Полювання на відьом

Артур намотував вже десяте коло по вранішньому парку, стискаючи руки в кулаки від злості та безсилля. Бігун в смішному одязі вже декілька разів обігнав його, але він не звертав уваги.

Мерлін змінився, як би йому не хотілось повірити у зворотне. Мерлін, якого він знав, не поставив би на карту життя тисяч людей з чистого егоїзму. Мерлін би не витяг людину із забуття, де їй місце, і не кинув у світ, який їй чужий. Мерлін, прекрасно знаючи, як Артур переживатиме втрату усіх, кого він знав, прирік його на життя, де у нього не було вибору. Бути з єдиною знайомою та близькою людиною з минулого життя або залишитись на самоті проти незнайомого світу не було повноцінним вибором.

Артур виснажено звалився на мокру після нічної роси лавку та обхопив голову руками. Навіщо ти зробив це зі мною? Хіба це справжня любов? Це просто бажання володіти. За будь-яку ціну. Хотілось ніколи не бачити його більше.

Але він не встиг відпочити в спокої.

Хтось закричав, відчайдушно, налякано. Щось явно було не так.

Артур не думав — побіг на крик. Розбереться на місці.

Йому відкрилась зовсім несподівана картина. Хлопчик років восьми, у смішних коротких штанах та жовтій сорочці без рукавів, швидко підіймався у повітря. Він витягнув руки перед собою, марно намагаючись зачепитись за повітря, а його бабуся кричала так, що, їх, мабуть, чуло пів міста, і тягнула його вниз, але в її руках залишилось тільки взуття... Він злетів занадто швидко та просто вислизнув.

Хлопчик просто мовчки відкривав та розкривав рота, не в змозі видати звук. Нарешті він завис над головами дорослих, та що там, навіть не завис — застряг, не підіймаючись і не спускаючись ні на дюйм.

До цього Артура не підготувало навіть коротке існування у цьому божевільному світі. Знову неконтрольована магія, але Мерліна тут не було. Артур мусив діяти самостійно.

— Тихіше, — він притиснув палець до губ, звернувся до наляканої жінки прохально, без роздратування.

— Зараз я тобі допоможу, — пообіцяв він хлопчику, — як тебе звати?

Почервоніле обличчя юного мага скривилось і він тихо видавив.

— М-майк.

— Добре, Майк. Ти вмієш добре стрибати?

Майк кивнув і похитнувся у повітрі.

— На раз-два-три. Я розкриваю руки та ловлю тебе. Стрибаєш так, як і завжди, просто... відштовхнись, — Артур був геть не впевнений, що з цього щось вийде, — уяви, що стоїш на землі.

Мабуть, Майк уявив занадто добре, бо миттю втратив невидиму опору і Артур ледь встиг його зловити та підтримати. Майк розридався і кинувся обіймати бабусю.

— Ідіть додому, — звернувся він до бабусі, — швидше, поки тут нікого немає.

Жінка схопила онука за руку та зникла в одній з бічних алей, пробурмотівши неясне "дякую".

Уся пригода не зайняла і хвилини, і Артур з полегшенням зрозумів, що дивом ніхто більше цього не бачив. Бігун та люди з собаками, яких він бачив раніше, просто не встигли зреагувати і добігти до віддаленого куточку парку.

Ну, майже ніхто не бачив. Мерлін вийшов з-за дерев так безшумно, наче це був його привид.

— Гарно впорався, Артуре, — тихо промовив він.

— Та пішов ти.

— Я прошу тебе, — він виглядав, поводився, говорив як справжній Мерлін. Але по-дурному було б думати, що людина, хай навіть такий чарівник, як Мерлін, може прожити півтори тисячі років і не змінитись.

— Ні, це я прошу тебе! — вибухнув Артур, — ти ризикуєш тисячами життів, майбутнім країни, оживляєш мене, прекрасно розуміючи наслідки та втягуєш у божевільну, приречену на провал місію з виправлення наслідків твого безмежного егоїзму та зверхності. Ти хотів мене, і обманув усіх, і духів Авалону, і мене, і всіх своїх друзів, прикидаючись рятівником, в той час, як це ти корінь зла. І це після того, як ти бачив, до чого доводить полювання на відьом, і це коли ти маєш силу, гроші, владу, і можеш практично все, що хочеш. Я не гратиму у твої ігри, не буду декорацією, за яким ти ховаєшся. Я любив тебе, Мерліне. Тільки це було у минулому житті. Ми більше не разом. Іди в парламент, Мерліне, виправляй усе, що наробив, а я, мабуть пошукаю Глітонію чи ще когось, хто знову зможе зробити мене... мертвим. Мені тут не місце.

Він видихнув. Горло аж горіло від страшних слів, які він мусив сказати. Мерлін виглядав таким присоромленим та засмученим, що йому коштувало величезних зусиль не відступити.

— Що як... — Мерлін мусив зупинитись і прочистити горло, — я піду і в усьому зізнаюсь. Що це все моя провина? Що я насильно витяг тебе? Тоді ти погодишся...бути моїм свідком?

Артур раптом відчув, як його серце нарешті сповільнюється, і дійшов чіткого рішення.

— Добре. Ми розкажемо правду. Тоді з тих, хто отримав магію, принаймні знімуть звинувачення. Мерліне, це діти, це навіть діти, які не знають що таке магія, це небезпечно! Скільком ти зруйнував життя?!

Він зупинився, щоб заспокоїтись і перейти на рівний тон.

— І коли полювання припиниться, я піду, і ти не стоятимеш мені на заваді. А далі — далі діло твоє. Я не в змозі зупинити магію, але ти щось вигадаєш.