🎃 Українські гарбузи! 🎃

Електронні книги / Фентезі (1455)

Андрію-Андрію

у ніч на Андрія

вона довго не спала

дякувала й плакала

плакала й дякувала

бо ніби й мала

усе що є у людей

чого достатньо

щоб жити

але просила любові

тієї про яку

нікому

лише йому

і небу

— Боже чи ж вимолю я колись

для себе любов

і чи достойна її буду?

тільки ти про це знаєш

тільки ти

в Андрія Первозваного

дозволь запитаю сьогодні

звідки прийде

любов моя

як її зватимуть

та чи скоро це станеться?

п’ять цибулин я поставила Боже

в стакан із водою

кожній дала ім’я

яка найпершою зазеленіє

з тим іменем чоловік

мене й сподобить

той і полюбить

Андрію-Андрію

не ставлю миску з водою під ліжко

не прошу мене нікого

через місток переводити

а лиш прошу у тій воді в таку ніч

змий з мене страхи й сумніви

провину й сором за те

що не достойна любові

мила моя мамочко

так хочу обіймів

теплих і ніжних

довгих приємних розмов

та історій

аби він тримав мої руки

обіймав ззаду

цілував шию та щоки

так

щоб аж сироти

на тілі вставали

чи й не торкався зовсім

а просто поруч був

дихав легко й протяжно

усміхався

й пестив поглядом

зцілював

і наповнював

своїм океаном очей

моє море

щоб аж у грудях пекло

від його присутності поруч

Святий Андрію

маю на тебе надію

прошу долі кращої

любові чистої та годящої

радості світлої

ночей особливих

очей глибоких і теплих

рук гарячих

звабливих

щоб любив і пестив

ніжив голубив

цілував мене в очі

у шию та губи

щоб його діти любили

коти і бродячі пси

Андрію

такого у Господа

попроси!

...

Олександр Козинець

Колискова. Хазяїну? Мешканцю? Другу.

Я і сам би до ранку заснув, але то - дар людський.

Тож дивлюся на тебе з розетки, ти слухай і спи.

Я складу колискову з дощу, сяйва Місяця й мрій:

Я читав твої. Гарні. Взяли аж до самих цеглин…

Мій хазяїне, мешканцю, дяка тобі за ремонт,

(Під новими шпалерами стінка ще трохи свербить),

Та коли ж ти за свій, за свій внутрішній візьмешся фронт?

Серця тріщини також потрібно шпаклівкой змастить.

Я - суцільно-надійний, прощаючий, тихий, старий.

А ти - гострий, пихатий, скандальний, гіркий мов полин.

Через тебе від мене на зйомну пішов домовий.

В тебе з мене поїхали геть кудись жінка і син.

Нас з тобою з”єднала одна пуповина життя:

Я без тебе - захованка злиднів, відьом та примар,

Ти без мене під лавкою знайдеш швидке забуття.

Засинай, відпочинь, на світанку вручу тобі дар:

Мене Духи смартфонів навчили, як фокус робить,

Там замкне щось в контактах, і “трубка” сама подзвонить:

“То це ти мені? Я тобі?! Дивно… Вертайтесь! Пробач!

Я ніколи так більше!”- і скинеш, ховаючи плач.

… Далі буде, упевнений, жар - як уперше - обійм,

Сонце знову світитиме в вмите дощами вікно,

Мій хазяїне, мешканцю, друже, цінуй же свій дім,

Щоб здобуте й омріяне не розчинилося сном…

...

Лісь_Я

Неназваному, страшному, ненародженому

Ходять дворами близнючки - Недоля й Негода,

Врочать дороги на ями та мор на худобу,

Сни сповивають у лячно-зойкливу оздобу,

Небо вмовляють на сльотну і вогку погоду.

Втаптують зморшки у злегка примружені очі,

З пам"яті цуплять річниці, борги та паролі.

Квапляться: скоро в сестричок Негоди й Недолі

Родиться брат у плаценті закляклої ночі.

Стане на ноги - неназваний ще, вже стоокий,

Пустить напругу у кров, а в ефір - стаю фейків,

Землю помередіанно поріже на стейки,

В розумах в дні зархівує макуху від років.

Чи то до Вибуху був він, чи з нового взятий -

З неба дзвонили, казали, що ліпше тікати.

...

Лісь_Я

Калиновий міст

Пройтися калиновим мостом

Босоніж по лезу ножа,

Йти слідом за втомленим Сонцем,

Відчути, де світу межа...

Ти, випивши зварене зілля,

У лісі уже бозна-де

Шепочеш, що це божевілля...

Та серце до мене веде!

Ти йтимеш за мною по кладці

Над прірвою жахів і сліз,

Де відьми свої дикі танці

Заводять, злітаючи вниз!

Навколо палають червоні

І чорні пекельні вогні,

У битві звелися дракони,

Втомившись від світу брехні!

Я це вже пройшла - не боюся!

Вже стала на свіжу траву,

Роси вранці спрагло нап'юся

І яблуко з гілки зірву.

Чекатиму... Де ти, коханий?

Чи звіра страшного здолав?

Ти ставив на нього капкани,

А сам туди ледь не попав!

Тебе закликатиму, милий!

Прийди ти до мене, прийди!

Любов моя дасть тобі сили

І захист від світу біди!

...

Тетяна Leontieva

Снігова Королева кохала Маленького Принца

Снігова Королева кохала Маленького Принца.

І морозними зимовими ранками,

потягуючись у ліжку,

вона згадувала його блакитні, як крига, очі

та його усмішку.

Тоді їй раптом ставало спекотно,

і вона відчувала жар у грудях -

там, де у людей серце.

Маленький Принц любив теплі плетені светри,

чай з бергамотом та імбирне печиво.

Він не знав, що снігові королеви

теж уміють кохати

та інколи плачуть ночами в подушку.

І коли сльози просочуються туди,

де у людей серце,

крижинка тане, а Королева стає

звичайною жінкою.

...

Олена Терещенко

Кохання iз тiста

Коли крокую вулицями мiста

Посеред ночi в пошуку поживи,

Завжди пригадую ляльки iз тiста — 

Тi, що з тобою разом ми лiпили.

Я мрiяв про весiлля i родину,

Машину,  грошi i тебе з собою.

Лишити б тi думки в лиху годину...

Ти поряд, та насправдi — за стiною

Все в тебе ладно, лялька ти iз тiста!

Вiд твого смiху гидко й каламутно,

Душi моїй немає в тiлi мiсця, 

Менi з собою холодно i смутно.

Лише ляльки-потвори iз дитинства

До мене тягнуть перебитi ручки.

Скалiченi тiла — це мить безчинства.

Найбiльший злочин ти, яскрава сучко!

Коли доб'ю свою останню жертву,

Iз щелеп вирву зубки-намистинки,

Подякую за все красунi мертвiй.

Намисто ж подарую половинцi

Тiй, у якої бездоганне тiло,

Блискучi вчинки, надлюдська поряднiсть.

Кохатиму тебе в намистi бiлiм,

Хоча, навряд, побачу твою вдячнiсть.

У сукнi з рiзнобарвного волосся

Дiвчат невинних, що менi корились,

По вулицi гулятимеш ти боса,

Вважаючи, що все тобi наснилось.

...

Iрина

Міелі

У чудесному світі Ідилії

проживають солодкі МІЕЛІ.

Білолиці, тендітні, мов лілії,

З пелюстОк оксамитових плаття,

срібнокосі, з руками умілими,

а в думках мають світла багато.

Вони з цукру мурують будиночки,

Мармеладні розчісують трави,

Всі усміхнені й добрими вчинками

Не хизуються, щирі, ласкаві.

Їх садки із медовими росами,

Є зефірні мости та дороги,

Чимчикують міелі всі босими,

Аби щастя нестИ до убогих.

Вдінуть крила - і стануть маленькими,

Щоб пройти прострові тунелі,

зберігають своїми серденьками

Для людей диво-мрії натхненні.

Перетворять солону сльозиночку,

На камінчик морський незвичайний,

Двох закоханих в лютому зимному

зіштовхнуть випадково за чаєм.

І дитину вночі колихатимуть,

щоб матуся поспала ще трохи,

Полетять між дрімотними хАтами

До таких, в котрих сльози-горохи.

А під ранок з приємною втомою

Прилітають додому невчасно.

Щоби доля людська була доброю,

Їхні крила стають нашим щастям.

...

dracena72Natalka

Фенікс

Кожного вечора в темній пітьмі

Вогняний фенікс шумить при стіні.

Важко він диха, крила здійма,

Птахи гордої більше нема.

Червоне пір’я в сінях і на столі,

А вогню син фенікс зрахує дні земні.

Подивиться, як старець, тужно заспіва

Сумну ту дивну пісню, яких тепер нема.

І зітхне він полегко, до стелі підлетить,

Спокійний, безпристрасний крилами шумить.

Не знає більше смутку, не може і страждать,

Та й добрими словами його вже не пройнять.

І стомлений, стражденний ніжно закричить,

Погляне він на мене, і вниз, як спис, помчить.

Займеться він востаннє серед паперу зграй,

Зажевріють слова, злетять у сонця край.

Стихне все в кімнаті, потемніє дім,

Попіл засіріє, де вогонь був й дим.

Цього сумного вечора чую, у тіні

Вогняний фенікс родився в мені.

...

Ярослав Зимовий

Ліс тисячі тіней

Хто показав тобі сюди дорогу?

Хіба не знаєш ти, що ліс цей згубний?

Веде у морок стежка ненадійна,

У ті місця, де владарює страх.

Старі дерева, сиві й незворушні,

Гіллям задушать сонячне проміння,

Вода холодна зі струмків грайливих

Сп’янить дурманом твою душу враз.

Краса навкруг манитиме ще далі,

У тиші ти відчуєш часу подих,

А схаменешся – буде надто пізно,

Бо жодна стежка не веде назад.

Тут кожен корінь пнеться вгору хижо,

Травою котиться чаклунський шепіт,

Лунає музика, журлива, щира,

Із потаємних лісових глибин.

Пронизує до серця гілки дотик,

У власних кроках чуєш голос смерті,

І божеволієш, бо раптом розумієш,

Що шепіт той складається в слова.

Тут на галявинах танцюють нявки,

Немов зірки, що щойно впали з неба,

І досі сяють, а чорти сміються

І грають на сопілках кістяних.

Як підійти наважишся до нявок,

То спів і танці – все одразу вщухне,

А ти потрапиш до чортів у лапи,

Ховайся, не ховайся – все дарма.

На світі білім десь настане ранок,

Розвіє морок і страхи притлумить,

Тебе, мій друже, вже ніхто не знайде,

Та стежка знову приведе когось.

...

Shinnor

Летючі острови

Моя земля – Летючі острови,

Дрейфують у повітряній безодні.

Пориви вітру їх женуть холодні

З Нізвідки тьмяного в туманне Нікуди.

Тут кожний острів – брила-голова

Під шапкою лісів вічнозелених.

За край землі спадає нескінченно

Величних водоспадів борода.

А поруч в хмарах велетні-кити

Пливуть, неначе в морі бригантини.

І сонце наше – Місяця перлина, –

Висріблює їх спини і хвости.

Наш сутінковий світ не зна світанку.

Мій шлях – крізь арки зоряних мостів,

Через країни безкінечних Мрій та Снів, –

Принцеси із Повітряного замку.

...

Аластрайона Тук

5 хвилин до кінця

Злий маг тримає артефакти у руках,

Світ вже ступив на Апокаліпсису шлях,

Все людство го́лови схилило у молитві....

Хоробрий воїн розуміє - бути битві.

В печеру мага серед ночі він пробрався,

За артефакти довго наш герой змагався

І переміг, та це лиш половина діла -

Не знає воїн, як активувати силу.

Є 5 хвилин, аби закляття зрозуміти:

"Одна лиш сила здатна жах цей припинити -

Це наймогутніша із сил." А де шукати?

Герой не знає, тож не буде час втрачати

Він буде поряд із коханою своєю,

Коли допише Доля світу епопею,

Нарешті серце їй наважиться відкрити,

Втрачати нìчого, їм все одно не жити.

"Люблю тебе" красуня воїну сказала,

Яскрава зірка в темнім небі засіяла....

Живі! Любов - це та секретна сила,

Що катастрофу цю жахливу зупинила!

...

Дарина *Ріна* Федоро́вич

Війна світів

Іде війна серед світів.

То за престол, то за рабів.

Як завжди звичний люд страждає.

Горить, хворіє, помирає.

То Чорна Рада все лютує,

То нежить встала, негодує..

Над цим усім дракон летить.

І все горить, горить, горить.

Та повставали маги, ельфи,

всі персонажі в казці тій.

Заради волі і коханих

Повстали на великій бій.

Була війна серед світів.

Нема царів, нема рабів.

Хто вижив, той надію має,

Що мир тепер все подолає.

...

Анастасія Коваленко

^^^^^^^^^

Ластівки, лебідоньки, журавки,

крила обпалила вам війна,

Гнізда  двоголові зруйнували,

Під ногами  попелом  земля.

Серце біль обплів колючим гіллям,

Сліз нема, є ненависть  і гнів

Ваших пташенят  кров маковіє,

Душу відібрати хоче змій.

Небо барвінкове все привітне,

Нині сіє смерть під звук сирен,

Пір'ячко  посивіло у квітні,

Весно, коли радість  принесеш?

Журавлі та лебеді на варті,

Із орлом-мутантом у бою,

Відсіч вбивці гідну змогли дати,

Мужньо захищаючи  Сім'ю.

...

dracena72Natalka

Помста

Коли від дерева лишиться тільки попіл,

Коли від каменю лишиться тільки пил

Герой, відкривши очі, озирнеться

– Я всіх їх вбив, я жодного не пожалів!

***

Спалив до тла, розбив на груди бруду

Все те, що ворог домом називав

Тепер я заспокоюсь. – Ворог! Заспокойся теж ти…

Тобою власноруч пробита грудь моя!

***

Навіщо ти прийшов тоді в долину?

Навіщо руйнував? Навіщо грабував?

Той крик дітей, що на пів світу линув

Коли ти мати їхню різав й ґвалтував!

***

Ти вбив усіх, віддав наказ вбивати!

А посіпаки, любо виконали, всі життя забрав.

Але, уваги ворога лишився старий, незрячий дід

Що біля тину, понурив голову на кобзі тихо грав.

***

Нікому із катів не спала думка,

Що дід той під собою діточок ховав.

А я сидів під ним, й тремтячою рукою,

Вуста сусідській дівчинці запекло затискав.

***

Стекли роки, змінився світ навколо

Я зріс, зросла і дівчина ота

І ось тепер, вона мене благословила

І я прийшов, і я тебе живим застав!

***

Я знаю щоб сказала моя мати

Залиш, забуть, живи своїм життям!

Та я не зміг, я не схотів чекати

Коли в мій дім ти знову прийдеш за життям.

***

Покинув я свій дім, кохану, діток

Я знав, що не побачу їх обличчя знов.

Але тепер також напевно знаю, що ніколи

Вони не бачитимуть своїх рідних кров!

...

Jav Hyarti

ОСТАННЄ ЛИСТОПАДА

Колись давно, п’ять років тому,

Вечірнім Києвом я йшов

І, повертаючись додому,

Магічне я люстро знайшов.

Чарівний спів із нього чувся

Про осінь, весну і зиму,

Про все на світі я забувся,

Крім тої, що в люстрі тому.

Отої, що пісні співала.

П’ять років слухав я люстро,

Та якось дзеркальце упало

Й потрапив я в його нутро.

В магічнім замку опинився,

Його володарку узрів

І до землі їй поклонився,

Як кодекс лицарський велів.

Вона сказала: «Як почути

Ти зміг магічний голос мій,

То можеш чари ти відчути

І буде з тебе чародій.

Як ми навчишся ти літати,

Варити зілля будеш вміть,

І дим на квіти обертати,

І мову звірів розуміть.

Ми голосом своїм керуєм

Світами, скільки зір сягне,

Піснями атоми шикуєм,

Та все ж закляття головне –

«Начхатус» - робить невразливим

До куль, мечів і заклинань,

До сліз, що ллють неначе злива,

До бід чужих, чужих страждань».

І я сказав: «Якщо ми можем

Ці дивовижі витворяти,

Давайте ж людству допоможем

Усі хвороби подолати,

Позбавимо людей від раку

І СНІД ми зможем злікувать»

Вона сказала: «Неборако,

Не розумієш – нам начхать!

Бо нам тварини всі дорожчі

За неотесаних людей,

Ми не марнуєм час і гроші

На порятунок їх дітей.

Та ми рятуємо природу,

Скорочуючи їх число,

І в тому наша є свобода

Щоб іншим не робить добро».

Я мов під кригу провалився:

«Без співчуття як можна жить?»

Вона сказала: «Ти втомився,

Іди в покої відпочить».

В покоях я прилинув вухом

До криводрітної стіни,

І диво дивне, я підслухав

Як говорили кажани:

« Володарка нам наказала

Чар-зілля зготувать мерщій

І щоб у вуха заливали

Ми гостю чортів той напій,

Щоб за сиріт не турбувався,

До хворих співчуття не мав,

А тільки магії навчався

І господині слугував».

Мені аж трохи лячно стало…

З собою це не дам зробить!

І вже біжу я до порталу.

Кричить володарка: «Спинить!»

І заклинанням «Депутатус!»

Стріляє в мене метр Вакар,

Та протичарами «Начхатус»

Я відбиваю цей удар.

Вакар могутнім хоч здавався,

Та посередньо чаклував,

А метром він тому лиш звався,

Що тільки метр у зрості мав.

Та Велк Лячко мій шлях блокує

В руках з сокирою війни,

Чотири з двох його холуїв

Мене обходять зі спини.

Тут дон Риттулла роз’явився,

Кричить, аж вітром гне траву:

«Як в цю секунду оселився,

То значить я вже тут живу!»

І він Лячка нокаутує,

Шахідський пояс з нього зняв,

А поки все навкруг нуртує,

Коалу Хутлер обійняв.

Та враз і він перелякався,

До пацюка подібним став

І в бункер пліснявий сховався,

Де незабаром дуба дав.

А поки всі на те дивились,

Я до порталу враз чкурнув,

Поки не бачить її милість,

До свого світу застрибнув.

Мені у спину полетіли

Десь двісті тисяч кріс-ножів,

Але кольчугу із мітрилу

Лише один клинок пробив.

Навіщо ця могутність, статус,

Я це ніколи не жадав,

Я чарами: «Контрначхатус»

Магічний купол з себе зняв.

Чарівне дзеркало розбито,

Магічний голос з нього стих,

А я на користь Охмадиту

Кидаю сотню золотих.

Бо чарівник не той, хто знає,

Як всякі зілля готувать,

А той, хто іншим помагає,

Хто диво здатен дарувать.

04.01.22

...

Георг Аджаріані

БИТВА НА ФЕРМОПІЛЬЩИНІ

Прийшли москалі всі такі на понтах,

Що довго ішли по тернистих стежках,

Їм Крим подавай та третину Донбасу,

Бо хочуть землі і води п***раси.

Та ми – українці – хоробрі орли

Відразу москалику відповіли:

"Бачиш криницю, туди і іди,

Там набери і землі, і води.

Хочеш – напийся, а хочеш – втопись,

Тільки від нас ти скоріш відчепись."

На танках вернулися ті москалі,

До нашої ласі кацапи землі.

Та в нас, українців, козацькая сила,

Ми їх порішали всіх при Фермопілах.

А як московіти прислали посла,

То Рада москалику відповіла:

"Бачиш криницю, туди і іди,

Там набери і землі, і води.

Хочеш – напийся, а хочеш – втопись,

Тільки від нас ти скоріш відчепись"

2021

...

Георг Аджаріані
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🎃 Українські гарбузи! 🎃
15.11.2022

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

А от і довгоочікувані Українські гарбузи! 🎃
Сьогодні підсумовуємо нашу гру, проведену у темний вікенд! 😈

... Детальніше
Блоги
Перший розділ роману вже вийшовЛола Хіґінс
27.11.2022
Що ж я закінчила роботу трохи раніше ніж планувала вже перший розділ ви можете прочитати. https://ar ... Детальніше
#NaNoWriMo22: четвертий тижденьІя Торн
27.11.2022
Минулого тижня я, як ви пам’ятаєте, працювала над челенджем не так активно. Це сталось з двох причин ... Детальніше
ДорогаМагда Май
27.11.2022
Всім привіт. Маю коротке фонтастичне оповідання "Дорога". Воно писалося швидко, спонтанно, не з бажа ... Детальніше
Про асфальтВасиль Абибач
27.11.2022
Ні, це не про Велике крадівництво, якщо раптом так подумали. Бо хто має очі й так побачить-прочитає. ... Детальніше
Уникай цього в своїх історіях!Іван Дурський
26.11.2022
Давайте одразу: я не пан Сторітелер, не бук блогер і не знаю все на світі. Я просто пишу вже майже д ... Детальніше
Психологія антистрес із присмаком осеніРута Азовська
27.11.2022
Друзі, вітаю усіх Хочу запросити вас до прочитання мого нового твору "У місті осінніх снів". Це пси ... Детальніше
На Аркуші вже:
4777читачів
27353коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: