🍉 Українські кавуни! 🍉

Електронні книги / Фентезі (1629)

Мінас Тіріт

Втекти від буденної сірості —

немає іншого виходу.

Вдихати свіже повітря

Нам іноді дуже потрібно.

Чути жіночий голос —

Та невідомо звідки він.

Краще дефектним бути,

Ніж жити тихо та мирно.

Краще ловити промені

Своїми руками грубими,

Краще малювати ікони

І співати червневі гімни.

Як би нам не боліло —

Ми все одно жити любимо.

І як би нам не пекло —

Байдуже — в серці літо.

Ми шукаємо шлях

До точок нашого відліку,

Зі світом давно розійшлися,

Взяли харчі та мапи.

Бачите, вдалині сяють

Вежі нашого Мінас Тіріту.

Пришвидшіть ходу —

Нас там вже зустрічають.

...

Катя Ворон

Сапсанові діти

Вітер віє понад степом, хмари розганяє,

А по полю, по дорозі козачок гуляє.

Тільки бач - стоїть хатина понад битим шляхом,

Якась мала, білобока, зроблена не ляхом,

А у саду, попід тином, наче хтось блукає.

То дівчина! Гарна, мила, за квітами дбає.

Тільки кінь став на дорозі і не ворухнеться...

Знає! Чує! Що як підуть - ніхто не вернеться.

Бо ця хата не проста і зовсім не біла,

Не одного подорожнього вона погубила.

Бо приблудні в цьому світі сапсанові діти,

Бо лишаються роками коси їх рудіти.

Підійшов козак до діви та все те питає,

А вона, дивлячись в землю, йому повідає.

"Не кохатися нам з тими, що орли вродили.

Не тягатись нам до віку з білизною шкіри.

Очі карі, чорні брови та і довгі коси...

А що в мене! А що в мене?... Пасми, наче лози.

Все стрижéні та стрижéні. Короткі і тьмяні.

І від босого життя - рученьки багряні.

Та хоч кажуть, що красиві! Вони ж не дівочі!

Заплакала наша мати свої блакитні очі.

І дарма питають люди: "Чого голубії?"

А від того, що у всіх нас голота на шиї.

Бо дивились довго в небо - в нього й взяли вроду,

Бо вквітчалися з сестрою ми плодами глоду.

Бо чар-зілля опівночі в просіці збирали,

Бо біленькі ніженьки у землі марали.

Тож скачи! Скачи від сюди! До ляха, до пана!

Свою долю проклинати, як я проклинала!

Як уроду проклинала! І сапсана, й поле!

Де гарцюєш, де гуляєш, вільна наша доле!

Де над річками шепочуть верби та тополі,

Де русалоньки сміються до страшної болі.

Нехрещені та забуті, втоплені батьками,

Дожидаються вони нас попід теренами.

Тож тікай! Тікай, козаче, за синіє море.

По дібровам, по гаям, бо шукає горе!

Тож тікай й не обертайся! Бо як обернешся,

То, мов коник вороненький, у яру спіткнешся.

Не знайдé тебе зозуля, не знайде і голуб.

Зникнеш в часі швидкоплиннім, наче канув в проруб."

Постояв козак і збліднув, на коня та скаче.

І стоїть сама дівчина, знай від сміху плаче.

Обернувся, недолугий! Обернувся й згине!

Його серце, душа його до мавок полине.

І зійшов над гаєм місяць, засіяли клени,

Спалахнуло на лимані вогнище зелене.

Впали на тьмянé волосся сургучеві зорі,

Загубились в сизих травах крапельки прозорі.

Погоріла біла хата, відьми - разом з нею,

Обернулися легенди страшною брехнею.

Купина погасла врешті, лиха більш немає,

Темний ворон понад степом пісні не співає.

Буде тільки попелище терном проростати

І над цим злочинним місцем сапсани літати.

...

Данила Чаглій

За що його єдиного я покохала?

За що його єдиного я покохала?

Він не людина, не вовк, не Каїн.

Немов у сталевих обладунках Бога

Він врятував принцесу, як воїн.

Раніше такої любові не знала,

Наче серце розривається у грудях.

В його кігтях життя я пізнала,

Коли летіла з ним на крилах.

Та ані крику – ба, він без жалю.

Вогнем горіли ріки і озера.

У замок він приніс мене Отера,

Його нареченою себе вважаю.

Зі мною він поруч як людина,

За муром він найстрашніший звір.

Не каюсь, що покохала Дракона,

Він викрав мене, долі наперекір.

...

Альона Винокур

Подорожня пісня

Подорожня пісня

Лячно, лячно, вурдалачно.

Жах імліє крізь гілки.

Мій попутник необачний

Хрест цілує потайки.

На білборді край дороги

Тінню бавиться кракун.

Надпис сяє: «Більш ніколи».

Під білбордом ворох трун.

Довго йшли ми, нас забули

Там, де спалені міста.

Наші ночі, дні минулі

Проковтнула марнота.

І тепер ми на розпутті.

Право, ліво – все одно.

Мій попутник ледве чутно

Щось шепоче…Поряд Зло.

Зло глузує з нас та тисне

До високих, до дубів.

А мені у роті прісно.

Вовк у лісі десь завив…

Сіль червона роз’їдає

Губи крижані мої.

Мій попутник осідає.

Запалали обрії.

Лячно, лячно, вурдалачно.

Жах імліє крізь гілки.

Мій попутник необачний

Хрест цілує потайки.

...

Біанка

1. Над нутрощами улюбленої принцеси, 2. Звертайся до Калі

Над нутрощами улюбленої принцеси

Упадає монстр,

Грає останні жалоби акорди

Наче Моцарт.

Точить кігті, планує помсту,

Кричить, що догрались.

Візьме з собою на згадку

Один уцілілий палець.

Тільки-но попрощається з тілом -

І вертається знову,

Продовжує копирсатись у ньому,

Сліди шукаючи змови.

І видивляється справжніх злочинців,

Замурзаний і розлючений.

Він постраждалий, ну, зрозумійте ж,

Для роздумів надто збуджений.

Страшне здивування ловить на думці -

І починає казитись.

Ні оплесків, ні глядачів, ні сцени,

Немає з ким поділитись,

Що взагалі-то сама вона винна

Й отримала по заслузі:

Співала, молилася і заважала

Розважатися з друзями.

А взагалі, чого це він монстром

Має себе називати?

Складна то робота - лишатися принцем,

Як хочеться бути катом.

До ладу ще треба привести себе,

Упевнено йде прогрес.

Погрався і досить, час вирушати,

На черзі багато принцес.

Звертайся до Калі, коли шукаєш захисту і хочеш здолати страх.

Вона та жінка, що бачить війни душі і кров на твоїх зубах.

Не вимовляла «любов», це взагалі не до неї,

Бо на шиї трима черепи простих Еврідік та Орфеїв,

Що вбивали за музику та кохання не боячись потойбіччя,

Ніби вже бачили справжню Калі, пізнали її обличчя.

Та ніхто не питав, чим налиті її груди.

Що ховає вона за хеліцерами хтивості та облуди?

Емоції так обережно складає в трупарню.

Тому вдовольнити богиню усі намагання марні.

І світ потерпатиме, доки не з’явиться той,

Кого звично кличуть - справжній міфічний герой.

Хто змочить цілунком її спраглі губи і скаже:

"Біль лиш наліт на серці у відображенні.

Хай змиється кров під тиском щирої зливи!

Ти теж маєш право, врешті, бути щасливою.!"

...

Анна Іва

Туман Міраклуса

Знуджені вулиці стихли від тиші. *Міраклус розправив темне вбрання

На троні космічного штибу. Думки спопеляли поріддя.

Мерзенні жадали лиш гірше, щоб люди рабами йшли навмання.

Кістлявою жертвою ти був на рідних земних угіддях.

Він мокрим туманом злітав над землею. Спускався, щоб виїсти душі,

Щоб всотати світло й загнати бездарний всесвіт у тінь.

Міраклус уже над головою твоєю. Він хмарою чорною рушив.

Стій, марево зникло! Дитрон шле потворі амінь!

То добрий герой із мечем, наділеним силою зірки.

Він щирий борець з безкарним загарбницьким кодлом.

Він темінь січе і зло видаляє, мов хвору нирку,

Хоч це не кінець. Сльозами земля досі змокла.

Міраклус за спиною. Стій і не дихай. Чекай допомоги.

Дитрон вже готовий до смертельної битви,

Та морок із силою чарами б'є світлоносного бога.

Страх безумовний, читаєш Дитрону молитву.

Дитрон гляне в зоряне небо, енергія сповнить все тіло –

І зблисне раптово лезо в Міраклуса грудях.

З полегкістю серце стрибне у тебе: радість накрила.

Дитрон лиш безмовно всміхнеться: врятовані люди.

*Міраклус – космічний демон, що прагне поневолити людей.

*Дитрон – янгол світла, який живиться енергією зірок.

...

Dreamer_witch

Маріччине чар-зілля

Мій обов'язок священний —

Заварити це чар-зілля.

Хай торочать: божевільна,

Хай зіскакують із теми.

Як додам я зозулинцю,

І ще трохи перстачу...

Мені злості нестача!

Мама каже: «Ти не злися»,

Як не злитись, коли він

Не розгледів свого щастя,

Шкодить їй і тільки, трясця!

Хай його побив би грім!

Бо якби ж то біля мене

Така вилася красуня,

Така мила... незабутня...

Я б... ой, горе мені! Леле!

Так, скінчивши замовляння, перелила зілля в пляшку

Принесла те на навчання... Заглядалась на Наташку.

Подала Марічка напій, щоб та випила чар-зілля,

Щоб кохала ту, що має, не дивилась на Василя.

Вихопив чужий напій той хлопчина нерозумний

Випив, став він сам не свій й впав додолу непритомний.

Скрикнула Марічка «Ні!» Мало бути це чар-зілля

Не для нього, ну а втім в тому є її спасіння...

Схоже, у своєму гніві зайве то вона сказала,

Стали трави ті шкідливі та отруйним зілля стало.

Й через день, і через місяць все Наталка у скорботі,

Аж дівча чекать втомилось. Що знайшла вона в босоті?!

Та Марічка не в нещасті, не терпітиме безсилля:

Вже без злості, без напасті варить ще одне чар-зілля...

...

Ліза Маслова

Хвилі Ітаки

Хай вітер солоний цілує тканину вітрил,

І небо з водою зливаються на горизонті.

Ми – діти каміння, гартовані в жарі світил,

Які щоніч тонуть у хвилях Евксинського понту.

Дивись же уважно – цей шлях перед нами прямий.

Пора відпливати. Змахни на прощання рукою.

Лиши свою тугу як дар для Гермесових змій

Або у душі нескінченно воюй із собою.

Не можна лишитись. Пливи, без зупину пливи.

Десь там догорає у попіл розтоптана Троя,

І спогад про дім твій, загублений серед трави,

Навиліт пронизує груди неначе стрілою.

Нема порятунку і більше не видно землі.

Розхристані спогади – мов корабельні канати,

І хвилі ричать – такі несподівано злі –

Про те, що їм всім не потрібно було помирати.

Якби ж повернутись, якби дар принести вітрам,

Щоб знов перенестись до теплого каменю дому!

На берег цей рідний, полишений злим ворогам,

Нас зрештою винесе човен неспішний Харона.

...

Олександра Совська

Простягни свою руку

Простягни свою руку і спробуй повітря вхопи.

Я лиш дух – тож мене ловити й ловити,

Це, володарю грізний, як закохатись у вітер,

Як зійти в лісі мертвому на манівці.

Заблукати, забутись, згубитись у хмелю,

Розплескати у ріку вино своїх снів,

Й запалавши як сотні травневих вогнів,

Розказати секрети свої менестрелю.

Я піду за тобою. І сукню весільну вдягну.

Як в колодки на площі мене закують у корону,

І клюватимуть очі медові ворони,

Перш ніж, царю, з тобою я піду до сну.

Забереш мою легкість у відблисках бурштину.

Ти лежатимеш поряд – такий могутній й вродливий,

І розірване небо у хмарах збиратиме зливу,

І птахи на крилах нарешті нестимуть весну.

Більше духом не бути. До лісу дороги нема.

Він розквітнув тепер – а я оселилась у тілі,

Не верхівки дерев, а холодна гранітна могила,

І життя тут пече поцілунком клейма.

Наче сон, кров обернеться на вино.

Пий до дна – і нарешті відчуй мою силу,

Ти мій ворог, проте я тебе так любила!

Але зрадила все одно.

Я дивлюся крізь ґрати своєї тюрми.

Мій останній дарунок для тебе – відплата,

Забирай же усе, що я можу віддати,

Простягни свою руку… а потім помри.

...

Олександра Совська

ЗВАБА-ЛЮБВА

* * *

Розпускаю і ськаю твої светри словесні

На нитки Аріадни, на несни мої й весни.

Покочу клубочками болю й з тобою

У словесних светрах поб’ємось у вірші-двобої.

З любови.

Запахтить мені раптом утішним єлеєм.

Спохватиться уранці мій окрилений легінь

І низатиме на день новий цілу низку елегій.

І від слів безсловесних нас пройматиме легіт.

І регіт…

Нас прийматиме Всесвіт у безсловеснім потоці.

І зобачимо Бозю ми одне в одного в оці.

За потоками снів, і без слів, і без снігу видінь

Я віддамся в добі тій (тобі?..) не тобі, а воді.

Тож і дій!

Я – воді подивовуюсь! Я – нею чаруюсь і сковуюсь.

Я гаряча тоді. Я з падіння постану святковою.

Це – загадка весни, тализна таїни, трем бажання…

Це – в тумані свіча, це потреба прощань

Чи кохання омана?

Це – рана!..

Розпускаю ізнов твої светри словесні –

На весни…

ЗВАБА-ЛЮБВА

Зваба наснилась… Неначебто рай, синь, порóсся…

Мліє світанок. Озвались птахи гомінкі.

В дикім первісному лісі, мов межи волоссям,

Звабно блукає, що трутень, стриножений кінь.

Раптом стривожено вкляк, мов напруживсь в чеканні.

Тільки змія не повзла б (а ще – жінка-змія…).

Коник чекає уже (й та, що – жінка-кохання,

Та, що, лукава, ласкава, медвяна, лагІдна, як я).

Лоно прозоре, звабливе зрадливо здригнеться...

З коника створить коня – і заточиться герць!

Герць двох сердець... І умить золотими ранетки

Стануть зелені. Й одступиться вічниця-смерть.

Плоттю – до плоті, як древо – до древа. І витруть

В Вічність огень – аж планетою дрож затрясе.

Світ ув екстазі єдиному, солоді дивному, скрикне.

Скрипне галузка.

Скрапне доречно щось…

І лошатко уперше зассе.

...

Любов Сердунич. Письменниця

Спогади відьми

На стінах вже завзято танцювали крила,

То вогонь свічок життя їм дарував,

І темний пес, темніше навіть від чорнила,

За рухами тендітних рук спостерігав.

Дививсь, як молода блакитноока відьма

Погляд спрямувала у відро води,

А там з’явився ліс у снігових обіймах,

І на одній зі стежок впевнені сліди.

Вода ті спогади тепер відроджувала знову,

Відьомське серце повертало час,

Як зустрілись з чоловіком в лісі випадково,

Як говорили довго, проте всього лиш раз.

Його відважний дух і навіть вперта вдача

Чомусь припали до чаклунської душі,

Невгамовний запал та й кров така гаряча

Підійшли під смак ще й вогняній зорі.

Чи десь знайти бодай хоч одного сміливця,

Щоб мужньо тій зорі зумів протистояти,

Зваблива, полум’яна, але вбивча літавиця

Впала з неба, силами його посмакувати.

Хоча й відьомське та крихке дівоче серце,

Ризикнувши втратити свою свободу,

Перетворила красеня на крижане озерце,

Щоб лиш світанок повернув людську подобу.

Час минув, свобода з нею залишилась,

Чоловік пішов, вже замело його сліди,

Пес відчував, як в її грудях швидко билось

Від спогадів, що зараз виринають із води.

...

Олександра Чернобай

Дивний край

У дивнім, дивнім краї, де гори і піски,

Чудовиська по ночі блукають залюбки.

Там відьми зорі крадуть собі задля прикрас,

І мавки там співають лише у нічний час.

Люзони між рогозом плетуть собі вінки,

До них чугайстер в гості заходить залюбки.

Песиголовці виють серед густих лісів,

Страдчата там стрибають серед рідких кущів.

Там домовик у хаті шкребеться під вікном,

Нічниці там косаті все крадуть людський сон.

Волхви там чари творять одразу в двох світах,

Покутники блукають навіюючи жах.

Там знахарка, красуня плете нічні нитки.

Там перелесник-туга задурює думки.

Інклюзник бреше щедро про свій таємний скарб,

А сам краде в людини останній хліба шмат.

Там ціле море духів, що сіють смерть і жах,

І саме слабкодухі там відчувають страх.

В тім дивнім, дивнім краї, як сонечко зайде

Ніхто з людей із хати ніколи не піде.

...

С'юзен Муз

У пошуках Країни Мрій

Блукав десь далеко у темному лісі

Хлопчисько упертий, незвично малий,

Побачив портал на залізній завісі,

А поруч будинок зелений, гнилий.

З цікавістю він наближався до виру,

Кидаючи погляд на світле вікно,

Зрадів той хлопчина і посмішку щиру

Сховав за біленьке своє полотно.

Ступив крок ногою і рушив до світу,

В якому він мріяв побачить дива –

Країну чудес до нестями розквітлу,

Де все лиш буяє, і все ожива.

Та тільки пройшов хлопчисько завісу

Із неба зненацька химери летять,

Кружляють над світлим і райдужним лісом,

На крилах ліхтарики в них мерехтять.

Малий не злякався, а голосно крикнув:

- Чого ви страхіття несете, пітьму?

Країну чудову, яскраву і світлу,

Ви злом та ненавистю вкрили чому?

І витягнув хлопець з кишені монету,

Із неї пролилося світло увись,

Засліплені сяйвом чудовиська впали,

Гармидерний безлад умить припинивсь.

Хлопчисько пришвидшив свій крок по долині,

Що стелиться квітами, дивом добра.

Спокійно і радісно тому хлопчині,

Що правильний шлях чарівний він обрав.

...

Леньо Світлана

Дилема війта

Кат сходами сходив поволі у льох,

Цей день мусив бути прекрасний:

Чекала сьогодні робота його —

Дістати зізнання із в’язня.

Від першої свічки, з якою прийшов,

Кат запалив решту свічей,

Всміхнувся і глянув на в’язня свого:

“Що ж, зараз тебе припече”.

Раптом нізвідки повіяв вітер

Та загасив пломені всі,

Ката кинуло в холодний піт,

Поринув льох у пітьмі.

Звідки ж у льосі вітер узявсь?

Напевно, це якийсь знак!

Збентежений, в ратушу кат швидко вдавсь

І там розповів, що і як.

По роздумах так вирішив війт:

Тут були насправді можливості дві.

Або чолов’яга невинний

Й Господь Бог не хоче даремних страждань

Або ж це усе чортовиння

І справа стає вже насправді складна:

Якщо ми замучимо друга чортів,

На нас впаде помста нечистих

І гірше від цього буде нам усім,

Чи треба це нашому місту?

Тож звільнений в’язень пішов чимскоріш,

Покинувши місце неслави

Із запахом сірки повітря вдихнув:

До нього всміхався диявол.

...

Мартин Моховський

Зустріч

Той, хто приніс найбільший біль,

З’явився й влучив прямо в ціль,

Я вже не чую, не співаю,

Шкода, що рано помираю.

Втрачаю сили я і кров,

Зате ти весел і здоров –

Я чую переможний крик,

Наш лікар справжній чарівник.

Ці рани – свідчення не битви,

Скоріше, здійснення молитви,

Не смерті я просила, навпаки,

Проте немає в серці гіркоти.

Не напад орків чи отрута ельфів,

Не землетруси чи поїздки верхи,

Підступні зорі, долі круговерть,

Любов, що обернулася на смерть.

Труна тепер чекає, а не трон,

Тобі – корона, а мені – схорон.

Молю тебе, лиш рід наш не знеслав!..

Даю я принцу ім’я Венцеслав.

...

lira

Таємниця

Сива давня Таємниця в тьмі

На мулистому іскриться дні,

Ніби вітру полохкого змах,

Понад нею пролітає страх.

Мерехтить тисячолітній сон

В товщі черепів, мечів, корон,

Чаша горя повна крові вщерть,

В чорних тінях зачаїлась смерть.

Осідає віковічний пил

На нескінченні горбки могил,

Та дорогу до старих воріт

Ні один не оскверняє слід.

Потонув у безгомінні час,

Щезли відблиски могутніх рас,

Догорає, мов жарина, мить...

Тільки сива Таємниця спить...

...

Піїт

День Апокаліпсису

...І день настав... І загриміла

З небес труба...

Здригнулась твердь, і в вись злетіла

Земля з горба.

Почувся дзвін часів забутих,

Глухий, сумний,

Мов звук проклять, в пітьмі закутих,

Похмурий, злий.

Розверзся камінь в скельній товщі,

Піднявся пил,

Замріли древні жовті мощі

В диму кадил.

І серед проклятих довіку

Страшних скарбів

Жахного гробу чорне віко

Померлий звів.

І покривало чарівниче

З лиця сповзло,

З-під нього з страхом, войовниче

Дивилось Зло.

По стінах тьмяно заряхтіла

Рунічна в’язь,

В зотлілу плоть земного тіла

Вернувся Князь

Щоби одержати корону

Від поколінь...

Над світом зла Армагеддону

Нависла тінь...

...

Піїт
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🍉 Українські кавуни! 🍉
30.01.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ворог продовжує нахабніти, тож прийшов час реалізувати наші Українські кавуни! 🍉🍉🍉
Сьогодні підсумовуємо гру, проведену на честь звільнення Херсону! ✊🇺🇦

... Детальніше
Блоги
Конкурс "Що відбувається у темряві"Бура Вікторія
19.01.2023
Привітик) Мій твір опублікували на порталі Експеримент на конкурс "Що відбувається у темряві". Запро ... Детальніше
Конкурс "ХАЩІ ЧУМАЦЬКОГО ШЛЯХУ Фантастичні рослини і як з ними жити"Таміла Тарасенко
30.01.2023
Весна! Зима відступає, а все живе – починає (контр)наступати, і робить це досить-таки безжально! А п ... Детальніше
Насилля як тема творівВіталій Дуленко
27.01.2023
Помітив, що в моїх оповіданнях досить часто зображується насилля, як психологічне, так і фізичне. Чи ... Детальніше
Публікуватиму короткий огляд квір-літературиAndrew K
22.01.2023
Я вирішив систематизувати враження і поступово ділитися оглядами літератури за тегами "ЛГБТІК" та "к ... Детальніше
Рефлексія🙄Євгенія Лютневська
27.01.2023
Усім привіт! Сподіваюся, ваш вечір п'ятниці минає чудово, в компанії друзів і рідних) або ж власних ... Детальніше
Джерело достаткуДіана Гобой
29.01.2023
Якщо думка про нестачу - грошей, визнання, любові, стала частиною вашого самосприйняття, вам завжди ... Детальніше
На Аркуші вже:
5422читачів
32454коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: