Зелені "друзі" відьми Тамари

– Вона тебе та всіх вас і зараз чує. А декого ще й бачить, – узявши для себе стілець, Тамара сіла коло гості. – І якщо вплив Фенг-Ші був необхідний, то те, що ви тут зараз улаштували, може бути шкідливим для психіки Віри Михайлівни. Тож тепер ми мусимо із цим щось робити.

Кіт Тимка, зрозумівши, що зараз краще не привертати до себе сторонньої уваги, бочком, бочком, шаснув у щілину прочинених до хати дверей. Рослини замовкли, а домовик, причинивши ногою дверцята холодильника, з показною зосередженістю почав роздивлятися миску, котру, вже без молока, полишив після себе фамільяр.

– Віро Михайлівно, Ви пробачте мешканцям цього будинку, вони рідко приймають гостей. Загалом їх ніхто не бачить і не чує, тому чемно поводити себе вони не вміють. А знаєте що? Зараз Хома побуде ввічливим господарем, приготує нам чаю з пиріжками, ми з вами побалакаємо про своє, про жіноче, може, і надумаємо, що робити зі всім цим гармидером. Хома, – відьма повернулася до домовика: – Приготуй чайку заспокійливого, пиріжки з маком, потім у коморі, в потаємній кімнаті на верхній поличці візьми зілля від переляку в зеленій пляшечці. І перестань удавати з себе ображеного на весь білий світ. Ти на злидню схожий. Перед гостею незручно. Зараз же приведи свій зовнішній вигляд до ладу і поводься пристойно!

Віра Михайлівна з подивом спостерігала, як напівпрозорий домовик тяжко зітхнув і наступної миті прискорився так, що його зображення в буквальному сенсі розмазалося в повітрі. Віра встигла лише один раз моргнути, а на столі вже з’явився чай у великих чашках, цукор, блюдця, ложечки, тарілка із повитими парою пиріжками та невелика пляшка зеленого скла із вузькою шийкою. Хома вже знову стояв біля холодильника: вимитий, убраний у чистий одяг, без шахтарського ліхтаря на лобі й сяяв, як новенька гривня.

– Який вправний! – не стримавшись, здивовано промовила Віра Михайлівна.

– Так, він може. Але іноді для цього йому потрібно захотіти. Стимулу бракує. – Тамара скоса глянула на домовика.

Хома зашарівся, комплімент від гості був приємним. Він зчепив ручки за спиною, ніяково потупив погляд і, неначе першокласник, якому висловили подяку коло дошки, колупав ногою підлогу.

– Віро Михайлівно, ми з вами дівчатка дорослі, тож обійдемося без політесів. Фенг-Ші вже повідомив мені про всі ваші пригоди. Він також продіагностував ваш організм, тож, як я бачу, ви хоч відразу з лікарні, але добре себе почуваєте. Місця розрізів зажили швидко. Отже, я вважаю, що мої рекомендації пішли вам на користь. Ваше тіло буде відмінно слугувати вам і надалі. Але є ще ваш психічний стан. І я вбачаю у теперішніх подіях свою відповідальність. Ви розумієте, що побачили трохи занадто для звичайної людини. Часто такі видовища негативно впливають на подальше життя. Тож я пропоную цілком безоплатно стерти це непорозуміння з вашої пам’яті.

– Я можу відмовитися? – Віра з надією подивилася на відьму.

– Від чого?

– Я не хочу забувати. – Віра намагалася якомога швидше запевнити відьму у своїй лояльності. – Я все розумію. Я повинна випити це зілля і все забути, але я нікому не скажу. Я хочу все це пам’ятати!

– Не переймайтеся так, – Тамара підсунула ближче до Віри тарілку із пиріжками, – мені немає ніякого діла до того, що про мене будуть говорити. Зараз не шістнадцяте сторіччя, на багаття ніхто мене не потягне, і звання професора я маю, тож першого, хто буде кричати, що я відьма, наукова спільнота на порох зітре. Я турбуюся лише про ваш стан здоров’я і пропоную вам не забути, а лише пом’якшити вплив побаченого. Одна крапля зілля в чай і все, що відбулося, буде здаватися вам сном.

– Ні, я хочу пам’ятати.

– Добре. Тоді я буду вважати, що свою роль у допомозі вам я виконала.

– Звісно виконали! Я дуже вам вдячна! Я із собою принесла гроші. Скільки з мене?

– Ні. Грошей не треба. Це була допомога, а не послуга. Різниця в тому, що послуга є вашою забаганкою, а допомога – це те, що вам життєво необхідно. За допомогу я грошей не візьму. А ви принесли те, що я вас просила?

– Звісно! З голови вилетіло. Ось! – Віра поставила на стіл склянку з жовтими кульками.

– Ого! – Тамара мало не присвиснула. – Цілих сім штук! Оце начіпляли ви на себе.

– Так, цілу жменю каміння тягала в животі. А лікарка зовсім не здивувалася, коли я її попрохала віддати мені камені з жовчного міхура. Казала, що це звичне діло. Клієнти часто забирають зуби, каміння з нирок, осколки або кулі, які хірурги видаляють із тіла пацієнта. А нащо вони вам?

– Це не просто камені, це духи, які підселилися до вас. Ви маєте слабкий від природи організм. Вам потрібно поновити захист, бо духи будуть знову підселятися і пити вашу життєву енергію.

– Це духи померлих?

– Усе трохи не так. – Тамара задумливо помішувала ложечкою чай. – У кожної людини є душа. Після смерті тіла душа йде туди, куди їй потрібно. Але навколо людей існує повно безтілесних сутностей. Ми називаємо їх духами. Старі люди називали їх лярвами. Ці духи живляться життєвою енергією людей. Вони як п’явки. Якщо з’являється така можливість, то підселяються до людини й харчуються нею. Також підселений дух робить собі на згадку копію спогадів реципієнта. А оскільки, крім цих спогадів, вони нічого не мають, то ототожнюють себе із душами померлих. Але не можна плутати. Дух ніколи душею не стане. Тож ваш організм треба захищати, щоб ви не поначіпляли нових паразитів на себе. Захищаючись, ваш організм закапсулював старих паразитів у каменях жовчного міхура. А для наступних у вас є ще нирки, суглоби, хребці. Остеохондроз – це також камені.

– Себто, ось ці сім духів, якщо їм надати можливість говорити й запитати хто вони, скажуть, що вони – це я?

– Саме так. Сім духів, і всі як один скажуть, що вони – Віра Михайлівна.

– Трохи моторошно. – Віра зробила декілька великих ковтків чаю. – Виходить, я сама роблю свої копії?

– Будьте уважною, Віро. Це не ваші копії. Це лярви, духи, сутності, які не мають душі. Це якби відеокасета з вашим зображенням, захотіла видати себе за вас. Це зовсім інший світ. І страшного й жорстокого у ньому набагато більше, ніж доброго і приємного.

– Ну це вже ні в які ворота не лізе! – Фенг-Ші не стерпів і вирішив утрутитися. Він був обурений. – Тамаро! Мають бути якісь кордони! Ви вважаєте нормальним називати мене! Мене! Лікаря, дотичного до таїнств китайської медицини – відеокасетою?!!! Відеокасетою! Шматком пластику!

– Ось, про це я й казала, – звертаючись до Віри, відьма вказала пальцем на Фенг-Ші. – Варто лишень показати слабину, сідають на шию й вимагають покласти твоє життя на вівтар їхнього возвеличення, – і вже до столітника: – Ти є тим, чим ти є. Ти – столітник! А будеш багато говорити, висмикну з вазона і викину на гноярку! Будеш там червам виразки лікувати й розповідати про свої таємниці китайської медицини!

– Кгм! … Ваші хижацькі методи та безпринципні аргументи, хазяйко, не лишають мені вибору! Я буду розумнішим і промовчу! І прошу взяти до уваги, що в словесній баталії ви не перемогли, а скористалися підступним шантажем! – Фенг-Ші ображено замовк.

– То ці рослини також духи? – Віра вже з острахом дивилася на столітник.

– Усе знову трохи не так, – Тамара підперла голову рукою. – Це інший світ, і інформації стільки, що так за чаєм я вам майже нічого не встигну розповісти. Але якщо зовсім, зовсім усе спростити, то це звичайна рослина, до якої підселився дух. Але дух у даному союзі виступає не паразитом, а симбіонтом. Вони з рослиною співіснують разом і обом від цього добре. Дух домінує, а рослина йому допомагає. Дух ніби отримує собі тіло і може трішки уявити, що він живе звичайним життям.

– Вам, напевно, цікаво з ними розмовляти? Вони багато чого знають. – Віра Михайлівна, хоч і з острахом дивилася на столітник, але все ж цікавість у ній перемагала. – Я хотіла б і надалі мати можливість чути й бачити цих істот. Можу я просити поділитися зі мною рецептом того відвару?

– Віро, ви наче турист, що одного разу відвідав тропічну країну, побачив тепле море, синє небо, ласкаве сонце і думає, що опинився в раю. Варто такому туристу переїхати в цей рай на постійне місце проживання, як з’являться і змії, і москіти, і тропічна лихоманка, і ще багато речей, які добряче заважають людині нормально жити. Людський організм не просто так утратив можливість спілкування з істотами інших планів буття. У деяких людей лишився слух. Скількох людей голоси в голові довели до сказу? У деяких лишився зір. У психіатричних лікарнях багато хворих розповідають про свої видіння і галюцинації. Багато ви знаєте людей, котрі можуть нормально існувати в суспільстві й водночас чути всю оцю балаканину духів, нелюдів, нечисті?

– Вас знаю. Ви нормально уживаєтеся.

– Ха-ха-ха! – Тамара відкинулася на спинку стільця. – Я кровна відьма. І хоча цей дар у мене з народження, але і користуватися ним я вчилася з дитинства. Однак кругом повно відьом, які отримали свій дар шляхом підселення духів. І вони або ж платять зависоку ціну за свої вміння, або ж мусять творити жахливі речі на поталу тим духам, під чиїм впливом вони опинилися. – Тамара ненадовго задумалася. – Дуже багато інформації, тож відразу ви мало що зрозумієте. У мене до вас пропозиція. Вам потрібно поновити захист від духів. Не знаю, що у вас сталося і чому ви стали доступні для нежиті, але це можна легко виправити. Вас навчать простих вправ мої практикантки. Але це вже буде не допомога, а послуга, тож вона потребуватиме оплати.

– Я готова платити. Я ж казала, я брала із собою гроші.

– За цю послугу мені від вас грошей також не потрібно. Я хочу вас просити про відповідну послугу вже для мене.

– Що саме?

– У мене вже два дні живуть три практикантки. Молоді відьмочки, гарні дівчата. Але вони мені вже в печінках сидять зі своїми теревенями. Від балачок рослин, – відьма скоса подивилася на столітник, який гордо промовчав, – я хоч можу ментальним бар’єром захиститися і відпочити, а ця молодь цілий божий день «Бу-бу-бу, бу-бу-бу!» А їм у мене ще цілий місяць жити. Я знаю, що у вас хата велика, а син до міста переїхав. Чи могли б ви взяти цих капосних до себе квартирантами? Всього місяць. Заплатять, як звичайні квартиранти. Ніяких знижок.

– А чого ж. Візьму. І плати мені не потрібно. Тільки навчили б ви мене, як можна з рослинами говорити?

– Поки не поновите собі захист, ніяких балачок. Розумію, що одній нудно, син у місті, а з сусідками побалакати не завжди є можливість, але потерпіть із такими забаганками. Зараз дівчатам скажу, що житло їм знайшла, тоді вже разом і підете. А навчитеся захисту, тоді й про ваші бажання поговоримо. – хазяйка голосно покликала через прочинені двері: – Дівчата! Хто там ближче?! Підійдіть на хвилинку!

З хати на веранду вийшла молода дівчина. Руденька, невисока, одягнена по-хатньому – у джинси й футболку, але виглядала вона гірше, ніж домовик Хома під час його першої появи на веранді. Вся в землі, руки й коліна в багнюці, навіть у волоссі, що, вочевидь, не так давно мало пристойний вигляд, повно пилюки та піску.

– Це ще що таке?! – Тамара здивовано закліпала очима.

– Тамаро Степанівно, – вирішила виправдати себе практикантка, – ви ж нам сказали допомагати домовику в хатній роботі. Хома нам сказав, що ви давно плануєте з підпілля викопати тунель до лисого пагорба і там зробити нову лабораторію…

– Це неперевершено! – Тамара закотила очі. – А перед тим, як перетворитися на кротів, ви у мене особисто могли спитати про мої плани? Чи вас нічого не здивувало?

– Так нам Тимка підтвердив. Він же ваш фамільяр. Вони нам креслення показали й розрахунки.

– Клич усіх сюди. І дівчат, і тих двох лобуряк.

Практикантка зажурено попленталася в хату.