🛰 Конкурс фантастики “Український Hi-Tech”! 🛰

Електронні книги / Фентезі (1151)

Дракон

Ти дуже смілива: в полоні великого міста,

в найвищій із веж – аж до неба (дванадцятий поверх),

душа божевільно чекала свого піаніста,

і плавився час, і зривався наляканий подих –

униз.

Із карнизів високих твоїх сподівань,

підхоплений вітром надії, далеко-неблизько,

де їсть перехожих голодний вокзал-здоровань,

де вперто шукає скарби твій герой і хлопчисько.

І ти не відрощуєш коси – а сядеш у ліфт,

і навіть в метро не боїшся підземного звіра:

таких чудасій не описував Джонатан Свіфт,

а тільки обом вам ніколи ніхто не повірить.

А тільки за вікнами – сірий хирлявий полон,

дванадцятий поверх – і сходів стежина ребриста.

А вихід із міста – старезний вокзало-дракон.

Душа божевільно чекала свого піаніста.

...

Ната

Найбільший лиходій

Амур — найбільший лиходій,

Бо не щадив наяд, богів,

Ані жінок, чоловіків,

В усіх стріляв наперебій.

Одного разу закохав

У себе Геру для забав.

Щоб Зевс їх раптом не застав,

То Ганімеда підіслав.

Собою той відволікав

І Зевсу до душі припав.

Заходить Гера в тронний зал,

На троні Ганімед постав,

Зевс із собою посадив,

«Царицею» проголосив.

Та то не всі були діла

Триклятого того стрілка.

Ще кілька молодих богів,

Ех, влаштували колектив.

Хоч кажуть, винуватий там

Був Вакх і спирту кілограм.

Сварились на Амура всі:

Хай сам ковтне сповна біди,

Пут, що коханням обізвав;

Психею з тим народ послав.

Амур на те лиш психанув,

Всі стріли разом відпустив.

Психею ж палко пригорнув,

Бо теж дурну стрілу схопив.

Кохання як перемогти

Відтоді засіб не знайти.

...

Олександр Калінін

Обережно, мрії збуваються!

ОБЕРЕЖНО, МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ!

Жив гном один моторний(ну, майже, як козак),

Вчинив щось незаконне(вкрав, може, «Кадилак»).

Ховайся хоч за тином – шукає Інтерпол,

І він якимось чином вліз на драконодром.

То сам Гермес* і доля сюди його вели.

Стоять дракони. Воля!!! Тікай лиш у світи!

Кмітливий був хлопчина – дракона осідлав,

І вже через хвилину у космос мандрував!

Не вспів сказати «мамо!»- планета вже не та…

Аж тут із – за паркану туземець вигляда.

Сам гарний, синьоокий, кудряві волоски,

На зріст – вельми високий, а вуха – гострячки.

«Ти хто?»- питає гнома ота істота – ельф.

І хлопці спільну мову знайшли в один момент.

Зрадів ельф ,наче брату –« Наш будеш президент!»

Бігом пройшла посвята і вручено презент.

А чом би й ні? Небога їм зразу згоду дав,

Та вже гадав, що Бога за бороду спіймав.

Враз почепили радо відзнаку навіки.

В відзнаці – детонатор, а кнопка – на стовпі.

Щоб кожен, хто вважає, що президент не прав,

Коли лиш забажає ту кнопку натискав.

Ото в халепу вскочив наш гномик ! Не везе…

Вже ні за які гроші назад не поверне!

Якби у президенти так вибори пройшли,

Де б ділись претенденти, і ми б не так жили!

Гермес* - один з богів, покровитель крадіїв.

...

Наталія

Дорога до війни.

Дубовий спис у зарубках… - минуле…

В щита на тілі зазубні сокир…

Роки війни - століттям промайнули…

без миті часу на примарний мир…

Чи є душа під цим забралом…

Чиє життя забрав холодний меч…

Десь там, за обладунками, в дощі кривавім,

іржавіє ріка від сліз… кружляє, з мертвих, смерч…

Можливо, варто знати: хто ти… і навіщо

ховаєш, в обладунках, посивілий сум,

з яким шляхетно милував… від страху - нищив…

радів, що думав про богів… страждав від дум…

Гнідого вірного коня голодній зграї

віддав за шлях із пекла до небес...

Збрехали ворони… Віки минають…

На попелищі не знайти себе…

Боги війни і ворони не відпускають душу…

Лунає звідусіль пророчий вовчий вий..

І тільки шепіт голубів волати змусить:

… в оливковім гаю - чужий… Чужий!

Вечірній вітер тишу проклинає…

Разом - брати - без спокою, вони,

з росою, вирушать на чорний вихор зграї,

щоб віднайти дорогу до війни…

...

Володимир

In vino veritas

Колись в часи прадавні й хворі,

Засмічені тяжким життям і горем,

Смердючі пахощами людського нутра

І брудом спільного немитого ярма.

У ті часи старі і вже забуті

Закинуті в далекий темний кут

Траплялися, часом, діла великі й люті

Та канули спомини їх впусту.

І як сповідувати віру цю ми знаєм

Уже проходили уроки від життя

Та що казати, силою - не правда,

Хотілось жити - час не обираєм.

У ті часи злопам'ятні траплялось,

Що хтось колись і якось захотів

Прожить життя яскраво, не селянсько,

Не в гніті вік недовгий свій дожить.

Хотів піти цей чоловік у город

(чи жінка, хто тепер їх розбере)

Найнятися до пана на півроку

А потім рушити в подальшеє піше

Якби словами міг, він постелився б

Він так собов стелив, що стид та й все

А пан йому на це лиш знай кривився

Не тішив око блазень із печер.

А блазню, знай, весь час одна робота.

Він робить-робить, а життя - нема

Чого чекав у пана на навозі,

Багатств незрівняних і молодість прикрас?

Чого ти скиглиш, ниєш і толочиш

Що не хотів промаяти всю молодість впусту?

Чого вважаєш, що хтось має поміч,

Тобі, пустому зраднику й трясцю?

Я не поет і не поета учень

Я чесний робітник своїх долонь

Нехай не гну у пана горб важкучий

А хтось та й кине той ламаний грош.

Тобі ж сказати хочу лиш однажди.

Ти раб, катів прислужник і слуга

Ти ним родився, виріс, ним і здохнеш.

Змирися з цим - ось послуга моя.

Моя порада була б вельми цінна,

Коли б жила я в ті старі, гнилі часи

Коли нестача цінностей невидна

Коли поетом крутять мужики.

Якби не моя творчая натура

Що зараз запиває пивом сік,

Могла би скласти щось цінніше казки

Не було б в ті часи таких катів.

...

Мертвий Поет

МАЙБУТНЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ

МАЙБУТНЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ

Народжений не вчора уві снах,

Не мріями сповитий в темну ніч,

Прозорий, легкий, як казковий птах,

Мирон - людських сплетіння протиріч –

Співає пісню... Відбувається це так:

Крізь посмішку - єдине, що ми бачимо , -

Лунає гуркіт з гама частотою в такт.

Слухач ледь-ледь справляється з задачею

Серцевий ритм спинити, бо інфаркт

З Мироном поряд ходить зазвичай...

Триває враження секунд п'ятнадцять, планово...

Для головного очі швидше відкривай!

З'являється на сцені голограмою

Сюжет: хтось бачить пекло, а хтось - рай...

І глядачі, здивовані та вдячні,

Ледь проговорюють: "Іще... Співай!"

І звуки голосу чарівні вже лунають

З усіх можливих-неможливих місць,

За спиною Мирона крила виростають,

Лякаючи собою марних днів убивць...

Народжений не вчора уві снах,

Не мріями сповитий в темну ніч,

Прозорий, легкий, як казковий птах,

Мирон - людських сплетіння протиріч -

Мені з'явився в спогадах колись...

Того прийдешнього, де житиму не я...

В єдиний світ у просторі злились

З майбутнього, з минулого життя...

*******

Миро́н (грец. Μύρων) — чоловіче ім'я грецького походження. За одним із тлумачень походить від слова миро — запашна олія, яку використовують у християнських церковних обрядах. Буквально: Мирон — той, хто пахне миром

...

Marina Deep

ВІРТУАЛЬНО-РЕАЛЬНА ВІЙНА

ВІРТУАЛЬНО-РЕАЛЬНА ВІЙНА

Пишу сьогодні вірш, не схожий ні на що,

Читай його скоріш, мені не все одно.

Читай його мерщій, рядків не пропускай,

І почуття зігрій, і в мрії відлітай!

Тремтить кабіна ліфта: ввійди, не розгубись,

Як послуга від SWIFTа, миттєво! Не барись!

Як віртуальні гроші, враз перенесе,

Машина часу в гості - очікує Сенсей.

Розгублений присядеш на килим до митця,

І якщо бажаєш, почнуться чудеса.

Холонуть ноги, руки, критично низький тиск,

Наражений на муки - провалюєшся вниз.

Летиш не день, не рік... І вічність проминає...

Кривава йде війна, і ворог наступає.

Він лузгає зубами, вдягає обладунки,

З грюкотом забрало замикає думки.

Затиснеш кулаки, відверто в бій підеш.

За правду залюбки ідеєю живеш!

Є ризик для життя. Але це майже сон,

Туману каяття... З Сенсеєм в унісон.

Ти ледве чуєш звук, хоч лютиться земля,

І крик - помимо вух. Єдина є мета:

Крізь попіл, кров пройти, здобувши тут трофей,

До ліфта донести – очікує Сенсей.

Бажання перемоги змітає на шляху

Будь-яку тривогу, подумку лиху...

Трофей в руці тримаєш! В'їжджаєш на даху!

Перемогу тягнеш на колесниці мороку!

...

Marina Deep

Небесний корабель

І батька не знала, та батько приходив у сни.

Як в море тікала, він каже: не йди проти вітру, на галс поверни.

Стояла на пірсі, вдихала весь бриз.

Та моря було вже їй мало.

Дивилась на зорі. І зорі падали вниз.

О де ж ти коріння! Де рідна земля!

Чому на планеті своїй я чужа!

Від краю до краю вже звідана вся.

Де все ж ту самотність шукати, щоб сісти одна.

Сама із собою влягти та й зітха,

Усюди ж бо втоптано слід чобота.

Кордонів для себе вже жодних нема.

Та батько ізнову приходив у сни.

Гойдав корабель як колиску, шепотіли у моря хвильки.

Що вітру довірся. Себе відпусти.

І вітер тебе віднесе до мети.

І ось вже дівча не дівча. Розвертає штурвал.

Хай шторм все гойдає, насуває знов вал.

І барк мов на крилах у море летить.

Ще мить — і на небо у синю блакить.

Летить вже за хмари той корабель.

У селах й містах не пиячать ужель.

Угору вказа дітлашня: "Летить журавель!"

І пісні старі всі забув менестрель.

Дорослі ж ні краплі у рот не беруть.

Допилися, куме, з гарячкою в море не йдуть.

І в світі тверезім настає усім рай.

На свято ще вип'єм. Лиш барк той із неба сяде нехай.

Випиває лиш в снах самотній моряк.

Що крізь зорі і далі прокладає свій шлях...

...

Олег Карачевський

Потерчата

Шелистить очеретами у потьмах

Хто прокинувсь, аче й не збирався спати.

Квилить жалісно, пронизливо, що страх.

Особливо, кому випало блукати.

Ох, не слід в тумані річкою вночі,

А багнами, хай боронить Бог, подавно!

Шелестить очеретами. Пугачі

Проводжають ту процесію безславну.

Хто це? Хто це? Ледь синіють каганці

Блідим світлом, ніби мара. По горбочках

Покотилися, тримаючи в руці

Їх, нехрещені, в одних лише сорочках.

“Похрести, мандрівцю, айбо похрести!

Потерпаємо!”, – волають потерчата.

Страхітливо шелестять очерети:

“Нас нехрещеними положила мати...”.

По-під ноги з кропиви, мов цвіркуни,

По корі дерев, стараючись вхопити.

“Що ж ти? Що ж ти?”, – гонять до трясовини

Невпокоєні безхресті бідні діти.

І отак собі помчить когось юрба,

Та й затихне все, лиш пугачі зітахють.

Вітер грає очеретом на горбах.

Та чи вітер то? Вони усе чекають...

...

Редан Ажидаар

Vobiscum Narakis

Загодя сонце сховалося, знаючи щось.

Ніч радо подрузі давній обійми розкрила.

Дійво над хмарами Шляхом Чумацьким лилось,

В зорі туманом зітхала порожня могила.

Жевріє обрій. Жар мружиться в її очах.

Попіл сутінню. Шерхочуть кажанячі крила.

Кров запеклась. Облизнулася всмак. Свіча

Здиміла, всотана спраглим нутром Кармілли.

Перегоріла розхристана шалом грань.

Тьма оголя закривавлені в посмішці ікла.

Всепоглинаючим блудом пожадлива твань

Змащує щедро сп’янілі залишки світла.

Ніч огортає туманами, і в лице

Лагідно Їй всміхається – скільки ж буде?

Повняться сонні вулиці ще мерцем.

Дихають збуджено спраглі бездушні груди.

Пристрасть Її – оте зоряне тло, без меж.

Пестощів холод землею сирою відгоне.

Сонце сховалось, бо знало: ховайся теж –

Ранок будитимуть знов поминальні дзвони.

...

Редан Ажидаар

жалоба ґуреїв

коли ще тліло жевристе багаття прийшла вода

а з нею проклята орда

і розбила тепло об скелі

ми ще живі

стук-стук

втішали ґурéї

коли в наші землі ввірвались чужі кати

то вода взялася рости

й захопила пустелі

ми ще живі

стук-стук

казали ґуреї

коли затонули піски та потріскались стіни

а чужі храми звели на рідних руїнах

і не стало оселі

ми ще живі

стук-стук

побивались ґуреї

коли колишні боги зробились каліками

а пісні розлилися кривавими ріками

з перерізаних ший менестрелів

ми ще живі

стук-стук

молились ґуреї

коли їх скували в кайдани щоб не бачили суші

та вирвали очі кричали замучені душі

духи-в'язні підводних келій

ми ще живі

стук-стук

потонули ґуреї

*ґуреї - авторський термін, клірики-сонцепоклонники, монахи та цілителі давньої пустелі, захопленої острівним народом з даром до магії води. у тексті йдеться про падіння пустельної імперії через магічно-спровокований природний катаклізм.

...

hromovyda

Сонце кохання

Темна богиня між зорями мчить.

Серце у грудях не б'ється, а спить.

У хаосі слів і у темряві ночі

Серед бажань, що доводять до страти

Приречена сотні сердець розбивати,

Вона зазирнула у янгольські очі.

І сталося диво, вона покохала

Усупереч долі, на подив собі.

І темряву світлом вдалось подолати

Відкрились навзаєм віконця душі.

І часу не стало, бо час зупинився,

Містична реальність заплутала слід.

Бо той, хто кохає, той житиме вічно,

Він сонцем кохання запалює ніч.

...

Наталія Хачикова (Лана Василенко)

Будь собою

Вітер в потилицю лісові дмухав

Та шепіт дерев ненароком підслухав.

Красуні-берізки й осики стрункі

Казали слова лиш лайливі й гіркі.

Їм, бач, не до смáку ялиночки сукня.

Тактовність й повага в них зовсім відсутня.

Береза, сережки вдягнувши на вíти,

З насмішкою рáдила інше одіти.

І клен проскрипів, що їй треба мінятись,

Не гóлки, а листя хутчіш одягати.

Ялиночці прикро було від цих слів,

Неприйняття відчувать звідусіль.

Та любила себе вона й щиро сприймала.

І погляд свій власний на все вона мала.

По-своєму гарна і горда стояла,

На зиму чарівну спокійно чекала.

З зимою й мороз у ліс завітав,

Сукні з дерев ураз позривав.

Стоять тепер в чорному клени й осики.

Немає чого їм тепер вже носити.

Мовчать і ялиночці заздрять щосили.

Тепер і вони хоч голки б вже носили.

Ялинка тепер же за всіх наймодніша.

На віти ще й шишки-сережки все віша.

Щаслива й весела стоїть, посміхається

І вітами снігу легенько торкається.

Помітив красу таку вітер-вітрисько

Й наблизивсь несміло до неї близько.

Білесеньку шубку він їй дарував і несміливо її обіймав...

І руки-віти їй цілував та й цілував...

...

May

ТІНЬ ВОГНЮ

ТІНЬ ВОГНЮ

Якщо довго вдивлятися в безодню,

безодня почне вдивлятися в тебе.

Фрідріх Ніцше

Морії морок пронизує поглядом Барлог.

Кланяюсь чемно, вітаю, як старших належить.

Ми однієї породи, пекельна примаро.

Наш Перелесник тобі семіюрідний небіж.

Слухай же сагу напівнепритомного світу!

Я Вогневиця, жаринка багаття Купала.

Надто слабка, щоб до прадіда Сонця злетіти.

Досить живуча, бо досі іще не пропала.

Вої звитяжні згубили мечі та шоломи.

Срібне ячання сурми зледеніло і згасло.

Гобіти, енти і ельфи, уруки і гноми

Впали травою під скіском безжального часу.

Вицвіли вишиті сварги прадавньої сили,

Вічності подих вивітрює руни з каміння,

На ланцюгу завивають симаргли безкрилі –

Пасинки смерті, злиденні знедолені тіні.

Бранці, заручники – мотлох,лахміття немодне,

Складене в темній коморі (а раптом придасться?)…

Нами награвся Творець, і тепер ми непотріб,

Кинутий людству, неначе каліці окраєць.

Скніти не хочу довічно у льосі холоднім!

Краще згоріти дотла у обіймах вогненних.

Довго дивилась у прірву. І врешті сьогодні

Вперше відчула – вона заглядає у мене.

...

Інгерд Майстриня

Господар вітру

Я бачив те все, як тебе от, шановний.

Від гуркоту й свисту холонула кров,

здригалося небо, дзвеніли підкови,

жбурляв блискавиці скакун-громослов.

Він мчав буревієм і гривою грав,

шаленим наметом здіймаючи хмари,

а змій, його ворог, лестива примара,

ярився вогнем, ніби сотня заграв.

Всі отроки княжі покидали зброю,

гайнули навтіки, - хто в воду, хто в ліс.

І не було б свідків у того двобою,

у браней славетних, що в небі велись.

Але ж я узрів, - хоч і тільки початок,

бо кажуть, до повні тривав іще бій, -

як у вишині та й зійшлися затято

цей кінь вітроногий і вогняний змій,

як небо тріщало і сипало іскри,

як звірі і духи у шатах барвистих

тікали, аби не пізнать божий гнів,

як тліла діброва, як струмінь кипів.

Здавалося, наче повітря загусло

і стало для нього булатним мечем,

і рвались перуни розлогим плачем,

і хмари, і ріки, і струни на гуслях.

Ніколи не був наполоханий смертю, -

не день бо живу, до пригоди я звик, -

та певно, я б згинув у тій круговерті,

якби не вберіг мене друг-межовик.

Він краще докаже цю казку нехитру.

Побачиш, - спитай про Господаря вітру.

...

Євген

Спогади відьми

На стінах вже завзято танцювали крила,

То вогонь свічок життя їм дарував,

І темний пес, темніше навіть від чорнила,

За рухами тендітних рук спостерігав.

Дививсь, як молода блакитноока відьма

Погляд спрямувала у відро води,

А там з’явився ліс у снігових обіймах,

І на одній зі стежок впевнені сліди.

Вода ті спогади тепер відроджувала знову,

Відьомське серце повертало час,

Як зустрілись з чоловіком в лісі випадково,

Як говорили довго, проте всього лиш раз.

Його відважний дух і навіть вперта вдача

Чомусь припали до чаклунської душі,

Невгамовний запал та й кров така гаряча

Підійшли під смак ще й вогняній зорі.

Чи десь знайти бодай хоч одного сміливця,

Щоб мужньо тій зорі зумів протистояти,

Зваблива, полум’яна, але вбивча літавиця

Впала з неба, силами його посмакувати.

Хоча й відьомське та крихке дівоче серце,

Ризикнувши втратити свою свободу,

Перетворила красеня на крижане озерце,

Щоб лиш світанок повернув людську подобу.

Час минув, свобода з нею залишилась,

Чоловік пішов, вже замело його сліди,

Пес відчував, як в її грудях швидко билось

Від спогадів, що зараз виринають із води.

...

Олександра Чернобай

У пошуках знемоги

У ПОШУКАХ ЗНЕМОГИ

міні-замальовки

***

Ось океан

уявлень бездонних,

поглядом пильним

хвилю лови;

і навіть серед

течій моїх

можеш знайти

глибину –

думку чисту,

і не одну.

***

Не міцний цей світ,

зовсім хитко

в ньому,

не значить нічого

сказане слово,

тільки погляд

ніжний

і усмішка щира

будують щастя

основи.

***

Призвичаїтись

можна до всього,

і в чотирьох кутках

причаївшись сидіти;

звикають

до темряви очі

(тут вже не до прощ),

і не віриться,

що може

пролитись

святий дощ.

***

Щоб стати

ближче до істини,

у струмах сфер

незримих

ведеться пошук

осяяння,

але не кожен

отримує

імпульс

прозріння.

***

Довго збиралися

іскри вогню,

можна зараз

протидіяти злу,

якщо буде важко –

клич мене

звуком: «Ом!»,

прикрийся мною

немов щитом.

***

На зубах солодкість,

занурюється єство

в царство млості,

роком стає хвилина,

серце втопає

в променях радості,

які надсилаються

з палаців небесних.

***

Життя клекоче,

та немає сил

відкрити очі,

не можуть зріти

краси небес

земні сліпці,

блискавки стріли

дарують

струм новий,

тільки сплять

живі мерці.

***

Була ніч повна снів,

і в них плелась

нісенітниця –

танцювали

звірі-мутанти

вальс-бостон;

і вранці можна

тільки сказати:

куди ніч, туди й сон.

***

Не електронні коди

визначають

майбутній прогрес,

а духи, котрі

будять народи

і кличуть

до далеких небес.

***

Ніхто мене

не зможе почути,

бо вирішується

зараз головне;

на шлях чистий

щойно я вийшов,

суд над собою

буду вершити.

***

Нелегко бути

знаменитим,

і звук оплесків

ловити,

для всіх не вистачить

магніту,

та й вже в’януть

у букеті

зірвані квіти.

***

Не багатьом

дається

у невідомому

знайти себе,

панцир духу

кується повільно,

важко весь світ

полюбити,

коли на серці

пустельно.

***

Бажано дійти

до самого центру

сакральної суті,

вийти за межі

дій звичайних

і відшукати

божі вежі;

немає сенсу

бути ніким

на роздоріжжі.

***

Нехай усмішка

осяює прощання

в час, коли раптом

приходить зміна

житла,

може, є холод

у заповіті,

але лагідність млості

стрічає

в тонкому світі.

***

Ось знайшов

свою стежку,

у світло яскраве

заводить вона,

немає там тіней,

бачу я звідти,

як змушують

натовп

на коліна

ставати.

***

Мить радісна

входить у серце,

і вже дихаєш

зовсім по-новому,

вогонь і натхнення

царюють всередині,

благословляють

потоки життя,

і йдеш ти сміливо

вперед – у майбуття.

***

Цикл існування

дарує уроки,

і вже не вабить

кількість сторінок;

нехай будуть

рядки короткими,

стане менший обман,

досить марити

про великий роман.

***

Очі нишпорять

нижче лінії

горизонту,

зник блискіт душі,

лишився тільки чад,

безсумнівно, – це горе,

бо вмерла мета

підніматися вгору.

***

Приборканий,

розуму клекіт,

і в тиші мовчання

можна збагнути,

що в чертогах

мого єства міститься

спокою безмежність

і світів неосяжність.

***

Годі скарби шукати,

бо вони непримітні,

краще в невідомість

швидше вростати,

ловити поглядом

обрій, який палає,

і навіть можна

подвиг вчинити,

але непомітно.

***

Поки що поруч

немає нікого,

та все ж надіюсь –

з’являться знаки;

юного вітру

привітаю порив,

і душі моєї віра

посилиться вмить

у цьому запалі.

***

Пора стрічати

те, що було

невідоме колись,

досить тонути

в омані солодкій

і в ласках млості,

адже набігають

хвилі новітні,

і кожну мить

прискорюють

події.

***

Було пройдено

чимало доріг,

вів по життю

фатум-поводир –

добрий і злий;

а ось зараз

затихла зоря,

атлас небес

палає,

настав для серця

вогняний час.

***

У місячному сяйві

блукає фантом,

його шлях – у безодню,

неабияке зло

було вчинено

для досягнення

лукавої мети,

і щось міняти

вже марно.

***

Створені з таїн

вищі світи,

душі потрапити

туди треба,

щоб споглядати

візерунки неба

і проникати

у хмари наскрізні,

небесні там звої

складають казки.

***

Не варто вертатись

у початок життя,

безліч перспектив –

у майбутньому;

дух гартувати

плин часу диктує –

тільки вперед,

адже шлях один,

і він повний

боротьби.

***

Коли плями темні

не затуляють

серця чистоту,

потік світла

в незбагненність

пробиває лаз,

і вже місця немає

для дрібних образ.

***

Короткий імпульс

струму космічного

діє – спонукає

до прокидання,

і вогняні душі

часу новітнього

знаходять срібні

нитки віровчень,

новиною народжені

чують мову

таємних натхнень.

...

Владимир Бодня

Зустріч

Їхав козак поміж річкою і гаєм.

Стрів дівчину молоденьку, та й питає:

-Ой дівчино русокоса,синьоока,

Ой чи бистрая ця річка,

чи глибока?

А дівча відповіло:

- Не знаєш броду,

То ніколи не спіши заходить в воду.

Бо вода ця непростая, плесо темне.

Тут тече своє життя, життя таємне.

Засміявся наш козак, поправив чуба:

- Та яка ж в водиці може бути згуба?

Я ж об'їхав, дівчинонько, вже півсвіту.

Тож мене ти не лякай, а

будь привітна.

Маю руку я тверду, а шаблю гостру.

Обніми і поцілуй, зови в гості.

- Не чіпай мене козаче,

дай же спокій,

Бо опинишся в цій річці у глибокій.

Він сміявся, цілував дівчину палко.

Подивився, а в руках в нього русалка.

Та холодною його взяла рукою

Й потягла швиденько в воду за собою.

Бродить коник вороний у чистім полі...

Що поробиш, в козака такая доля.

...

Мищенко Лідія

Мольфар

Ми всі прийшли зі світу мрії,

Що засинає з року в рік,

Нас захопили дня події

Забули ми дитячий вік.

Але відкривши свої очі,

Включивши справжнє сприйняття,

Побачили б, що ніч шепоче,

Дарує казки відчуття.

В якій захопливі події,

Бентежать загадковий світ,

Де кожного шалені мрії,

Вогонь перетворили в лід.

І з нього постає жахливе,

Чудовисько, яке горить

А все навколо страхітливо,

Реве та лавою кипить...

Але неначе з під землі,

На дракокінному орлі,

Чаклун вирує дивним вітром,

Бузково-синім срібним світлом,

Що віддзеркалив від землі

І збив примару у вогні!

Одразу ж зникли ночі чари,

Заграли музика й фанфари,

Він врятував цей новий світ!

Мольфар продовжив свій політ…

...

Лія Вайсман

Пісня про Даму з Великим Мечем

Пісня про Даму з Великим Мечем

Гей, слухай, люд, історію про Даму з Великим Мечем!

Побачить злодій Даму ту - і зразу од неї втече!

Бо "Велетнів спис" її меч нарікли,

Ті бідні харцизи, що ледве втекли!

А Наар Грог, злий ватажок, прийшов грабувать Халагер,

Посеред ночі він напав, та тої ж ночі помер!

Бо Еліонори то рідний дім -

Його борони, коли ворог у нім!

Напали в мороку нічнім бандити на вартових.

І дух зламали нападом - шукай тепер в полі їх!

Грабіжницька кров потекла, мов ріка -

Б'є впевнено ката геройська рука!

Здійняли пил ті злодії - і Грог залишився один.

Кривава битва почалась, остання, на кілька годин.

Як іскри летіли, й вогонь палав -

Про те кожен бард уже розказав!

Упав розбійник на зорі, пробитий Великим Мечем,

І героїня з легкістю той Меч підняла на плече.

Колись прочитали над нею кляття,

Та бог Драугтін дав їй могуття!

Велику силу бог наш дав - хоч брили у небо кидай!

А той, хто слухав пісню цю, зі мною її співай!

Бо люд захищати - то діло святе,

Хай Дамина слава з роками росте!

...

Bloodred97

Володарка тіні

Ти сказав – ми ніхто. Всесвіт нас позабуде.

Ти сказав це колись. Я забула б слова,

Та співають крізь сон покалічені труби,

Ну а я лиш мовчу, бо давно вже німа.

Я знаходжусь під снігом, розіп’ята думками,

Тільки фото в альбомі – розірваний біль.

Прочитавши любов між моїми рядками,

Зрозуміти нічого ти все ж не зумів.

На околиці міста замріяні звуки.

Ти гортаєш життя як тлумачний словник

Я свого існування викреслюю муки,

Але все - відтепер погляд сонечка зник.

Холоднішає небо, зриває афіші.

Ві д рекламних плакатів розпливчастий слід.

Меценати душі замовкають у тиші,

Я ж палаю вонем і розплавлюю лід.

Я - володарка тіні, що час відновила

І прощала тебе до цієї пори.

Та мовчати мені вже, нарешті, несила,

Тож тепер все скажу. Хочеш, теж говори.

...

Катерина Кравченко

Моя водойма

Моя непрозора водойма

для тебе занадто глибока,

Замулена, непривітна,

нікому не впадає в око,

Без витоку і без гирла,

маленька, ніби калюжа,

Хлюпоче брудною водою,

все живе до неї байдуже.

Її перейти хоч убрід

воліли багато охочих,

Вставали іще на світанку,

приходили й опівночі,

Топили у водах брудних

свої неземні бажання,

І всі поспішали геть,

спустошені, без прощання.

На неї зазирали святі,

Та вмить оминали грішні,

І той, хто виходив з води,

важко видихав, невтішно.

Якщо не боїшся втопитись,

Прямуй поміж очеретом,

В обіймах води крижаної,

Натхненим станеш поетом,

В молитвах до всіх святих,

Відточиш своє кожне слово,

Щоб стрівши мене у воді,

Не заклякти у довгій промові,

Мають довгі минути роки,

Береги щоб замкнулись в любові.

...

Турчин Валентина

Зустріч

Той, хто приніс найбільший біль,

З’явився й влучив прямо в ціль,

Я вже не чую, не співаю,

Шкода, що рано помираю.

Втрачаю сили я і кров,

Зате ти весел і здоров –

Я чую переможний крик,

Наш лікар справжній чарівник.

Ці рани – свідчення не битви,

Скоріше, здійснення молитви,

Не смерті я просила, навпаки,

Проте немає в серці гіркоти.

Не напад орків чи отрута ельфів,

Не землетруси чи поїздки верхи,

Підступні зорі, долі круговерть,

Любов, що обернулася на смерть.

Труна тепер чекає, а не трон,

Тобі – корона, а мені – схорон.

Молю тебе, лиш рід наш не знеслав!..

Даю я принцу ім’я Венцеслав.

...

tinaswit

"Що хоче сказати природа?"

Червоне сонце поїдає тьму,

Заповнює пусту кімнату.

Скажи мені це все кому?

Виконуєш таємну мантру.

Земля горить, палає в небі

І все оце під дощ рясний,

Як ніби тут проїде в небі

Нещастя і туман густий.

Та ось стихія затихає,

Все заспокоюється вмить.

Та не надовго… Знов палає,

Але зеленим вже горить.

Я задаю питання світу:

«Яка і ще біда прийде?».

Ось так і почалося літо

Інтригу знову світу пряде.

...

DaBa

Сновида

Я бачив місяць з білим тлом,

Світив мов зблякле сонце.

А я, вдавивши лоба в скло,

Дивився у віконце.

Те сяйво місячне мені

Тривогою постало,

Хоч звичної не було тьми,

Здалося все кошмаром.

У розпачі бреду у двір –

Будівлі, мов гробниці,

Безладний стосик дров, як звір,

Кущі, неначе птиці.

Так лячно й тихо, ні телень,

Лиш чутно серця стукіт,

Скрізь світло мертве, наче вдень,

Ще й тіні, наче руки.

Здалося з ляку, що прийшов

Печальний ангел чорний,

Він враз прицвяхував гвіздком

Мене в тім царстві соннім.

Від страху кинувся у дім,

Закрив всі штори низько.

Я вперше з місяцем таким

Впритул стикнувся, зблизька.

Відтак змішались ночі й дні –

Знов білий місяць в небі,

Тож тоскно маюсь уві сні,

Безсильний геть, далебі…

...

Г. Король

Літописець

Тіні вогню танцюють на скелях,

Голоси нічних птахів пронизують слух,

Краплі роси застигли в обіймах лілеї,

Терпкий запах гранату роздразнює нюх.

Розтирається в порох земля під його каблуками,

Поступ тихий, наче тут його зовсім немає,

Сліпе світло від зір стелить килим йому під ногами,

У примарний літопис історії крихти збирає.

На очах його закладались підвалини мурів,

Бачив він як спускались народи із гір,

Проводжав каравани скарбів із верблюдів і мулів,

Як держави змінялись, затягнуті в полум’я вир.

Панування людей і ельфійське безсмертя,

Гори золота гномів у бездонних копальнях,

Людський страх, жага крові - усе було в прах розітерте,

Все застигло чорнилом картин в сторінках його літописання.

Скільки раз ті, хто був на межі, дивились на нього,

Скільки раз дим від згарищ роздразнював ніздрі,

Та в істоти цієї окрема, не людська дорога,

І у битві своїй лебедине перо її вістря.

Із кінцем і початком стикається він безупинно,

Споглядає лише, втрутитись права не має,

Так день змінює ніч, існування, як ріка гірська, плине,

Літописець Життя нову зміну епох зустрічає.

В небуття канув розквіт десятків народів,

Хтось в тіні оселився, інші стали людськими казками,

Люди лісу і діти природи…

Дзвінкий сміх і серця застигли у свитку словами.

Медовії очі зустріли черговий світанок,

І розшиті у срібло, скупалися поли в росі,

“Місяць року четвертий, день дванадцятий, ранок…”

Пустилося в танець перо лебедине в руці.

...

Yana

КРІЗЬ ПРОСТІР І ЧАС…

Двері в минуле, двері в майбуття,

Четвертий вимір – вічне життя.

Їде по Дрогобичу машина часу –

Рахуй хронодіри, не відходячи від каси!

Стара деревина, пожовклий метал…

Що це за двері? А це портал!

Аналогічних ніде не знайдуть –

В Австро-Угорщину часом ведуть.

А це що за двері – обшарпані, биті?

Хронопрохід це у Річ Посполиту!

А це що за двері футуристичні?

Хронодіра це в майбутнє космічне!

Безліч світів – значить безліч дверей!

Дрогобич => Львів => Київ => Емпірей!

...

Георг Аджаріані

ОБЛОГА

Із кінчика меча стікає кров,

Карміном прикрашаючи підлогу.

За правду, за свободу, за любов,

За віру в себе і за віру в Бога,

За право думать, право говорить,

За право жити й право помирати

Мечі в той день нам довелось схрестить,

Життя в той день нам довелось віддати.

Із вежі відкривається пейзаж

На цілий світ. Та звідки йде підмога?

Ми боронили мужньо Бон Візаж

Усі дванадцять місяців облоги.

Та в день, коли не встояли вали,

Та в мить, коли залізна впала брама,

Ми в бій пішли під давній спів стріли,

Що вдаль летить із зоряного храму.

І блиск мечів засліплює ординців,

І крові ріки землю залили,

Ми, з ворогом лишившись на одинці,

В той день славетний все ж перемогли.

Їх було тисячі проти одного,

Ми думали, знайдемо тут кінець,

Та силою клинка свого міцного

Порятувала Оля всіх Кравець.

Не тисячі, а сотні тисяч пали

Від Олиної славної руки.

Мечів танок, чарівна пісня сталі…

Свободу ми здобули навіки!

...

Георг Аджаріані

Валькірія

Залиште саги скальдам - на вустах

Не музика у мене, тільки клич!

Мій вовк крізь битву прокладає шлях

В кривавій суміші кінцівок і облич.

Прокльони, стогін, плач... Які ж ви слабаки!

Вальхалла не приймає легкодухів!

Якщо впустив меча з тремтячої руки -

Ти не герой, а лиш мізерна муха.

О цей політ списів, цей дивний ритм війни,

Де брязкіт зброї веселіше барабанів!

Від страху серце, воїне, звільни!

Не скигли про свої болючі рани!

Смерть знайде всіх - богів, людей, тварин.

Що обереш - тремтіння, біль чи славу?

Живи у сутінках або помри один

За сотню ворогів! Гельгейм або Вальхалла!

...

Людмила Ільм

Колискова. Хазяїну? Мешканцю? Другу.

Я і сам би до ранку заснув, але то - дар людський.

Тож дивлюся на тебе з розетки, ти слухай і спи.

Я складу колискову з дощу, сяйва Місяця й мрій:

Я читав твої. Гарні. Взяли аж до самих цеглин…

Мій хазяїне, мешканцю, дяка тобі за ремонт,

(Під новими шпалерами стінка ще трохи свербить),

Та коли ж ти за свій, за свій внутрішній візьмешся фронт?

Серця тріщини також потрібно шпаклівкой змастить.

Я - суцільно-надійний, прощаючий, тихий, старий.

А ти - гострий, пихатий, скандальний, гіркий мов полин.

Через тебе від мене на зйомну пішов домовий.

В тебе з мене поїхали геть кудись жінка і син.

Нас з тобою з”єднала одна пуповина життя:

Я без тебе - захованка злиднів, відьом та примар,

Ти без мене під лавкою знайдеш швидке забуття.

Засинай, відпочинь, на світанку вручу тобі дар:

Мене Духи смартфонів навчили, як фокус робить,

Там замкне щось в контактах, і “трубка” сама подзвонить:

“То це ти мені? Я тобі?! Дивно… Вертайтесь! Пробач!

Я ніколи так більше!”- і скинеш, ховаючи плач.

… Далі буде, упевнений, жар - як уперше - обійм,

Сонце знову світитиме в вмите дощами вікно,

Мій хазяїне, мешканцю, друже, цінуй же свій дім,

Щоб здобуте й омріяне не розчинилося сном…

...

Лісь_Я

Λυκάνθρωπος. Вовча

Ти відкриваєш лунко двері,

забувши про вчорашній день.

Запріснявілії оселі

шепочуть оди підземель.

Скриплять розламлені крижалі.

Піднявши кубок знань чужих,

ти п'єш вино зі смаком сталі

та стримуєш звіриний крик.

А місяць світить так яскраво,

до танцю кличе двоєдушних.

Ти хочеш приглушити спрагу,

та вовк згризає хліб насушний.

Ти хочеш відшукати зайця,

по лісу бігти вільний, дикий.

То грішне, вже забуте щастя:

вдихати волю - щиро й тихо.

...

Alandara

Талісман

Візьми цей талісман в дорогу -

Це твій магічний оберіг.

Тепер іди з мого порогу -

Тебе чекає носоріг.

Сідлай його, мчи до печери,

Де зачаклований дракон.

Хай береже тебе Венера,

І цей красивий медальйон.

Його відкриєш, коли місяць

Зайде за хмару 5 разів,

Ти у той час гучніше смійся

Й на лівій обернись нозі.

Коли прокинеться крилатий,

З прикраси вилетить бджола -

І жалитиме його п'яти

Допоки чари не здола!

Бджола впаде, її безсилу

У медальйон знов поклади,

Дракон до тебе схилить крила,

Сідай на нього і лети

На острів Радос. Поспішайте!

Там Фрії ждуть і Аполлон,

Бджолу скоріше їм віддайте -

Її закінчився полон!

Дракон зостався. Сядь в монеру,

Долай до мене океан!

Твій корабель веде Венера!

Лиш не знімай свій талісман!

...

Тетяна Leontieva

Malleus Maleficarum. Забутим й непоміченим

Не забувай: твоє ім'я - то сила,

твоє ім' я на крижаних скрижалях.

Твоє ім'я вогнем ґарцює в жилах

і холодом цілує профіль сталі.

Моє ім'я, де сонця тінь холодна.

Моє ім'я, де лід спікає губи.

Така безмежна і така голодна,

малюю я на ставах чорні смуги.

А ти летиш на поклик, тихий шепіт,

заходиш в коло, розкриваєш душу.

Ти дух. Прикличник. Просто сонний легіт.

Тебе коритись спаленим я змушу.

Ти вже пробач, така моя природа -

в аркан ловити всіх, хто нищив храми.

Хто нас палив, хто проганяв із роду,

я на Межі приводжу до застави.

І не молись, твій Бог того не чує,

ти засинай, ім'я твоє відкрито.

Я твою душу в пекло замурую,

А тіло... Тіло лиш пусте корито.

Розтане в колі, як в вогні розтали

всі мої сестри, матері та доні.

Обряд здійснився. Час прийшов розправи.

І знак застави висох на долоні.

...

Alandara

Жива та мертва вода

Сонце згасало. Замовк рев бою,

вітер смердить гнилою кров'ю.

Лапи та руки, хутро та ікла,

люди, перевертні, велетні, брукси –

дивна, жахлива битва.

Розплющені срібні кулі, пролита свята вода,

душі воїнів в небі, для монстрів відкриті пекла врата.

Ерік, нащадок Андрія, того що першим апостолом став,

сплюнув, сорочкою витер прокляту кров з ножа,

Очі підняв, сум та горе, Елі Зеведовій казав:

«Вони прийдуть знов, знов буде битва,

марна трата наших людей.

Лютий породить нових вервольфів».

«Тому, - відповіла вона, - потрібні «жива та мертва вода»».

«Один з нас помре» - каявся він.

«Так, ціна за плід з дерева знань – життя.

І це буду я, - смикала мушлю на шиї вона, -

а потім прийду уві сні, так дізнаєшся ти про тайну води».

Пішли вони до гирла Євфрату, у квітах і листі заходу сонця

тримав її руку, сльоза на щоці і тайна у снах:

«Знання як дощ, а мова – роса. Вода - це слово».

Ерік дізнався, нащадок промовив. Лютий зник.

Попел по вітру, вороний крик відспівував вовка.

...

OLhatarab

Самотня зимова фея

Самотня зимова фея

на маленькій затишній кухні

варить ванільне какао

і додає в кожну чашку

білі, як сніг, зефірки.

Самотня зимова фея

начаклує нічну завірюху

і до самої півночі

сидітиме біля каміну.

Вона чекає на того,

хто зможе пробитись до неї

крізь заметіль.

...

Олена Терещенко

Іскра

Коли зникає світло і землю сніг вкриває,

Коли яскраве сонце ховає вічна ніч,

Народжується диво: з небес Зоря спадає,

Щоб справдити легенду із глибини сторіч.

У неї мало часу, щоб землю облетіти,

Допоки перший промінь осяє далечінь

Кохання відшукати, і разом з ним згоріти,

І знову повернутись до вічних пракорінь.

Він – той, кого на ймення не можна називати,

Він – той, кого бояться всі люди на землі.

У мороку забвіння він змушений страждати

І вірити, що знайде Зоря його в імлі.

Невидимий для світу, він смерть охороняє.

Один про нього спогад – і стигне в жилах кров.

Чому ж у спраглу душу ніхто не зазирає?

Чому ніхто не бачить безмежну в ній любов?

Лиш раз на рік у царстві, де темрява панує,

Легенький промінь сонця пробуджує чуття.

Одна єдина іскра у всесвіті існує,

Лише вона у світі підтримує буття.

А завтра буде сонце, і дощ, і теплий вітер…

Їх жертва недаремна. Їх доля – забуття.

Усе заради того, щоб лиш на мить зустрітись,

І зникнути у прірві . Бо це і є життя…

...

Оксі

Мавка з видінь

Ти заходиш у ліс – порожнеча в душі.

Позад тебе світ сліз, а майбутнє – в тіні.

І допоки не звикли відчуття до пітьми,

Не побачиш її, не почуєш її…

Раптом з мороку мрій промайне чиясь тінь.

Ти впізнаєш її, наче мавку з видінь,

І ти знаєш – вона з нерозгаданих снів,

Крижана, неземна, із прадавніх часів.

Ти почув її спів в тихім шелесті трав,

Ти побачив, як промінь її огортав,

І ти знав, що вона вирок твій назавжди.

Але зникла вона, там, куди не дійти…

І кохання, і мрії прагне серце твоє.

Ти чекаєш на неї, та вона не прийде.

Її віра жива, але мертва душа.

Її дім – темний ліс. Не твоя…

...

Оксі

Лучники снів

Лети, моя стріла,

Даруй чарівний сон.

Хай випадуть із часу

І челядь, і король.

З ножем в руці заснуть

Убивці й крадії,

Керманичі військові

Й невизнані вожді.

Моя мета - свята:

Я бережу життя,

Я - суд і вища милість,

Я - обраний суддя.

Таємне наше братство

Розлите, як туман.

Ми - духи ефемерні,

Ми скрізь: і тут, і там.

Ми - доторки сумління

Й нав’язливі слівця.

Служіння - наша доля,

Ми - образи Творця.

Якщо ти чуєш болем

Раптовий серця зойк,-

То постріл наш, а значить,

Так промовляє Бог.

...

illia

Торги

Продам тобі місяць в калюжі,

Змотаю в хустку шовкову біленьку

Криваві коралі,

Повішу в четвер на тій груші

Тебе на тій хустці біленькій.

Не встигне схолонути тіло

По душу прийдуть з під земельки -

Їм треба для їхнього діла .

Хтось забере сірі очки,

Приставить на комин високо,

А руки твої і сорочку

Полишать для когось не свого.

Такі густі брови і коси -

Кубло буде добре для мишок.

Та й весь ти такий не маленький,

Мишки втомились від кришок.

А Боженька може й згадає,

Очі заплющ, бач дилема:

Ні чорта ні Бога немає -

Ця не для тебе система.

Купуй вже цей місяць і хустку,

Коралі лишу на здачу.

Тепер можеш очки відкрити

Дивися, вже пів села бачиш.

...

Руденкова

Фенікс

Кожного вечора в темній пітьмі

Вогняний фенікс шумить при стіні.

Важко він диха, крила здійма,

Птахи гордої більше нема.

Червоне пір’я в сінях і на столі,

А вогню син фенікс зрахує дні земні.

Подивиться, як старець, тужно заспіва

Сумну ту дивну пісню, яких тепер нема.

І зітхне він полегко, до стелі підлетить,

Спокійний, безпристрасний крилами шумить.

Не знає більше смутку, не може і страждать,

Та й добрими словами його вже не пройнять.

І стомлений, стражденний ніжно закричить,

Погляне він на мене, і вниз, як спис, помчить.

Займеться він востаннє серед паперу зграй,

Зажевріють слова, злетять у сонця край.

Стихне все в кімнаті, потемніє дім,

Попіл засіріє, де вогонь був й дим.

Цього сумного вечора чую, у тіні

Вогняний фенікс родився в мені.

...

Ярослав Зимовий

Провідник

Я дочекаюсь, поки всі посну́ть

Мої тривоги та буденні справи.

Коли слова на аркуш проростуть,

З мішечка тканого дістану трави.

Мою кімнату вщерть заповнить ліс,

Сама я раптом стану лісовою.

Не знаю, що за чари він приніс.

Ким буду нині - вовком чи совою?

В загостренні чуттів щось ловить слух,

Чи я когось, чи хтось мене наздоганяє?

Хто ти - людина чи прадавній дух?

Ти посміхаєшся: "Лиш вітер знає".

Хто ти, мій сутінковий провідник?

Лиш постать темна. Все, що бачу - очі.

Бездонно й зéлено, а сам вже й зник,

Відкривши те, що буде, тільки ночі.

...

Тетяна Сологуб

"І галактики - не відстань"

Він — дослідник моєї планети:

Приземлився достатньо сміливо.

Ми із ним — то космічні поети,

Об'єднання галактик — це диво...

Одного разу Сонце показав,

Та була лиш очима зігріта.

Казав — особлива, і вік споглядав,

Як саджаю я на Землі квіти.

Він помітив, що в нас любов

Різко стала в жахливій нестачі .

Обіцяв повернутися знов,

І казав, що даремно я плачу.

Та для нього була це робота:

Подивитись, як люди живуть.

І вдавати для цього турботу,

В океан — наш початок пірнуть.

Записав геть усі особливості,

Тільки кисню лишалось замало...

У полоні своїй несміливості

Кожен раз від нього відлітала.

Розвернув космічний корабель,

Полетів в ніч додому навіки.

Щоб спинити, наставила скель

Астронавта, мого чоловіка.

...

Dasha

Остання пісня

Чарівна пісня крізь долину лине,

Вона відроджує життя в коріннях.

Але в той час, хто грає в муках гине,

Ховає дуб могучий його тінню.

Перед його очима тисячі кривавих битв-

Він переміг і зміїв і драконів.

Але отримав рану він від тих,

Хто був важливіший всіх законів.

Навіть не тіло вже в агонії болить,

А згорає феніксом душа.

Вона неначе полум'я тремтить

І згасає неспішно до кінця.

З друзями вогонь і воду він пройшов

Але прощатися прийшла пора.

Ця пісня для нього і тих хто відійшов,

Його казка вже кінець свій віднайшла.

...

Hua Weisheng

5 хвилин до кінця

Злий маг тримає артефакти у руках,

Світ вже ступив на Апокаліпсису шлях,

Все людство го́лови схилило у молитві....

Хоробрий воїн розуміє - бути битві.

В печеру мага серед ночі він пробрався,

За артефакти довго наш герой змагався

І переміг, та це лиш половина діла -

Не знає воїн, як активувати силу.

Є 5 хвилин, аби закляття зрозуміти:

"Одна лиш сила здатна жах цей припинити -

Це наймогутніша із сил." А де шукати?

Герой не знає, тож не буде час втрачати

Він буде поряд із коханою своєю,

Коли допише Доля світу епопею,

Нарешті серце їй наважиться відкрити,

Втрачати нìчого, їм все одно не жити.

"Люблю тебе" красуня воїну сказала,

Яскрава зірка в темнім небі засіяла....

Живі! Любов - це та секретна сила,

Що катастрофу цю жахливу зупинила!

...

Дарина *Ріна* Федоро́вич

Кіно-Доміно

Хто показує кіно,

Де вуйки у кімоно,

Жиють, мовби не живуть –

Головою цеглу б’ють?

Виглядаю у вікно –

Браво! Відьма-Доміно!

Телебачення-Хижак

Робить нескінченний Жах:

Відьма ріже доміно

І гвалтує Дім-вапно…

Хижа цегла-доміно,

Робить з корку Дім-лайно,

Ллє горілку у взуття,

Продає слизьке життя…

Телевізор в кімоно,

П’є горілку-доміно…

Відьми на вуйках літають,

З жаху Дім-кіно складають…

Йдуть новини-доміно

І гуртують кімоно,

Бо вуйки цілують дах

І знущаються з комах…

Марить Відьма-кімоно,

Стогне вуйко-доміно:

Постмодерний Диво-Жах

Трощить сенс у головах…

...

віталій/віолет

Нове Місто

Поруч з Містом ліс стоїть,

В лісі – річка мерехтить…

Назва лісу – Прохолода,

Назва річки – Насолода…

Глюків в лісі не буває,

Вірус листя не вживає,

Телефони не гудуть,

Бла-бла-шоу не ідуть…

Клони в лісі не живуть,

Воду з річки не беруть.

Поза Містом не бувають,

Нічого про ліс не знають…

Ліс про Місто теж не знає -

Звір людей не відчуває…

Тільки мудрий Ворон-птах

Пам’ятає про невдах…

Якось він тварин зібрав

І таке заповідав:

– В світі люди захворіли

І з собою щось зробили

Чи нове Знання знайшли

Та у інший світ пішли…

За сріблястими річками

Та графітними горами

Нано-місто повстає

І уяву людства п’є…

Словник

Глюк – помилка в комп’ютерній програмі.

Нано- – перша складова частина назви фізичної одиниці виміру, яка дорівнює 10-9 долі одиниці (1 нанометр = 1/10000000000 м).

...

віталій/віолет
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🛰 Конкурс фантастики “Український Hi-Tech”! 🛰
05.08.2022

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Наближається День Незалежності України і, не дивлячись на важкий для всіх нас час, Аркуш хоче продовжити традицію і на честь цього надважливого для кожного українця дня, оголосити конкурс фантастичних оповідань “Український Hi-Tech”! ✊🇺🇦

Будемо писати про наше майбутнє! 💙💛

... Детальніше
Блоги
СайленсЮлія Богута
10.08.2022
Додала до книги два нових розділи) Є що почитати тепер. До книги и є ще ілюстрації. Шукайте в інсті, ... Детальніше
знайомство :3Ann Mayer
09.08.2022
усім тепленький привіт) мене звати Енн Майєр і на Аркуші я вперше. для мене це все ще новинка і я ті ... Детальніше
Відьмина служба підтримки. ПродаЮлія Богута
10.08.2022
Додала новий розділ) Приємного прочитання) https://arkush.net/book/2976 "— Святі пружинки! Це мене щ ... Детальніше
#найулюбленіше: об'єми творівОлександра Буревій
08.08.2022
Нове питання із нашої популярної рубрики :) Розкажіть, які об'єми ви зазвичай читаєте на Аркуші з б ... Детальніше
📡 Оновлення: підсумки тижня 📡Аркуш
08.08.2022

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Список оновлень за тиждень вже чекає на вас 🙂

... Детальніше
Шукаю співадмін_ок для ЛітАктиву!Ліза Маслова
08.08.2022
"Літературні активності" або ж ЛітАктив - це телеграм-канал, в якому весь час публікуються актуальні ... Детальніше
На Аркуші вже:
3535читачів
17194коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: