ВИКЛИКАННЯ ПРЕДКІВ

Небіжчики сумують за життя,

Нема їм в батьківщину вороття.

Ось на цвинтарі стали ридати

Люди всі почали предків звати.

І у цій ранковій завжди зорі

Сонце було ніби не на горі.

Плакальниці рушники достали

Закликати предків в гості стали:

«Встаньте, наші любі, нам на диво,

Із землі підніміться сміливо

Та подивіться на дітей своїх,

Чому залишили так рано їх?

Адже ми завжди були готові

Чути всі поради в вашім слові.»

Тож нехай розкриється вся земля

І душі мертвих полетять нехай

В інші, світлі краї з невідкіля,

Прямо зі сходу та на захід в рай.

Накривайте білий стіл ситніше,

Щоб всі батьки переконалися,

Що є люди і переможніше,

А ми такі, що не зламалися.

Вашим дітям та вашим онукам

Всім їм живеться рясно і вільно.

Ви ж давайте фініш своїм мукам,

Ми вас як колись любимо сильно.

Написано: 03.05.2014.

Відредаговано: 26.04.2023.