в одній руці стискаю перо, а в іншій — меч

в одній руці стискаю перо, а в іншій — меч.

пишу вірші, прозу, листи,

огортаю любов'ю, підкоряю смерчі...

шрами ховаю — «світи».

сідайте зручніше, беріть всю байдужість —

я почну розповідь нудну свою,

як воїн — дитя моря, лісів й революцій,

свій шлях до мети мечом зі сталі проклав.

його руки в крові — ворогів, друзів, власній.

його очі горять — в них вогонь лихих днів.

ноги міцно стоять на землі — не втечуть, приймуть бій,

щоб одного дня дістатись рідних берегів.

зуби скалить хижим оскалом,

ричить, наче звір, відчайдушно кидається вбік.

він один, його вибір не знайомий зі страхом —

до груді притискає помаранчевий самоцвіт.

«світи та борись» — голос зривався завжди.

ці маяки так далеко, йому не дійти!

«потони в цьому жалю» — шепоче чужак, —

«нехай забере життя твоє буря.»

прокинувся воїн, підняв очі до сонця —

воно м'яко гріло крізь хмари пухкі.

«не лише гострий меч — твоя славетна зброя,

запусти світло в серце, дослухайся до сліз»

дорогоцінні краплі по кривавим ланітам —

змивають весь бруд з серця й шкіри, рятують.

сіль дере рани, кривить лице гримаса зневір'я.

«я був собі ворогом» — судинами тече люта ртуть.

казки завжди мають щасливий кінець —

наш герой знайде щастя, дістанеться моря.

воїн цей — моє відображення в дзеркалі вірне,

а значить, і я не погоджусь тонути в жалю.