Арф'ярка

Арф'ярка сказала мені у тому дурному сні, що арфа більше ніколи не буде дієвою зброєю,

Що музика наче вмерла і погоріли перли, і слово важить не більше за репресовані вірші.

Я подивилась на неї, на тії розп'яті нерви, я зазирнула в очі розтерті корявим почерком:

Хто ж тебе, мила, вивернув безжальним до правди виром тим? Хто ж тебе, милу, виміняв на недосліджені виміри?

Хто ж твої руки викрутив своїми дурними криками? Хто ж аморальними крихтами перебиває критику?

Сон перервав дзвін розтрощеного будильника:

Звук зрекошетив від стін, розбилося скло лічильника.

На мерзлім календарі наскрізь опалком зпечені

Дати виднілись старі під недописаним реченням.

Арф'ярка змовчала мені у тому дурному сні, про те, що летальною зброєю стане нам небо зоряне,

Про те що, музика в стані оклиги та скоро встане, про те, що слова останні переламають ставні.

Я подивилась на неї, на цвіт її апогею, я зазирнула в очі, які усміхалися мовчки:

Хто ж тебе, мила, вивернув безжальним до правди виром тим? Хто ж тебе, милу, виміняв на недосліджені виміри?

Хто ж твої руки викрутив своїми дурними криками? Хто ж аморальними крихтами перебиває критику?