Не вовчим ликом шиті

У наступні дні розмова з песиголовцем ніяк не йшла хлопцеві з голови. Михась брів звивистою стежкою поміж пагорбів, раз по раз штовхаючи камінчик. Черговий поштовх виявився надто сильним і камінчик, пролетівши дугою, гепнувся біля ніг темнокосої дівчини. Вона підхопилась, але побачивши хлопця повернулася до роботи. Вправні руки знаходили серед пишного різнотрав’я необхідні рослини та складали у кошик.

— Вибач, Даріє, — промимрив Михась, наблизившись до дівчини. — Я не навмисно.

Молода знахарка зиркнула в його бік та кивнула.

— А скажи, — у хлопця раптово виникла ідея, — чи є така травичка, ну, може зілля якесь, щоб змусити іншого дещо зробити?

Дарія забрала за вухо темне пасмо, яке одразу вибилось та знову впало на очі.

— Гм… росянка, щоб зробити з неприятеля друга, принести успіх у починаннях, — забурмотіла вона під ніс. Раптом спинившись, дівчина стисла губи та відказала: — Може є, а може ні. А тобі нащо? Хочеш змусити якусь бідолаху на танці сходити?

Михась скоцюрбив носа і махнув рукою.

— Та ні… Виходить, це кожен може тією росянкою скористатися?

— Не кожен, — відрізала дівчина. — Треба знати, коли збирати, які слова промовляти… Не кожен, коротше.

Вона повернулась до хлопця спиною, натякаючи що розмову закінчено. Але Михась учепився за можливість розговорити Северина, та не збирався давати задню.

— Даріє, — почав він солодким голосочком. — А ти не могла б мені таку штуку зробити?

— Навіть не мрій, — пирхнула дівчина. — Пошукай когось іншого, я тобі не допомагатиму.

— Та де ж мені шукати? — Михась ображено засопів. — Хіба по сусіднім селам світ за очі йти. В нашому інших відь… знахарок нема.

— Нема то й нема, мені що до того. Я проти наших людей не піду.

— А я не проти людини теє зробити хотів, — хлопець схаменувся й припнув язика.

Обличчям Дарії пробігла тінь. Вона дивилась Михасю услід, доки той остаточно не зник серед зелених пагорбів.