🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Драма (1388)

насправді, Вас я не люблю

насправді, Вас я не люблю,

а лиш закохана в таланти.

зовсім не тямлю, що роблю,

лишень читаю фоліанти.

зранку метро, вночі фоє.

з Вами світ на довгій паузі.

занапастили серденько моє,

як разом йшли по плинній трасі.

я знову бачу дивний сон

у неясній порожнечі.

як ніжний голос у субтон

мені наспівує щовечір.

як пригадаю мляву ніч,

де вперше взялися за руки,

розносить думка навсібіч

про наближення розлуки.

це схоже на таємну змову,

але все ж прошу пам’ятати:

задля Вас я вивчу мову,

аби могти Вас прочитати.

насправді, Вас я не люблю?

а лиш закохана в таланти?

зовсім не тямлю, що роблю.

лишень читаю фоліанти.

...

хвойний ліс

Нетипова

Я стовідсотково нетипова

І у цьому роль зіграла не відмова

Не зачинена за хвірткою розмова

Та й усе життя я була не шовкова

Моя самотність для мене чудова

Але інколи від неї настає утома

Вона спочатку, звісно, невагома

Не можу залишиться вже сама удома

Все пройде, ніби це судома

Звісно повернеться, вже така відома

Повернусь я, до родинного кола

Таке чуже чомусь усе довкола

За пагорбом стоїть стара школа

Прямую до неї, знесиленина та квола

Витріщаються так, ніби я вже гола

А я лишень шукаю свого престола

Врешті, відчула, як тілом захолола

...

Третій Варіант

Кохати

Зі мною страшно жити

Й зі мною страшно спати

Вийшовши з кімнати

Не забуть про це мовчати

Що у підвалі моєй хати

Носять привиди халати

Не має часу зволікати

Я не хочу покохати

Вийду в поле та почну кричати:

“Я не хочу так страждати”

З твоїх вуст линуть мати

Мені на слух вони – гармати

Ще трохи та почну палати

Скільки ще тебе проклинати?

Всі не можуть вже чекати

Чому не можемо себе обрати?

У білу сукню мене вбрати

А після весілля відразу за грати

Бо чортів не треба підбирати

А я лише не хотіла покохати

...

Третій Варіант

Руки

Я хочу цілувати її руки

Холодні, як її душа

Нехай це все для мене муки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Навіть якщо все дарма

Слів її чарівні звуки…

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

А вона знову мене лиша

Не мають сенсу їй науки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Вона ними мене воскреша

Я переживу ці всі розлуки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Знову мене залишити поспіша

І я вже іншої про неї думки

Але у її руці моя рука

...

Третій Варіант
18+

Нове звучання або Роздумки

Люди забудуть мене

За нікчемну хвилину лише.

Хтось зараз пише,

І це мабуть добре, але

(Ох завжди це – але).

Іноді я сумую за вчора –

В пам'яті ніби чорна діра,

Що поглине пів ясного неба,

Пів темного барва.

Й болить дурна голова

(На щастя, чи на жаль).

Люди говорять, що я

Чиясь таємна фантазія,

А за спиною:"це все дурня"

І в чомусь вони мабуть праві,

Та не хочу вірити в думки свої злі.

Буду вірити добрій брехні.

Так хочу, щоб сьогодні

Тривало до ночі

Полярної, зірки, ведмедиці.

О кроваве вино,

Що наснаги дало

Та нема тут його

(На щастя чи на жаль).

Хочу,

Щоб завтра і не настало

Мені всього мало

І навіть сузір'я не впало

Мені в долоні, не зацвіло

Як моє зламане крило

(Як моє замилине око),

Бо

Ніколи нікому нікого не жаль,

Сміється в лице та печаль

Яка віднесе мене в даль.

Але я тихо п'ю чай

Який говорить:"забувай".

І я забуду, але

Знов, це кляте "але"

Життя нажаль не вічне,

А може на щастя все таки це...

Брудні, як пил люди,

"Сміючись" в нікуди,

Пронзаючи мене ножем в груди,

До чистих думок привели,

Неначе так і хотіли.

Тому,

Не хочу нікого ніколи

Довести, щоб сльози текли.

Всі й так до нитки промокли

Через свої смішні помилки

Краще їх я пожалію,

І печаль чаєм розвію,

Хоч і забудуть мене як повію...

...

Kruhitka_Dobro

Лиш дай мені себе забути...

Лиш дай мені себе забути

Відчути біль останній раз

Бо неможливо поруч бути

Якщо не є щасливим один з вас.

Я довго намагалась бути тою,

З якою ти летиш, немов у сні

Але переплелися доля із журбою,

І вкотре влучив ніж у спину мні.

Стосунки всі будують на довірі

Якщо нема довіри - дружбі зась

Пізнала недовіри біль у повній мірі

Тому пишу тобі останній раз.

Ти був чудовим хлопцем, хоч нехай

Не все мені здавалося прекрасним

Хоч я і маю вдячність тобі за

Чотири місяці оцих нещасних.

Я хочу лиш того, щоб ти лишивсь щасливим

І хай рядки написані ці криво,

В сльозах навпомацки, при світлі дня чи ночі

Завжди люблю твої прекрасні очі

І тихо вдячності слова кажу..

17.07.2022..

...

Vitaminka

Спасибі, що живий

Бачиш? Зайчики в повітрі

блимкають рожевим світлом

Піймаю їх усіх і відпущу

туди, де діти правлять світом

Як чайник міна просвистить

На мить не відчуваєш тіло

Ти все правильно зробив –

не в тебе,

та десь поряд прилетіло...

Вітер в голові шумить, відкриті рани

Так тепло й сонно тут лежати

Жаліти? А що його жаліти?

Помирати? Та помирати рано

Дивись на Сонце,

як зайчики танцюють

свій ранковий та‌нок

І не заплющуй очі, дождись почути:

"Спасибі, що живий"

...

Oleksandr Bilochenko

Як так сталось, скажи

Як так сталось, скажи.

Поясни, як так вийшло?

Пропустив – на деревах уже зав’язалася вишня.

А між вами змагання: кому ж таки пощастило,

Хто із вас все ж отримає справжню могилу?

Хто не згине без звістки у травах високих довіку,

А засне назавжди, просто міцно стуливши повіки,

І під ними, в цій темряві вічній, зрітиме зоряне небо.

Це найбільша брехня: наче мертвим нічого не треба.

Це найбільша печаль – і її вже не пояснити –

У холодній космічній безодні, навколо твоєї орбіти

Обертатимуться слова, уривки пісень та світлини,

Всі книжки й цигарки і навіть усмішка дитини –

Все, що мало би статися – тільки от не збулося,

Нерозказана казка, обірвана вмить безголоссям.

І якщо ми були – і ще будемо зоряним пилом,

Всі подібні до тебе стануть вогнем і тротилом.

Це не те, щоб багато, втім знаєш: зброя є зброя,

І вона завжди знайде якогось нового героя,

І, можливо, він стане тим, кому пощастило:

Не в закритій труні ховатимуть його тіло.

І до смерті далеко – аж до його дев’яноста.

Трохи пам’яті, трохи пороху, трохи злості –

Цього вже достатньо, щоб протриматись на світі,

Зшитому грубо з дерюги, бинта й оксамиту.

А якщо ще додати до всього і дрібку любові –

То, можливо, і дійсно нічого не станеться знову.

Щоб поставити крапку і знати: у нас усе вийшло.

То не бризки крові.

Це просто визріли вишні.

...

Олександра Совська

Обійми мене

Обійми мене. Востаннє, як вперше обійми мене

Торкнувшись струн душі. Чому такими далекими

Стали ми? Чи можна любов просто взяти і забути?

Обміни мене востаннє озираючись в минуле…

Обійми мене. Так, знаю, що прощання назавжди

І більше вже ніколи не побачимось з тобою знов.

Так, знаю, що ти зараз просто підеш залишивши

В пам’яті моїй… і в повітрі запах своїх духів

Обійми мене. Всьому колись приходить кінець –

Ми обоє наче вигоріли у цьому танці на двох.

Все проходить… Я більше не друг і не коханець.

Тільки мить зустрічі двох і не рідних і не чужих…

Тож коли ти підеш мені залишаться тільки спогади

Так колись прекрасних моментів нашого кохання.

О, як би я хотів повернути усе назад. Та тільки привиди

Оживатимуть в думках, вириваючи з грудей зітхання.

...

Ruslan Barkalov

Орхідеї

Перед закритими очима бачу їх.

Тоненькі білі лінії, криві, як сміх.

На воднім полотні неонові бордюри,

Той рівний стан перлистої фігури.

Перед очима блиски орхідей.

Їх тонкі лінії, мов відображення моїх ідей,

Моїх думок, що піднімають над землею,

І я пливу, поглинута по плечі течією.

Я майже відчуваю запах орхідей отих.

Солодких, білих і, як я, крихких.

Я відриваю ноги від землі, а потім знов стаю.

Не падаю, все далі йду.

Мене підхоплюють спокійні хвилі,

І я, затримавшись в повітрі, пролітаю милі.

Я повертаюсь кожен раз на землю.

І кожен раз стаю на своє місце древнє,

І кожен раз мене тримають ноги міцно,

Якби трагічно повітря в легенях не тисло.

Сей раз перед очима білі орхідеї.

Такі б тримати в королівському музеї,

А я за них хапаюся руками

І більше вже не відчуваю землі під ногами.

Я більше не вертаюся на своє місце старе.

Мене згубила біла орхідея. Мене!

Тепер хай краще моє тіло море забере.

Мене! Мене більше нічого туди не верне.

Тоді зросте на тому місці орхідея біла,

Пом'яне моє крихке тіло і буде це моя могила.

А я в польоті над бурхливим морем

Прикрию очі і побачу їх — мій страх і сором.

Ті білі лінії неонові, тривкі й перлисті.

Прекрасні орхідеї та їх коричневе, зів'яле листя.

І я без страху ринусь вниз, у синє море.

І я забуду орхідеї ті, що викликали мій мовчазний сором.

...

diastrofa

Пора

На першу пару. Рано вставати.

А я досі сиджу у підвалі.

Теплі штани і кіт під руками,

Прекрасна ніч як закони моралі.

Закони моралі, які існують в повітрі,

Але мало хто їх користує.

Точно не ті, хто бомблять пологові будинки,

І ті хто мовчки неначе лютує.

Закони моралі записані в книгах.

Казали, книги не хочуть читати.

І всі хто читав колись Кінга,

Скажуть, він був правий.

Всі хто читав історію,

Можуть сказати напевно.

Вона циклічна і в порівнні з водою,

Вертає цикл свій кровно.

То ж нащо створені ці закони моралі?

Правила, притчі і консититуціі.

Що люд збайдужів, коли хтось вмирає на світанні.

І його не навчать навіть притчі Конфуція.

...

Христина

Тебе у неї вже нема

Тебе у неї вже нема,

І більше вже не буде...

Не буде вашої весни,

Ніхто так не полюбить,

Ніхто не скаже вже про вас,

Які чудові люди,

Яка прекрасна пара з вас...

Її уже не буде...

Тебе у неї вже нема,

Загинув ти від кулі.

Вона кричала цілу ніч,

А ти лежав у полі.

Вона відчула біль твою,

А ти літав над нею...

Ти захищав любов свою,

Вона була бронею.

Ти захищав свій рідний дім,

Луги, поля і ріки,

Ранкову тиш і спів птахів,

І пахощі великі.

Вона тебе чекала там,

Вона була твоєю.

Тебе у неї вже нема...

Душі немає з нею.

15.04.2022р.

...

Мрія

Мені боляче так...

Мені боляче так,

кров тече по обличчю,

Мене рвуть і зривають,

бомблять і терзають,

Мені боляче так,

руйнують будинки,

Школи, церкви, заводи,

дитячі будинки,

І гвалтують постійно,

Сміються в обличчя,

І вбивають синів моїх, дочок...

Дитинку.... Не одну, так багато згубили,

Боже, що ж я таке наробила?

І за що так страждає народ мій?

Боже, що ж це таке до нас "прьот"??

Я благаю, як мати, як вірна дружина,

Не дарма мене звуть Україна єдина,

Я благаю, зітри ти цього супостата,

І звільни нас від "помічі" лютого " брата",

Боже, прошу, дай сили і духу,

Вбережи наших воїнів,

Віри нам дай,

Дай надії, терпіння,

Щоб ворог наш лютий,

Зник назавжди, щоб попіл його полетів в небокрай.

25.03.2022р.

...

Мрія

Дощ, цигарки, ножиці

Сіре марево ранку —

Світлих дощів діаманти

Грають небес забаганку,

Летять вниз під бій курантів,

Розсипаються в прах,

Щезають в тумані…

Чи то цигарок запах

Вводить в оману.

Два недопалки на асфальті

Мочить нещадний дощ.

Крові багряної вартість

Змита водою з площ.

Смерть на балконі засіла…

Більш не скидатимуть

Цигарок недопалки сірі

Тонкі пальці просто в бруд.

Де ще вчора життям

Скляні очі блищали,

Смарагда волосся

Руки палко зрізали,

Лезо шкіру смугувало…

Вже сьогодні його немає.

Срібні ножиці одіялом

Висохла кров укриває.

Надії більше немає —

Та є пурпурові світанки.

Життя людей нещадно ламає,

Смерть же ховає останки.

...

diastrofa

Подушка

Чорне небо, місяць лищить діамантом.

Їй не тяжко — їй сильно, їй просто занадто.

Схопило серце горем, болем.

Скрутило плечі, тягне додолу.

Летить вниз, збиває коліна.

Кров тече, брудна, наче сіра глина.

Земля глевка, вона тоне в болоті,

А її далі топлять, глибше в скорботу.

Тягне руку вгору, бідна, ще трішки…

Затримала подих, секунда — досягла ліжка.

Жорсткий матрац пилить, здирає шкіру.

Ще зачекай, все буде добре! Вона не вірить.

Слухає пісню, старий білий навушник.

Промокла наскрізь від сліз подушка.

Печуть, горять, сверблять удари,

Перехопило подих, кисень забрало.

Нічого плакати, живеш, не вбило!

Хіба що взяло серце, витягло і розчавило.

Як ті землетруси ходить колом земля.

Чи то погляд пливе, бо тріщить голова…

Трусить тіло, агонії, хрипи, крики.

Душі більше немає, вона душо-каліка.

Пусткою віє, завірюха, смерч, ураган.

Не витримає, насипте нещасній курган.

Ніч підходить, гладить щоку, цілує в ніс.

— Поспи, — шепоче, — вже досить сліз.

Вона всміхається, дивиться в темінь, глузує.

Досить? Не досить, серце надривно горює.

— Стільки крові не тече венами в тілі,

— хрипить вона мовчки ночі на вушко,

— Скільки страху, сліз, крику й болі

Терпить щоночі моя подушка.

...

diastrofa

Часом живіше живих

Дощ у вікно. Тихенько кап-кап.

То не сльози його — біль, страх.

То гірка перчинка в оці. Пік-пік.

Розрослася, згнила, схилилася в бік.

То останній трамвай мчить додому. Бр-бр.

А ти куди? Постій, подивись, як пустіє двір.

Плигни з розбігу в калюжу. Плеск-плеск.

Бач, багряне марево неба. Справжній бурлеск.

На небі? В моїй розбитій душі. Дзинь-дзинь.

Це так блиск розбитого скла відлітає у синь.

А ти хто? Як мене бачиш? Очима блим-блим.

Я ж привид, вкритий простирадлом цвілим.

Чого так прискіпливо? В саму душу зир-зир.

А там же нічого, крім перця чилі та дір.

Ти то все бачиш. Поглядом палиш. Пш-пш.

Мені щастить, бо вогонь не чіпа мертвих душ.

Мертивих. По нас вже й не плачуть. Хник-хник.

Тих мертвих, що часом живіше живих.

Я з подихом смерть видихаю на тебе. Ху-ху.

Так близько не стій. Покинь чорну невдаху.

Краще тікай від мене, як сіра мишка. Киш-киш.

Йди, біжи що є сил, а про мене забудь, залиш.

А ти відмовляєшся, мотаєш головою. Ні-ні.

Та ж ти пливеш, а мій корабель затух на дні.

Де твій страх? Як же ні, коли так й тільки так!

Чому? Ти ж вільний, а я закритий у клітці птах.

Ти відкриваєш рота і тягнеш повітря. Дих-дих.

Що відповіси мені? Цікаво й дощу, теж затих.

А ти закрив очі. Не дивишся та мовчиш…

Більше ніяких «зир-зир», «ні-ні» та «пш-пш».

Вже зненавидів? Прагнеш й не знати? Ха-ха.

Що ж, ми таки схожі. І я привид й ти, бідолаха.

Два привида разом — хвороба, чума. Кха-кха.

Я не вмиратиму за цей світ, ти — не труї келиха.

Хоча й ненавидиш, не вбивай. Благаю. Ну-ну.

Хіба ж ти послухаєш… Підготую собі труну.

А я теж ненавиджу! Тишу. Дощ знов накрапа.

Я більше не хочу мокнути. Тож бувай. Па-па.

...

diastrofa

Великодній подарунок

“Христос воскрес” летить з-під неба

У великодньому вбранні.

Від тих дарів ховатись треба,

Та не сьогодні.

Не мені.

На вулиці сьогодні свято

Сирени й дзвони в унісон.

А в церкві моляться завзято:

Тропар, Воскресє

І прокльон.

Тримає кошика поважно

Якесь тремтливе дитинча.

А на хорах стоять як завжди,

Та не співають,

А мовчать.

Погаснуть зорі, бо завіса

Христос воскресне і в пітьмі.

Хай світло котиться до біса

Хоч і помрем,

То не самі.

Христос щороку помирає,

Висить самотньо на хресті.

Він теж таких шляхів до раю

Не сподівався,

Не хотів.

Синіє небо понад краєм

З-під хмари наплива досвіт.

А подарунки все літають,

У кожен кошик.

Як під звіт.

Настане ранок дня нового,

Відʼїде камінь по стіні

І знов, як кожен рік до того,

Христос воскресне.

Я - вже ні.

©s_shtorm

...

Слава Шторм

Моє життя

Моє життя - потік думок,

Це світ книжок, поезій

Це світло, це подій танок,

І на вірші рецензій.

Картина на стіні висить,

Відображає дійсність

Мою, вогонь в мені горить,

Горіти буде вічність.

Моє життя - це сад пісень,

Це мої батько й мати,

Іскри щастя, що день в день

Дають мені співати.

...

Sanita_V

Герої не вмирають

Всі кажуть, що герої не вмирають,

Що дивляться на нас вони з небес,

Та сиротами діти підростають,

Немає на війні на жаль чудес.

Все більше на могилах України,

Рясніє синьо-жовтих прапорів,

Вони озвуться криком журавлиним,

Полеглих у боях її синів.

Синів які героями ставали,

Але ніхто померти не хотів,

Бо дома їх живими всі чекали,

Всі ті, хто вже на жаль осамотів.

Я мрію щоб герої не вмирали,

Щоб серед нас як і колись живі були,

Біля людей, яких вони кохали,

З дітьми за для яких вони жили...

...

Дмитро
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
І знову — про електронні видання.Roman Mtt
18.07.2024
Доброго дня усім. У фензіні Підвал ми оцифрували і виклали у продаж електронні версії наших збірок з ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144458коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: