Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Містика (1418)

12+

Смерть

Прийшла й до мене ця стара з косою.

Не бачив я нічого, крім її очей.

Вони були, як в молодої діви,

Що бачила всесвітнє горе й смуток.

Й знала мене краще за усіх.

Вона спитала:

— Віктор. Чи прожив ти своє життя так гарно, як того хотів, коли був жив?

Чи може, хочеш щось сказати, перед і тим, як йти на упокій?

Я глянув в її очі. Смерть втомилась.

В її очах виднівся сум.

Я відповів їй чесно:

— Люба пані, я прожив довгеє життя. Дітей й дружини я не маю, тож й плакать нікому, як я піду.

Та й ти також прекрасно знаєш. Я вів лиш чеснеє життя. На жаль, лише, не вірив в себе.

Робив не те, що привело б до мрії.

Ти передай, будь ласка, якось живим душам.

Лиш одну річ.

І смерть, діставши диктофон, кивнула.

— Живіть і проживайте кожну мить. Життя інших істот дорогоцінне. Ідіть до власної мети щосили. Якусь сім'ю ви заведіть, та хоч й кота.

І дякуйте за кожну мить життя.

І я замовк, і смерть прийшла за мною.

Взяла мене за руку, й ми пішли.

Я не боявся смерті, й ви не бійтесь.

Повірте на слово, не скривдить вас вона.

За цю коротку мить розмови,

Лиш смерть перетворилась на мою сім'ю.

І була поруч увесь час.

Моя душа не зникла, ви не бійтесь.

Переродивсь лиш я у цей момент.

І маючи нове життя, побачимось з тобою ми колись, як доля зведе наші дві душі.

У світі всіх живих і теплих, як був я.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Голками, голками...

Бог підняв мене на срібні вила

і струсив - в пекельну цю любов.

Сто разів тебе я поборов

на сто перший раз мене убила, ох.

І тепер в обіймах у зміїних

я закинув очі навісні

в небо, там де місяць весняний

межи зір на на гострякові гине.

Ти сичиш, кусаючи уста,

і плямую я твої холодні груди

фосфором цілунковим. В полуді

сплять камінними квадратами міста

І розламаним ґранатом світять ребра,

між яких ще б’ється навмання

серце, повнеє солоного вина,

у любови запахущих нетрях.

Хмара падає у вічі кажаном

і плащем за плечі обіймає

нас, заплетених тілами, і до краю

прірви тягне гаком, наче сном.

Поки ж ми здригаємось в обіймах

яма терпеливиться, на дні

гострить паколи, розлукою сумні,

тільки душу з мене перша виймеш

ти зубами голками - тоді

падати летіти коливатись

байдуже мені бо не зазнають

вже розриву душі молоді.

Як же, гетьманівно, ти не маєш

богом даної довіку вік душі,

і в мені цю квітку задуши,

лютим - заморозь цвітіння маю.

І ступлю упевнено до краю

прірви та впаду у вогняне

Ямище, де смерть співа й гуде

і серця ножем криваво крає.

Хай скипає серце на ножі!

Мукою нехай геєнна грає!

Недаремно я на світі жив

срібні вила я благословляю, ох.

...

undyber

Я БУДУ ТВОЇМ СВІДКОМ

Я буду твоїм свідком. Зберігатиму докази, що ти існувала.

Свідчитиму в суді – брехатиму й порушуватиму присяги.

Спростовуватиму твої зізнання. Заперечуватиму, щоб ти не казала.

Змальовуватиму твою ніжність, твій сум і твою звитягу.

Я буду твоїм дзеркалом. Щоб ти побачила себе новою.

Ховатиму всі недоліки, заретушую все, що варто скрити.

Примушу тебе дивитися. Домалюю крила за твоєю спиною.

Дивись на своє відображення. Бо як ні – доведеться мене розбити.

Я вестиму твої хроніки. Збережу кожну мить у своїх сувоях.

Барельєфами на базальті пам’яті закарбую твій кожен образ.

І коли прийде з моря смерть, і розтанемо ми у її прибоях,

Я як сіль розчиню у воді твої жести, і доторк твій, і твій погляд.

...

Максим Сальва

На мокрому місці

Нехай собі.

Я все одно зізнаюсь

у безкорисливій любові до

дощу,

нехай ти хмикнеш нетерпляче "ну ти -

дивний" (дурний у розумінні та плещу

про що не знаючи, як то мені властиво).

Але я все одно люблю цю зливу,

нехай би тільки щоб розважити

тебе, чи перекинутися

тихими й незлими

словами зблизька.

Хай собі

іде,

дрібними кульками

малюючи веселки

та німби до

рожевих

ліхтарів,

жене в побрижених калюжах чорні джази,

лопоче трубами та кидає безладні

вітвисті зблиски...

...Немає лиха -

просто вихідні

над хвилями у місті спорожнілім.

На острівці паркету пливемо

у самоті смішній і галасливій.

Нас оминула

нетерпляча ця стихія,

поплутавши про що вона веде.

Нема на що дивитись у вікні,

заклеєному навхрест -

тільки хмари й

вода

згори

та знизу

і те де.

...

undyber

Ісідор Дюкасс

Я не хотів, щоб за мене вмирали

але виходить наперекосяк.

То бог вивішує на небі чорний знак,

то мама покидає, наче мало

без неї люду на тім світі - і вона

душею виповнить нарешті порожнечу.

Так говорити гидко і негречно.

Стою один. У черепі - війна.

Я не хотів твоєї смерти, мамо.

Я сам за тебе вмерти би хотів.

За тебе я б на бога руку звів,

аби не їхала ти з ним у синь незнану.

Я всі дороги склом позасипав

і вказівки зірвав на перехрестях.

Але цей бог без сорому і честі

з моєї муки тільки ся сміяв.

Я завалив деревами дороги.

Я трав насіяв заросли стежки.

Даремно все. І крок його тяжкий

все далі від життя. Чавунні ноги

пробили скрізні ями у землі.

Навіщо йдуть слухняно, мов дитячі,

за богом чорним, мертвим богом, лячним,

на інший бік твої сліди малі...

І я стою стовпом посеред шляху,

запізно битись, сліз мені нема...

Бридка блакить, висока ця тюрма,

на мене налягла чавунним дахом.

І я стою, немов дурний лівкут,

якого правою примусили писати.

Я незборимий вал хотів побудувати,

і ось стою із жменями піску...

Дві жмені часу в мене залишилось

і віршами заповнений мішок.

“На що мене ти проміняв, синок?”

я чую голос. Як у мозок шило.

Я серед пустки бовдуром стою.

Ліси повалено. І засклено дороги.

Пісок у небі й місяць однорогий.

Рогачиком я душу, як змію,

із грудей закривавлених виймаю.

А бог городить церкви на церкви,

і лізе на хреста серед мокви

і на хресті - ногами чеберяє?..

...

undyber

Подоба вірша

з машини бог але машина з бога

ділок у форд і дівка в мерседес

із носа нежить київ до ЄС

магнітна буря ноу на місце йєс

і повітряна нібито тривога

і третій тиждень неможливо взять

на торенті сезон передостанній

усе гальмує коверзує таня

болить печінка начебто каштанів

колючих наковтався і ніззя

у голову ні їсти ні подумать

такі пасьянси та фолаут три

двадцяту кружку чаю завариу

в мішечку випалив прочхав поговорив

хоча б не на роботі а удома

та хрін би з ним писати це добро

із милом клізма та вінець терновий

побиті байдики повіяна полова

стовпи класичні квантова основа

і поросята доктора моро

...

undyber
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83597коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: