Полювання на відьом

— Можеш зробити щось, щоб вони на нас не витріщались? — Артур закотив очі, помітивши, що Мерлін, який вже пів години щось креслив паличкою на мокрій землі, його навіть не почув.

Вони стояли посеред кола старезних каменюк втрьох — якщо не рахувати рою пліткарів з камерами за кілька кроків, яких Джульєтта чомусь називала журналістами, і натовпу її охоронців. Джульєтта втомлено зітхнула і махнула рукою. Натовп відійшов трохи далі, але розходитись вони явно не збирались, а навпаки стали витягати з машин намети.

Артур вилаявся крізь зуби та вирішив не звертати уваги. Поли плаща забруднились, меч він просто недбало увіткнув поруч у вогку землю. Дрібний дощик та холодний вітер відібрали у цього місця всю магічність та загадковість. Вони просто стовбичили як три дурні серед замшілих каменюк.

Джульєтта дістала з кишені якусь коробочку, витягла з неї довгу паличку і задимила, наче люлькою. Артур бачив таке не вперше, але від запаху аж защипало очі.

— Що це у тебе таке? — вони відкинули формальності ще на шляху в Ейвбері.

— Хочеш цигарку? — Джульєтта виразно показала очима на Мерліна, заглибленого в свої підрахунки, — дамо йому ще трохи часу.

Він затягнувся, відчуваючи одночасно огиду і дивне полегшення.

— То ... ви разом? — запитала відверто. Правильно, нащо королеві шукати обхідні шляхи.

— Були разом, поки я не дізнався.

— Розумію, — анічогісінько вона не розуміла, така юна, самовпевнена і наївна, і найгірше це те, що він сам колись такий був. Але Артур не став сперечатись.

— Що таке виключне право, від якого у них всіх там щелепи повідпадали? — спитав натомість.

— Простими словами, це я можу взяти на себе державну задачу, якщо зможу розв'язати її за три доби. Якщо не вийде, рішення приймає парламент, — Джульєтта нервово струшувала попіл посеред давнього святилища, — класна штука, правда? Мій дід придумав. Ти, мабуть, про нього і не чув. Слухай, які шанси що ти мій предок?

—Невеликі, — Артур повів плечима, — відомих мені дітей у мене не було...

— Ну, що поробиш, — королева затушила об підбор свою цигарку і повернулась до Мерліна, — що там у тебе, горе-чарівнику?

— Власне, як я і казав, шанс один на мільйон, — похмуро відповів той, — відчуваєте щось незвичайне?

Обидва одночасно помотали головами.

—Саме так. Магією тут вже і не пахне. Я не зможу вам до кінця пояснити, що саме я зробив, щоб вивільнити магію цього місця, я і сам не все розумію...

—Ми вже це чули, — перервав Артур, —але в нас немає століть на нові експерименти. Все, що ми знаємо, це те, що наш шанс якось повязаний зі мною. Інакше духи Авалону мене б не повернули, чи не так?

— Це все, що я знаю, — Мерлін на мить здався розгубленим і пригніченим, але швидко повернув маску байдужості.

— Можна нам хвилинку наодинці, — Артур розізлився на нього за цей миттєвий прояв, за те, що Мерлін ненавмисно знов дав йому надію. Джульєтта закотила очі, але відійшла до найближчого каменя.

— Я впевнений, — анітрохи він не був впевнений, — що десь дуже-дуже глибоко під всією твоєю пихою та байдужістю, якими ти від мене зараз захищаєшся, є справжній Мерлін. Той, який заради друзів, заради ... кохання на все був готовий, на все здатний. І він би зараз, хай який примарний був той шанс, ні за що б не зневірився!

Артур не помітив, що схопив Мерліна за передпліччя — не зі всією силою, але на обличчі чарівника промайнула тінь болю.

— Вибач, — він відступив на крок назад.

Мерлін майже безпорадно оглянувся навколо.

— Ти маєш рацію, Артуре. Мені важко згадати, яким я був колись. Але це задача не під силу ні для мене колись, ні для мене зараз. Всі мої ідеї ведуть в глухий кут.

— Тобто, якщо ми не можемо позбавити цей світ магії, ми мусимо...

— Так.

— Їй це не сподобається.

— Мені це теж не подобається.

Вони одночасно обернулись до королеви.

— Залишається початковий план, з яким ми прийшли до вас на авдієнцію. Легалізація магії.

— Ні, — Джульєтта виглядала так, наче ось-ось заплаче, і звучала як ображена дитина,— ви, мабуть, жартуєте, не смійте, я не хочу, я не просила про це, я не можу спати, я живу в безперервному кошмарі, я... Ви не можете все так залишити!

— Доведеться відкрити спеціальні навчальні центри, — заспокійливо почав Мерлін,— ми могли б допомогти королівству пристосуватись. Ми могли б зупинити цю ворожнечу... якби ви підтримали...

— Я не хочу бути відьмою! — Джульєтта мало не кричала, — я не просила, я не хотіла, як і тисячі людей, які отримали цей тягар через те, що ти егоїстичний, зарозумілий шматок...

Камінь за її спиною заворушився. Артур із розкритим ротом дивився на те, як багатотонний кам'яний стовп став трохи вищим — наче він намагався вирватись з землі, але не вистачало сили.

— То ти про себе дбаєш і свої проблеми, а не королівство, — з насмішкою кинув Мерлін, і попав в ціль.

Камінь з чавканням вийшов з вогкого ґрунту, вириваючи з коренями траву навколо, і завис на пристойній відстані від землі. Тепер вже це помітила і Джульєтта і зойкнула від жаху. Мегаліт гучно гепнувся і розколовся надвоє.

— Боже мій, — королева повернулась до Мерліна, — власне, це те, про що я говорила. Ти бачив, що я наробила, коли просто трохи...розізлилась?

— Так, — Артур не міг повірити своїм очам — маг усміхався! — але знаєш, те що ти щойно зробила, дає мені певну ідею. Тільки, скоріш за все, нам доведеться заради неї зруйнувати одну історичну пам'ятку.