ARS POETICA

То час найперших сповідей і змов.

То наш привілей –

прориватись за межі дозволених сенсів.

І там, на зворотньому боці крику,

де вічно клубочиться концентрований страх,

плекати силу бути всім на світі –

на сипучому березі найкращої річки

у мандрах досвітніх найдивовижніших снів;

і в темних проваллях емоцій –

на морозі, серед бурі та холоднечі,

де від нас нам немає втечі.

Перед прірвою слів – чорна моя коловерть.

Як той, хто в темінь вбравсь неначе в тогу,

відчуваю свою порожнечу – на видих і вдих.

Тому мої музи ходять у камуфляжі –

погляд їхній холодний і дикий,

співають приблизно так:

Ми бачимо нерівний обрій,

у який нестерпно хотілося крикнути.

За сотню років мало що може змінитись по-справжньому –

Фенрір так само норовить зірватися з цепу.

Дежавю – то лиш сонячний зайчик

на стінах порожніх реанімацій у присмеркових містах.

Щохвилини ми мінимось легкістю й сумом.

І непохитна віра – наш єдиний мотор.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014