HOMO SOLUS

Я бреду довгим безлюдним пляжем —

тихий шурхіт піску, зорі над морем,

запахи осені.

Залишивши друзів і ворогів геть далеко,

я згадую декого з них поіменно —

жовтуваті слайди минулого

змішуються з присмаком віскі,

який обпікає губи.

Сплячі тутешні нічого не знають

про довгий шлях з півночі

аж до пустельних оаз...

і назад.

Стрімкий вітер,

вирвавшись із темниці ночі,

шепоче мені про свободу.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014