🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
war prose

Електронні книги / Інше (991)

Померти ментально

Я боюся померти ментально.

Я боюсь, що зламають мене.

Зачиняю знов двері вбиральні

І ридаю, а тіло – трясе.

Я дозволила себе загнати

В кут глухий у в'язниці сирій,

Бо не билась належно. І ґрати

Стисли груди. Залишився біль.

Я тримаю свою оборону

У кутку, що належить мені.

Але тиск цей доводить до скону,

Я боюся всього у тюрмі.

Я боюся померти ментально,

Добровільно віддатись катам.

Хай мене контролюють тотально,

Свій куток, хоч боюсь, не віддам.

І лише у блакиті смартфона

Бачу світло, неначе в вікні.

Намагаюсь іти попри втому

У колінах, плечах і душі.

І шукаю у собі опору,

Бо нема її десь на землі.

Бо нема на землі мого дому,

Існувать він повинен в мені.

2.01.2023

...

Іра Соєр

Я пишу

Я пишу, бо інакше не можу.

Моя сутність у тому живе.

Хтось вважає, що цей дар, як ноша –

Тільки спину людині зігне.

Це неправда. Кажу, бо я знаю.

Слово може загоїти все:

Навіть рани, що досі палають,

Трохи вщухнуть. Поезія – це

Рефлексія, думки, окуляри,

Призма, через яку бачу світ.

Я пишу, бо такі в слова чари,

Щоб писати до старості літ.

03.01.2022

...

Іра Соєр

Едем

Був у батька мого сад,

Там росли дерева,

Полуниця, виноград –

Все для блага чрева.

Ананаси, фейхоа,

Кавуни та сливи –

Стільки всякого добра,

Бути щоб щасливим!

І була щаслива я

Разом з чоловіком.

Знать не знала, що журба –

Слід-у-слід за гріхом.

Мирно жили у саду

Люди та тварини.

Про печаль і про біду

Знати не хотіли.

Я допитлива була,

Знати все хотіла.

Ось їжак, а ось верба –

Любо все та мило.

У дослідженнях мене

Занесло далеко –

Перед деревом стою,

Чую: «Небезпека

Цих плодів відкриє все.

Ясні твої очі

Вмить пізнають про добро,

Зло і чари ночі».

Змій спустився по гілках

І блиснув очима.

«Бачу в тебе сильний страх,

Милая дівчино.

Тобі батько розповів

Хоч краплину правди?»

Я мовчала. Звір повів

Монолог, не жарти.

Все збагнути не могла,

Що сказать хотів він.

«З'їж». До рук я плід взяла,

Змій здававсь щасливим.

Надірвалось у мене

Щось усередині.

Краще було б скуштувать

Кавуна чи дині...

Зірвала іще плодів –

Світ догори дригом.

Скільки жила ясних днів

І не знала лиха!

А тепер? Все навкруги –

То не рай безмежний,

А в'язниця, що боги

Звели нам належно.

Щось гаряче по щоках

Полилося градом.

Не встояти на ногах.

Падать. Падать. Падать.

Змій на дереві сидів

Споглядав на мене.

«Набери іще плодів», –

Шепотів зелений.

Набрала і віднесла

Прямо чоловіку.

Відкусив він від плода –

І в очах щось зникло.

Загорілось щось друге.

Оглянув він себе

І казав: «Любов моє,

Голі ж ми під небом!»

І ховалися в кущах,

Бо такий то сором!

Оселився страх в очах

Перед цим простором,

Перед батьком та всіма

Звірами на світі.

Заболіла голова.

Батько кличе: «Діти!

Де ви є?». Ми мовчимо.

Змій сидить на гілці

Перед богом. Той його

Гладить по голівці...

5.10.2021

...

Іра Соєр

Самосаботаж

Все беззмістовне, сенсу геть нема.

Дурне минуле і пусте майбутнє.

Я саботую себе день зо дня. 

Такі нікчемні однакóві будні.

Чим далі так – тим гірше все стає.

Не те, щоб в себе більше я не вірю,

А просто тіло в остраху трясе,

Коли роблю щось, а не тільки мрію.

Так мало часу. Я не встигну все.

З тривогою під руку ходить відчай

І каже: "Ти піднять не зможеш це.

Не намагайся". І стає за звичай

Не намагатись. І стою, дивлюсь:

Відчинені переді мною двері.

Але війти у них я так боюсь

До сліз, до болю, до своїх істерик. 

Колись, можливо, зміниться це все. 

А поки течія мене несе.

22.12.2022

...

Іра Соєр

вибава

ВИБАВА - рятувати, допомогати, вивести, звільнити...походить від давньоіндійського БХАВАЯТІ - викликати до життя, бути.

*******************************************

кожен має свій шлях.

як планети мають орбіту.

але в нас - смуги лише перешкод,

які ми собі креслимо вперто.

вибудовуєм стіни на них,

об які розбиваємо лоба.

комусь в тому є зиск.

а хтось каменем падає вниз,

розмірковує сумно про долю....

та чи маєм прийдешнє якесь,

коли Всесвіт прискорено гине,

середовище поміж зірок

порожніє, прискорено мерзне?...

а чи добре, як той

апокаліпсис спалахом гримне,

після чого всі ми

враз зійдемо на тлін

чи усохнем кісткові під грунтом,

а чи

пластівцевим сміттям

рознесемося вибухом в несвіт?...

...всі зітруться шляхи

з перешкодами, в трудностях штучних.

і планети з орбіт

розлетяться відламками в безвість.

а ще -

раптом про все

не залишиться навіть і згадки.

хто і кому

під силу згадати життя,

коли відлік самому собі

час з утомленим зойком завершить?...

...в міражах у відлунні в ніщо

у дифузних міжзоряних смугах

знівелюється Всесвіт зірок,

захлинеться у хаосі несвіт...

...але... - потім то все!...

нині нам подарована ласка

рятувати цей світ

вдосконаленням власного світу.

і начхати! що наше буття

кимось міряне лише у миті...

*****

дифузні міжзоряні смуги - слабі смуги поглинання міжзоряного походження в спектрах зір...питання походження цих смуг досі не з'ясоване, хоча запропоновано низку гіпотез.

...

Ем Скитаній

фотка від блазня

от, якби я повірив йому,

блазню у каптурі жовтому -

він дарував мені усмішку,

що тисяча усмішок сонячних!

до мене схилився й видихнув

- ...веселися тепер і смійся,

потім вже буде ніколи... -

базедові очі вирячив,

зіньки свої безколірні,

наче за ними схована

найважливіша з таїн.

і мов у танку підстрибуючи

покотився покотом кулькою

з ганчір'я, строкате що кольором,

до обрію веселун.

і віддалявся, і дмухав він

щосили, щодуху в дудочку

і щось непристойне голосно

з гегами сміхом висипав

у велелюдний натовп.

і зник у відлунні реготом

зигзагом у травах степом

непритика, танцюра, хитрун...

...якби от повірив блазню,

що в каптурі був у жовтому -

чи все відбулось по інакшому?...

світлина була б хіба гіршою,

коли б веселився в щирості

і сміх мій веселий в обшири

лився понад руїнами?...

світлина була б яскравішою?...

ні знати того, ні відати

мені не дано...отож...

дивлюсь на світлину, фотку,

де байдужий сиджу перед дзеркалом,

яке в павутині, у тріщинах

і ледь не просипане з рами

овалом у прямокутнику.

пил з якого стер, кіптяву,

побачив себе в віддзеркаленнях

дрібним многоликим в безлічі

в пістрявому одязі клоуна

(грим по обличчю розмазаний

білочервонооранжовий)...

сиджу у руїні в кріслі

обідраному і брудному.

позаду стомлена Муза

з ознаками анорексії -

їй на поголену голову

зронили віночок слави

з колючого дроту

казкові

калібрі, що тріпотіли

із шерехом тихим під небом

лелійнобабковими крильцями...

а в небі кружляли з криками

ворони, галки з гавами.

і голуби з горобцями

стрибали та копирсалися

в руїні та смітниках,

що порозсипане

за горизонти, за обрії.

в тих смітниках, у руїні

мешкали люди убого

і, певне, щасливі з того -

бо всміхнені та веселі

побутували, рухались

в прийдешнє якесь,

чекали

на вічні свята під сонцем.

дерева стирчали безлисті

над ними вилами в небо,

хитались гіллям, шуміли

під вітром, що піснею віяв

без слів з іронічним сумом

в мелодії сопілковій.........

...

Ем Скитаній

Переклад з естонської вірлібру Kristiina Ehin

ПО-ЩУЧОМУ ВЕЛІННЮ

Звичайні російські хлопчики

раптом вистрибнули на поле зі своїх

комп’ютерних ігор і одразу потрапили на передній край війни

їм сказали – там ворог

його треба денацифікувати

пропустити через сито

відсіяти людяність від нелюдяності

По-щучому велінню

немов засліплені звичайні російські чоловіки

стали стріляти по лікарнях та дитячих майданчиках

Мамо, я боюся, ми повинні бомбити все навколо!

встигає зробити дзвінок російський солдат

на далекий берег річки Об.

Тату, тримайся!

Пересилає повідомлення із притулку у Чернігові.

українська дитина п’ятий день поспіль своєму батькові,

який захищає міст через Дніпро

Проста російська жінка!

Твій син зараз вбиває!

Твій чоловік проливає чиюсь безневинну кров!

Роблю найбільшу пожертву у своєму житті Червоному Хресту

і мій внутрішній втішник застерігає:

нічого іншого ти зробити зараз не можеш –

вдихни глибоко в цей зимовий день з сонцем, що ледь промайнуло

Не дозволяй свою свідомість перетворити на поле битви!

Щука бажає знищувати

Бог допомагає, як уміє

Я зайшла до музею

дивилася на тріски, які колись запалювали мої предки,

і зловила себе на думці

А чи не горять вони вже з обох боків

як знак

Ти і я

Ми і вони –

хто ми тут в історії Європи

у цій, що продувається

усіма вітрами частини землі?

Тільки встигли після березневих бомбардувань

на руїнах вирости парки...

Лише встигли після зацементованого Чорнобильського саркофагу

народитися сини...

Лише встигли звестися меморіали...

Хто ми?

Невже тільки піщинки –

наважилися сподіватися,

що тримають лінію фронту

– добро і зло – перебуваючи між

з дитинством, що вміщає в себе

синє море з мерехтінням жовтих відблисків

Честь та совість

занурили у темряву...

У прикордонному місті

приготовлені столи для мирних переговорів

на яких графини з водою здригаються від

ракетних ударів

У далекому селі українська бабуся

робить млинці та вареники із запасів борошна та яєць,

які залишилися після бомбардування її сільського господарства

Українська бабуся

тримає відчиненими вікна у бік фронту де йдуть бої,

щоб сто юнаків прийшли до неї,

сіли за цим нескінченним жертовним столом поїли

і припинили цю братовбивчу війну,

а потім усі разом

поставили б назад дах

на її розбитий будинок

ОЛЕНА ШАПРАН

10.08.2022

HAVI KÄSUL

Tavalised vene poisid

arvutimängu tänavalahingute tallermaalt

äkki päris sõjaväljale sadanud –

vaenlast denatsifitseerima

inimlikkust sõelapõhjaks laskma

Havi käsul

pimedusega löödud –

tavalised vene mehed

tulistamas haiglaid ja mänguväljakuid

Ema, ma kardan, me peame pommitama juba kõike!

jõuab vene sõduri kaugekõne

Obi jõe kaldale

Isa, pea vastu!

saadab viiendat päeva

Tšernigivi varjendis konutav ukraina laps

sõnumi oma isale

kes kaitseb Dnepri silda

Tavaline vene naine!

Sinu poeg tapab praegu!

Sinu mees valab süütute verd!

Teen oma elu suurima annetuse Punasele Ristile

ja mu sisemine rahusaadik manitseb:

mida muud sa praegu teha saad –

hinga sisse selle talvepäeva üürikest päikest

Ära lase oma meeltest lahinguvälja teha!

Havi tahab hävitada

Taara avitab kuidas oskab

Ja ERMi külastades uurin igaks juhuks

kas pirrud

muuseumi klaasvitriini ja tulemüüri taga

juba lõkendavad?

Sina ja mina

meie ja nemad –

kes me oleme

siin Euroopa ajaloo

tuulepealsetel maadel?

Vaevalt said märtsipommitamise rusudele

pargid peale kasvada ...

Vaevalt sai Tšernobõli sarkofaag tsemendiga üle valatud

uued pojad sünnitatud ...

Vaevalt said memoriaalid rajatud ...

Kes me oleme?

Kas liivaterad ainult –

hinges vappumas terve rindejoon

– headuse ja kurjuse – vahel

sätendamas terve lapsepõlvetäis

sinikollast merd

Au ja südametunnistus

pimeduse piiramisrõngas ...

Piirilinnakeses kaetud pikk rahuläbirääkimiste laud

kus veekarahvinid tärisevad

raketilöökidest

Kauges külas küpsetab Ukraina vanaema

pliine ja vareenikuid

valmis varutud jahust ja puruks pommitatud kanaaediku

viimastest munadest

Ukraina vanaema

hoiab aknad rinde poole lahti

et sada poissi tuleks ja istuks

tema lõputu armulaua taha sööma

jätaks vennatapu ja tõstaks katkise katuse

pea kohale tagasi

Kristiina Ehin

03.03.2022 Tartus

...

Олена Шапран

Розмова

Твій шепіт для мене мов крик,

А слово твоє- наче сотня.

Ти цінний для мене завжди

Й такий неповторний сьогодні.

Сідай. Поговоримо знов.

Про все, що захочеш сказати.

Можливо про смуток, любов,

Про те, як нелекго страждати.

Можливо, про зраду чи біль,

Про мрії твої, сподівання,

Про силу прекрасних надій,

Твої найщиріші зізнання.

Поради можливо й не дам,

Яка є усім необхідність,

Та скажу тобі, що ти сам

Для себе велика вже цінність.

Здолаєш ти, друже мій, все.

Тебе обіймаю і вірю.

Хай доля лиш радість несе,

Спасибі тобі за довіру.

(серпень 2022 р).

...

Віршотвориця

Сміятись

Сміятись

Сміятись весело? Ну може й так...

Тоді завжди про сльози забуваєш.

Для себе виглядаєш мов дивак,

Що горя свого начебто й не знає.

І будучи безжальним у душі

До кожної сльози, до свого гніву,

Усе ти розриваєш на шматки-

Від того не лишається і сліду.

Та ненадовго. Потім ніби сніг

Ці почуття у серце проникають.

І знов по колу: біль, печаль і сміх...

І знову горя нібито не знаєш.

І найскладніше у моменти ці-

Це дати болю і стражданням вихід.

І знов панує лад в твоїй душі.

Безвітряно. Неначе в лісі тихо...

За сміхом часто схована сльоза

І зовнішність обманює нерідко.

За сонцем часто схована гроза

Зізнайся: сам не раз був цього свідком.

На зовнішність ніколи не дивись,

Бо істина завжди насправді в серці.

В людські глибокі очі подивись,

Бо очі- то завжди душі люстерце.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Щастя є

І я, і я відчула подих щастя.

Їх щастя, не мого, а їх.

Я би хотіла його собі вкрасти,

Щоби прийшло воно й на мій поріг.

Я посміхалася й сміялась щиро,

Коли дивилася на них.

Вони наче ідилія — святе святих.

А моє власне щастя мене охопило,

Поки я із висот в мрійливе море летіла.

Я так хотіла. Цього лиш бажала:

Забутися в морі стального кинджала,

Роздерти щоки від усмішки до вух,

Від щастя, що перехопило дух.

Повітря не стало — ото моє.

Отож щастя на світі таки є.

І не одне на всіх, а кожному окреме.

Мені для повного ще дайте хризантему…

Хоча, як дайте, на могилу покладіть.

Моя остання воля, так і запишіть.

А ще послухайте, що я скажу,

Я наносилася чужого щастя вантажу,

Хотіла і своє отримати нарешті,

Для того й почала по світі вештать.

Тікала я від них, щасливих,

Все бігала, від зливи до зливи.

І я знайшла — таки щастя на світі є:

Воно у мені тій, що на дні моря гниє,

Воно в хризантемі на голій могилі,

І у кинджалі, що стирчить з мого тіла,

Бо ті, чиїм я щастям довічно живилась,

Мені його в спину таки вживили.

...

diastrofa
18+

Рабів до раю не пускають

«РУССКИЙ ВОЕННЫЙ КОРАБЛЬ, ИДИ НА*#@»

Кров, запах горілої плоті

Вся Україна засіла в окопі

Заради перемоги та миру

Проти нацистського пиру

Проти дебіла, що править,

Що так часто нагло лукавить -

Лисе падло, ублюдок кривавий

***

Ракети, танки, БТРи і москальське стадо

Загарбницьки нищать, а їм усе мало

Вони позбавлені права на власну думку

«...нам приказали...», - говорять ублюдки,

Крадуть, руйнуть, вбивають

А потім - просять пощади й тікають

З простроченими сухпайками

З обісраними штанами

Наші ж воїни Україну хоробро захищають

«З хлібом і сіллю» московитів зустрічають

Годують тротилом ворожі колони Фашистських свинособак беруть у полон

Готують коктейлі бл#*@ькій сволоті

Танки ворожі топлять в болоті

Гопники на районі БТРи віджимають

Жінки сумками москалей забивають

***

Поки путлер бомбить Українські міста

У підвалах й метро народжуються нові життя

Україно, все буде добре, а путін ху#*@ !

Поки ми разом - нас не здолає це чмо!

Автори: Бакланов Дмитро та Руслана Колесник(я та моя дівчина)

P.S: в підтримку Українським воїнам, захисникам, патріотам. Ми вдячні вам!

...

Kruhitka_Dobro

Список запитань

Чи був ти колись біля моря?

Слухав його ніжний спів.

Чи вражала тебе його сила й воля.

Чи вбачав в штормі його гнів?

Чи був ти птахом білокрилим?

Взлітав хоч раз ти в небо голубе?

Чи був деревом трухлявим і похилим?

Чи був ти каменем? Й всі спотикались об тебе.

Чи жив ти так, як живуть інші люди?

Ходив у магазин і брав один батон.

Чи оглядався, коли здалося, що всюди

Темнота міняє фон?

Чи був ти кораблем великим?

Що взяв курс у незвідані світи.

Чи був ти звіром диким,

Якому повертатись вже нема куди?..

Хто насправді я така, і хто є ти?

Ти... нічого сам про це не знаєш.

Залишилось всього пів шляху пройти.

А ти все, дороги обираючи, блукаєш...

...

Тамара Рудик

Якби я була поетом

Сонце повільно котилося обрієм,

Кількість надії зростала з кожним ковтком.

Наша з тобою негадана зустріч відчувалася повенем,

Гідне оформлення нашим серцям забезпечить твоє ремесло.

Якщо довго дивитись на воду – вона сколихнеться,

Якщо поглядом жерти вогонь – він уста опалить.

Чуєш, сонечко, ввечері повагом в’ється,

Через хмари і вітер свій путь прокладає умить.

Якби слово могло ту динаміку серця не зжерти,

Й осягнути метал твого потягу честі й душі,

Якби ті проклятущі незгоди, що гинуть без гідності й месті,

Помогли усвідомить весь жар непоступної гри.

Ти питаєш мене, раз у раз, та не маю причини,

Із якої могла б відказати: “Це винен Господь”.

Я пишу ці рядки опираючись на валізи,

Які зібрані були з тобою в перерві повітряних тривог.

Моя проза просякнута димом й сирени звуком.

Я втрачаю реальність життя, як втрачають слова ці свій сенс.

І шукаючи риму поміж дивацькими рядками поеми,

Пригадаю той час, як не було у мене ніяких проблем.

З кожним разом тріщить голова усе більше й нестерпно,

Я включаю пісні Жадана і готуюсь до сну,

Прочитавши хоч раз “Інтернат” – поміркуй над контекстом,

А тоді виступай за позерних і мутних бандюг.

Я колись, читаючи Бродського разом з тобою,

І його неповторний, “двойний” заповіт,

Розмірковувала над поняттям ненависті й страху під тиском гарячої злості,

І дійшла до висновку, що все це не варте пігулок, випитих протягом часу у них.

Я мінятиму текст у залежності стати Франком.

І страждатиму від задухливої пащеки міста,

Якби мала резон утекти на Кононівські пасовища,

Якби мала своє піаніно, понищене клятим кацапом, та що б він вже здох.

Пам’ятаєш, отой перший вірш на початку війни?

Переписували ми його з тобою тоді часто.

І ця фраза, якби ж, написала її на своєм рюкзаці,

Але мама побачила й змусила стерти, бо побачать нещасні.

У мене вже немає рими,

Але скажу я на кінець.

Хто мав, та й хто не мав, родини,

Не знає, що робити коли всім кінець.

...

Мертвий Поет

Дівчинка з медовим голосом

Ти знаєш, дівчино з сніжним іменем,

Якби мені було доручено Вищою Силою,

Оспівувати твоє ім'я, як найліпше з імен

Освячувати твоє життя теплим співом сирен,

Влаштовувати на твоїх концертах пожежі,

Оздоблювати в твою честь мозаїки й фрески,

Зривати для тебе щодня найгарніші квіти,

Співати тобі вночі найпалкіші мрії,

Тримати тебе за руку, коли ти плачеш,

Знімати твій сон на камеру, коли не бачиш,

Готувати тобі найсмачнішу у світі їжу,

Обурюватися, коли інші не розуміють краси тиші,

Цілувати тебе, коли б ти тільки хотіла,

Якби тільки наказала мені та Вища Сила.

...

Мертвий Поет

До Симоненка

Я для тебе горів, український народе.

Тлів, вигорав серед диких степів.

Я для тебе писав і співав, мій народе.

Складав, віршував та й гомонів.

Я тебе малював на парканах.

Малював. Малював у квітковій весні.

Я тебе так любив, що було того мало!

Мало! Так мало! Не сказати тобі...

Я тебе все стрічав, український народе,

У дібровах, в ланах, у широкім степу.

Я тебе пам'ятав, мій вкраїнський народе.

Пам'ятав. Пам'ятав на найтяжчім шляху.

Я для тебе горів, український народе...

Мабуть... Не дуже яскраво горів.

...

Данила Чаглій

Наречена смерті

Відкрий очі

Прокинся

Заради снів

Забудьмо злі ночі

покинутих слів.

На смертнім одрі

Наречена прокаже

Де хранить біль

У серці як завше .

Підійме руки

Світло затухне

Очі горять

Змії шиплять .

Втопленник вийде

Нехрещені діти

Квіти зав'януть

Жах ніде подіти.

Кров від виска

До вуха проллється

Пуля у ньому як наче у серці .

Вина старі

Люди розумні

Могила стоїть

Діти роззуті .

Нескошені трави

Мертві птахи

Душі померлих

Топчуть дахи .

Війни по світі

Камені днів

Усе це залежить

Від волі богів.

Тихий дідусь

Здитинілий вмер

Шия хрусь

Пошатнувся стілець.

Дівчина хвора

На могилі сестри

Зводить маленькі

Гарні церкви .

Плаття весільне

Гроб у квітках

Полум'я злі

У людей по хатках.

Промова померлої

Коси її

Десь упадуть

У річці на дні.

Вінок на могилі

Про все розповість

І очі відкриє

Через снів вість

...

Олександр Магура
18+

"мати заспіва колискову..."

Мати заспіва колискову

Але справді дитина мертва

Вона не почує ні слова

Та закарбується на усе життя.

І ноги холодні повіють

Туманом страшним на очі

Вовчиця здитиніла виє

Жахливо посеред ночі.

І ліс чорний такий приємний

Це для мертвих життєва снага

Підуть у похід нічний

Зариють скелети сніга .

Усі у різних позах

Люди вмирають віка

Душі всі у занозах

І кінець як життю вірша.

...

Олександр Магура

В Херсоні тихо.

Чи тихо в Херсоні?

Так, дуже тихо.

В моєму рідному місті

Більш не чути сміху.

І постріли в нас

Лунають так рідко.

Чом тоді нам

Від тих пострілів гидко?

І не чути нам зовсім

Як ліс наш палає.

Не чути і вам,

Як наше серце волає.

І вночі дуже тихо.

Не чути пісень.

Місто без сміху.

Херсон без людей.

І після четвертої

Місто мовчить.

Мов скривавлений ніж

У грудях тиша стерчить.

І військові по місту

Не дають місця сміху.

Чи тихо в Херсоні?

Так, дуже тихо.

...

Альвин

Безглузді діадеми

Зелене сонце, мряка й холод,

Кварцові хмари, білий сніг — обман.

Сердечні муки — це душевний голод.

Пусти себе, позбався від кайдан.

Печаль образ, смарагдів сльози,

Слабне тіло від ваги проблем,

Та завівають від думок морози.

Лищить при світлі гора з діадем.

Безглузді, скинуті в куток й забуті,

Приховані від заздрісних очей.

Туди ж потраплять і усі майбутні

На тисячі зажурливих ночей.

Хоча бажання зникло вже давно,

Зусилля крихтами збирай, іди вперед,

Прямуй до хмар, коли на напрям всеодно,

Не піддавайся тиску людських черед.

Заглибся у забуте срібне море,

Дістань улюблений вінець,

Забудь про пекучі образи та горе,

Не зводь усе життя нанівець.

...

diastrofa

Вони вже ніколи

Вони вже ніколи не стануть старшими

Навічно залишившись в памяті нашій такими

Вони вже ніколи не стануть іншими

І тільки з фото будуть дивитися очима чужими

Вони вже ніколи не зможуть кохатися

В весняному сонці й вдихати свіже повітря літа

Вони вже ніколи назад не повернуться

Їхні хвилини закінчені там, дні вже прожиті

Вони ніколи вже більше не зможуть промовити

Не прийдуть на поріг до рідної хати, до сімї, до батьків

Тільки спогадами, що з роками притупленими

Будуть ще повертати у час, коли кожен з них жив.

Вони вже ніколи … вони тепер в світі іншому

Їх як жертву взяла ота ненависна, голодна війна

Та війна, що розгорілася у серці від зла чорному

Одержимому злом… що забрали людські життя

...

Ruslan Barkalov

ІРПІНЬ

Кувалда «руского міра» знову

Трощить приватний сектор на друзки,

Та об ірпінські новобудови

Зламався молот велікорускій.

Назло усім екоактивістам

Стоять висотки, як і стояли.

Не увійти кацапам до міста,

Бо не на тих падлюки напали.

Зо-ря по-линь!

Падає з неба у чорную ріку…

Я є Ір-пінь!

Я москалів вбиваю без ліку!

Во-гонь па-лай!

Най москалів ухопить всіх трясця!

Не-від-сту-пай!

Місто Ірпінь ніколи не здасться!

Не боїмось церковних анафим,

Бо москалів не гріх убивати!

Най московитів шлях би вже трафив!

До дзябля скільки їх відправляти?

Ірпінь – це місто гарної вроди,

Про це мабуть давно знає кожен.

Тепер Ірпінь – фортеця свободи.

Ірпінь – це місто непереможних.

Зо-ря по-линь!

Падає з неба у чорную ріку…

Я є Ір-пінь!

Я москалів вбиваю без ліку!

Во-гонь па-лай!

Най москалів ухопить всіх трясця!

Не-від-сту-пай!

Місто Ірпінь ніколи не здасться!

...

Георг Аджаріані
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
20.09.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

От і настав час привітати переможців та учасників з результатами "IX Всеукраїнського літературного конкурсу «VivArt»"! 🥳

... Детальніше
Блоги
Привіт, осене або Блог осінніх текстівЛана Філлі
02.09.2023
Хто з вас любить осінь? А хто ні? А хто любить про неї писати? Перегляньте свій творчий доробок - д ... Детальніше
Допомога 13 окремому зенітному кулеметному батальйону Мавка (Ганна Заворотна)
12.07.2023
Мій знайомий письменник, журналіст, фотограф, музикант, природоохоронець, політолог, кандидат політи ... Детальніше
🇺🇦 З Днем захисників і захисниць України! 🇺🇦Аркуш
01.10.2023

Щира шана всім, хто зараз боронить нашу землю та наближає перемогу! Дякуємо за вашу звитяжну працю! Повертайтесь живими та неушкодженими! 💙💛

Слава захисникам і захисницям України! ✊🇺🇦

... Детальніше
Друзі, роман "Срібло і золото" закрито для редагування і доповнення. Джей Даркош
01.10.2023
Оновлену версію і нові глави очікуйте орієнтовно в січні. Дякую всім, хто читав, коментував і підтри ... Детальніше
Партнер-кармаАйлін Руж
02.10.2023
Коли знаходиш свою людину, що в точності схожа з тобою, твоїми смаками, світоглядом, але є одне «але ... Детальніше
Перша в друк.Мак Карсегі (Сергій Макар)
01.10.2023
Привіт, дорогі друзі та читачі! Книга «Рейд» йде в друк. Спершу, звичайно редактура) Насправді не ма ... Детальніше
На Аркуші вже:
7715читачів
76653коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: