Результати опитування "Чому я на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Фентезі (3640)

Хельга

Небо нині важке, неначе луска дракона.

Розрита кольчуга землі – за квадратом квадрат.

Її звати Хельга – вона гірка та солона,

Сидить собі, палить серед іржавих лопат.

На неї чекає розкоп. Сьома двадцять чотири.

Крізь хмари заледве просвічує сонце старе.

І Хельга бере лопату та залишки віри:

Вальгалла для тих, хто ніколи, ніяк не помре.

Розритий курган, меч пощерблений, небо розбите,

Між мідним мереживом патини срібло блищить.

Розмірено топчуть землю Слейпніра копита,

Сполохана темрява суне із товщі століть.

В кургані спить конунг . На ложі його золотому

Виблискує серед забутих коштовностей кров.

І Хельга вже чує, як він її кличе додому,

Як, витканий норнами, рветься потертий покров.

І Одін старий, що вдивляється з тронної зали,

Заплющує око, і тиша лежить, мов броня.

Зізнайся, валькіріє, ти тільки цього чекала?

Шукала його серед вогнищ та вороння?

Бери ж свого конунга, виром здіймайся у небо,

У залу неси, де на блюді лежить Сегрімнір.

Нарешті Вальгалла – повір, що він нині, де треба,

І бачить, як листям із золота сяє Ґласір.

Валькірія Хельга зазвичай мовчить про роботу.

Годинник рахує їй час – а не Г’юкі та Біль,

А Хугін та Мунін, підстрелені прямо в польоті, –

Опудала два на музейний макет Іґґдрасілль.

Примітки:

Вальгалла – рай для воїнів у скандинавський міфології.

Слейпнір – у скандинавській міфології восьминогий кінь верховного бога Одіна.

Конунг – військовий вождь.

Норни – чарівниці, що визначають долю.

Валькірія – божества, що забирають загиблих воїнів з поля битви та переносять у Вальгаллу.

Сегрімнір – вепр, якого щоденно поїдають у Вальгаллі, і який після цього кожного разу оживає.

Ґласір – дерево (або ж дерева) із золотим листям, що стоїть перед дверима Вальгалли.

Г’юкі та Біль – божества часу у скандинавській міфології.

Хугін та Мунін – круки, що літають світом та збирають новини для Одіна.

Іґґдрасілль – у скандинавській міфології велетенське дерево, що об’єднує світи.

...

Олександра Совська

Храм пророцтв

Минуло століття, пророчий вогонь

Зродився в Горішньому Храмі.

Верховний чаклун одним плеском долонь

Замки відімкнув на брамі.

Ховав під плащем прадавню пітьму,

Підкорену власній волі.

І заклик його, як сто зим тому,

Мав значення в кожному слові:

«Хай ті, що крокують тихіше води,

І ті, що руйнують гори,

В усталений час рушають сюди —

І доля до них заговорить.

Нехай не зупинить ніщо на землі:

Ні діви, ні влада, ні злато.

І навіть дракони підступні і злі,

Що здобич будуть виглядати.

А ті, що дійдуть — у броні, не труні,

Отримають правду, як зброю.

І сумнів слабкий згорить у вогні,

Постануть хоробрі герої».

Промова магічна лилась вниз, як струмок,

Навздогін трава шелестіла.

А маг, доказавши, зник у храмі з кісток

Всіх тих, кому не пощастило.

...

Анастасія Вовк

Протеже

і найбільші секрети минулих далеких днів

проливаються кров'ю на шрамовані губи

я скажу тільки те що належить мені одній

не кохай мене доки нас обох не погубить

той вогонь із обітниць страшних непорушних клятв

що їх кожен із нас удосталь вже встиг надати

прислухаєшся а душа не для тебе а для

хлопчика що трохи схожий очима на матір

я не вірю тобі я пограю з тобою в гру

дістаю швидко шахи та хотіли не це ми

я хотіла тебе врятувати тому помру

пішаком походити вберегти офіцера

у кохання війні перемога шкодує жертв

доки бачу чорні мов смерть заплакані очі

як змогла досягнула мети твоя протеже

а ти мені смерть на початку шляху пророчив

...

Rothaarig

Реінкарнація або ...

Візерунки на тілі згубились в хресті

І востаннє прокляття гуляло в тіні

Чортівня переписує книжних небесних потвор

Небесних потвор

Елегантних самотніх мов грамофон

Переписує проклята клятих мерців

Оборона втекла перестрівши богів

В темниці зростила страшенну і праведну плату

Епохальну плату

Роздрібну мов почорніла вуаль

На дорогах кричали касетні гроби

Елегантних мерців

Ненудних божевіль

Намальовані витвори давніх поетів доби

Ясно бачень тієї доби

Відійшли в далечінь

Переваги забутих страховищ й потвор

«О гори!» ̶ докоряли прелюдії злі

Тім’яних персонажів пропавших в зловісних мечах

В зловісних мечах

Одинадцятих чорних життєписів

Рокових вкотре відроджених душ списаних на загибель

...

Анета

Ельфійська пісня

Мелодія тиха, чарі́вна грає з крислатих дубів

Під широкими кронами ельфи супроводжують флейтами спів

Наче ріка ллється пісня, на смак, як солодкий нектар

Захоплює розум в тенета химерний медовий дурман.

Кажуть, хто спів той почує – навіки порине у темінь

Ноти ці ніжні, принадні, на хвилі здіймаються гребінь

У діброві чарівній, заклятій, не один мандрівник вже стоїть:

Всіх ельфійські чаруючі флейти здобули́ в полон тисячоліть

Сплутала мелодія ду́ми, затягнула гармонію в морок.

Плетуть ельфи клітки́ людям зі сріблястих голок.

А як воля знайдеться – найчуйніше серце,

Не здасться в полон одне зелене стебельце

Підуть війни, пустять кров – щоб заграли флейти знов

Й так наза́вжди, щоб між люду, врешті стих той шепіт змов.

Туманом густим, що затягує ночі, застелить дурман подорожньому очі

Замовкне розум, сни пророчі, зімкнуться ікла – гострі, вовчі

Так й грають ельфи: роками, невпинно.

Поневолюють люд, хоч комусь воно й дивно.

Руйнуються стіни, пустіють будинки, темніє наш світ через них, без зупинки.

Як мелодія кличе – всі слідом ідуть, й від історії «до» лиш зостались уривки.

В ду́шах палких піднімається гомін, низа́ми лунає скривджених стогін

Серед пилу, серед збоїн, чекають всі, що прокинеться воїн.

Може колись перерветься ця пісня, людський нащадок займе́ трон

Та доки грають ельфійські сопілки – світ навколо поринув у сон.

...

Hannet Otter

Не віддам нікому дім

Штандарти ловлять перші промені світила.

Від обладунків в полі чути тихий гул,

А в місті плачуть матері, що воїнів ростили.

Напруга тут така, що кожен своє серце чув.

Безвусі юнаки, діди і зрілі хлопці,

Хтось фермером, а хтось торговцем був.

Та всі вони сміливі добровольці.

Нікого битви клич не оминув.

Бо сталася напасть у їхнім краю,

У лісі дикому орда зібралась.

І чути сморід зла у мирнім гаю,

Із пекла купа нелюдів піднялась.

Там орки, демони і упирі.

Здичавілі собаки і потвори,

Яких ніхто не бачив ще на цій землі,

Щоб зжерти все покинули окови.

І ось лунає з лісу рик звіриний.

Біжить на місто стрімко світу гниль,

На доньок й матерів оплот єдиний.

Та воїни стоять на варті наче штиль.

І врізалася хвиля в рівний стрій.

В повітря вже піднявся запах крові.

Не зміг зламати хлопців бісів рій,

Хоч були до різні вони готові.

В людей вогонь в очах не загасити,

Хоч буде повний бісів цілий світ.

Бо є у них стійке бажання жити

І воля непохитна мов граніт.

...

Dru

Гномський клич до бою!

Сміливіше, прославлені вої!

Ви гартовані кров’ю в боях!

Ви нестримні, могутні герої

І в серця не пускаєте страх!

Ви на гномських ковадлах підгірних,

Для звитяг готували мечі!

І на герць на своїх конях вірних,

Прискакали з щитом на плечі!

Перед нами ельфійські загони –

Ніжних фей із тіней лісових!

Ви долали чудовиськ-драконів,

Мантикор і віверн золотих!

Вони хочуть ліси посадити

Там де скелі – де гномів земля!

Будем гнати їх з гір, будем бити!

Щоб тікали мерщій звідсіля!

Берегти обіцяли до скону

ЗЕмлі лави, скелястих вершин!

Хай клюють м’ясо ельфів ворОни

Між кущів їх зелених долин!

Гей, до бою сокири сталеві!

Воїн гном – неупинний таран!

Підкоряємось лиш королеві,

Не лякаємось гибелі й ран!

Після бою ми вип’ємо пива

І співають хай барди кругом

По тавернах балладу щасливу

Гостровухих долає як гном!

...

Ярослав Роменцвіт

ФАНТАЗІЯ ДЛЯ ВІТРУ З ОРКЕСТРОМ ОСЕНІ

Фонтан мелодії на струнах водяних

Аранжував під почуття осінні.

На тротуарі в скиглях вітряних

Тіні. Мінливі тіні…

Ажіотаж навколо хризантем.

Зірчасті квіти, мов прощання з літом.

Інертні люди… кволі від проблем…

Як пух, летять за вітром…

Дедлайн… Не докричатись вже до них..

Летять у хаби віртуальні сірі…

Ятрить щось душу в скиглях вітряних.

Вірю. Чи вже й не вірю..

Іфрит чи Демон, вдягнений в обман,

Так тягне в Пекло на словесній хвилі,

Рай обіцяючи… Знов на душі - туман…

Уявні світи - мінливі!

За вітром, що у скиглях, навздогін

Оркестр випльовує душі пориви…

Разок пташок - цих чорних намистин-

Крилами ритм відбили…

Електролінії вже креслять нотний стан

Стовпи і проводи обсіли ноти,

Тріпочуть крилами… А небо, як екран,

Розтягнутий напроти…

Оманлива мелодія слизьких

Мряк і дощів на скрипках сліз небесних.

Осіннє реггі в скиглях вітряних

Скресне. І знов воскресне…

Енергетичний б’є душі фонтан.

На форумах Інету лиш Іфрити…

І осені оркестр…І скиглі вітру…

...

Агнеса Ткаченко

Тобі, Ардене

Ні, ти ніколи кохати не вмів,

Ардене милий.

Завжди втікав від почуттів,

що було сили.

Завжди ховав у серці своїм

Ти таємниці.

Врешті залишив з болем моїм

Мене наодинці.

"Так буде краще", — тихо сказав,

Ховаючи очі...

А я вмирала від туги — ти знав?

Кожної ночі!

Нащо ж тоді явився мені,

А тепер відступаєш...

Кажеш, цілунки твої крижані

Життя відбирають?

Кажеш, що любиш, і саме тому

Йдеш у нікуди?

Йдеш, забираючи вбивчу зиму,

що мої повнить груди?

Тільки чому ж ти мене не спитав

Чи я того хочу?!

Нащо мені оті довгі літа,

Щоб вмирати щоночі?..

Мабуть, ти справді кохати не вмів,

Ардене милий.

Серце не знало твоє почуттів

Справжньої сили.

В них коли навіть до тла догорів,

Ти щасливий...

...

Mariana

Смерть чекає нашого кохання

Світ Наві бачив цю історію не раз

Чарівна діва й хлопець мов міраж

Дві долі сплетені в одну нитками

Їх посмішки осяють все зірками

Та тільки-но гіркий їх жде кінець

Кохання час погубить світ сердець

Ще день один мине - застигне час

Вона навік засне у нього на руках

Прокляття вічне як саме життя

Все обернеться знов, не буде вороття

І без бажання долі, сам зведе їх шлях

Щоб в океані солі, омити їх серця

І вік їх буде довгий, і згинуть в одну мить

Він родом із драконів, вона в страху тремтить

Пухнастим рудим хутром, покрита її стать

У нього в руках луки, у неї в очах сталь

Багато цих історій, а результат один

Він втратить її знову, і усвідомить в мить

Червоной ниткой міцно, сплетені серця

Людська зловонна заздрість, бажає їх кінця

Лише у їхніх силах, перемогти це зло

Нехай плата жахлива, а під ногами скло

Дві різні їх дороги, два різних береги

Любов осушить море, і підійме мости

...

Анастасія

Бажане

Я за народженням — проста собі людина,

Але в життя ввійшов незвичний кавалер,

Додав у сіру повсякденність краплю дива:

Відтоді біг мого буття навік завмер.

Однак за вигоду доводиться платити:

Нестримна спрага вихолоджує нутро.

Аби не почуватися як в Антарктиді,

Повинна пити теплу чоловічу кров.

Одначе, остогидло паразитування,

І більш не тішать сила, вічність і краса.

Все кидала та обіцяла: "Це востаннє!"

В наступну ж мить я — проти волі! — йшла назад.

Та донеслася чутка про одну чаклунку.

Чи в Конотопі? А чи пóсеред Карпат?

Надія в мертвім серці забриніла лунко,

Тож я пішла крізь хуртовини й листопад...

Свій порятунок відшукала біля моря.

У білій мазанці. А побік — всохлий клен.

Чаклунка показала, як лозину морять.

І як звивають, щоби вийшов амулет.

Втім, річ, яку сплели мої незграбні пальці,

Стара закинула безжально у вогонь.

Кривавлять очі та шепочуть губи: "Зжалься!"

Вона лиш мовила байдуже: "Охолонь".

А потім ми чекали довго й нудно,

Зори́ли, як із берегом милується прибій...

Терпець урвався. По життю я — не марудна!

На стихлім попелищі у золі леткій

Я відшукала свій "кулон". Він став залізним!

І тої ж миті зникли чарівниця й дім,

Натомість в небі різко крикнув буревісник:

"Здійсниться бажане. Ти амулет надінь!"

...

Яніта Владович

Свій шлях знайди

Світанок осяє схили й дороги.

Попереду безліч турбот.

Сон відпусти, роздивись навкруги

І мерщій в обійми пригод.

Удача всміхнеться від гір до пустель,

І ворожа стріла свою ціль не знайде.

Не здолає тебе дух сирих підземель,

Хай смерть омина і блука чортзна-де.

У буремні часи власний шлях віднайди.

Повз низку невдач і поразок тягар,

Крізь битви горнило і полум'я жар,

Бо тільки сміливі досягнуть мети.

...

Бодісон

Міць уяви

Напевно, у кожного часом буває,

Що сила тяжіння униз притискає.

Проблеми носами штурхають у боки,

Стараєшся бігти від них із підскоком,

Чим більше тікаєш — тим більше заносить,

І важко відчути, чого душа просить.

Тоді роззираєшся вліво і вправо,

У пошуках рішення крутишся жваво,

Та стрімко злетіти ніяк не вдається…

Що варто зробити? Саме ж не прорветься…

Як духу затісно — зведи погляд вгору;

Там хмари малюють картину бадьору:

Літають пегаси і єдинороги,

А ельфи будують небесні дороги,

Натхненні промінням, там музи співають,

Завзятим серцям відкриття посилають.

Як глянеш додолу, спадає на думку,

Каміння — то лицар в міцнім обладунку.

Дива живуть всюди, лиш серце відкрити —

Й потік цей казковий уже не спинити.

Твори, фантазуй, і до глибини ями,

Промінчик надії протягне уява.

Із легкістю вітру, обходь перепони;

Удачі підсиплють тобі лепрекони.

Відступить нудьга та мине недовіра,

Побореш страхи, як печерного звіра.

Повір, що не гірше драконів літаєш,

Що янголи поруч, і ти свого маєш.

Коли шторм пройде й навкруги проясниться,

Воскреснеш, як фенікс, злетиш, мов жар-птиця.

У творчім запалі душа збагатиться.

І сила тяжіння надалі скориться.

...

Олена Войтович

Заборонене кохання

Кейлет, красуне мила,

Ти гарніша від мавок у хащах,

Стримати серце не сила,

Чарівніша сирен ти пропащих,

Ти розумна, старанна, співоча,

Ти ніжніша роси на світанку,

Твій голос струмочком гуркоче,

Говорив би з тобою до ранку,

Може я й ельф, ти - людина,

І родини наші суворі,

Та лише до тебе я лину,

Ти для мене – місяць і зорі,

Нехай наш союз заборонять,

Хай скажуть: нечистий наш шлюб,

Та швидше мене похоронять,

Ніж торкнуся інших я губ,

Лиш тебе одну я кохаю,

З тобою хочу прожити життя,

Навіть якщо я не знаю,

Що готує для нас майбуття,

Хочу я повертатись додому,

Коли сонце повільно сідає,

Й бачити тебе у ньому,

І як наша донька з тобой грає,

Хочу тебе обіймати

І в обіймах сховати від світу,

Хочу разом я засинати,

Подарувати усі тобі квіти,

Я не можу більше мовчати,

Не ховаю кохання шалене,

Прошу, повинен я знати:

Чи вийдеш ти, Кейлет, за мене?

...

Two-V

Таємниця темного лісу

Темний ліс занурився у сморід,

Хазяйнують тут примари мертвих.

Йшла війна вже понад сотню років

Між світами добрих сил і темних.

Ватажком одних була ельфійка,

Представниця добрих сил, здається.

А у темних — ватажок людина,

Що спотворила у чорне своє серце.

І в останній день страшної битви,

Де від тіл не видно і травинку,

Із мечами у руках зустрілись

Він й вона в запеклім поєдинку.

«Зупинись!» — кричали її очі.

Мерехтіло в тих очах кохання.

«Я не вірю у слова пророчі,

Невже зустріч наша ця остання?!»

Він не чув, не бачив у дурмані,

Лиш бажання смерті надихало.

Щоб життя прожити довге з нею,

В чаклуна душа його зів’яла.

Так кохав ельфійку синьооку,

Що віддав за нею свою душу.

Заплатив за вічність своїм світлом.

«Я тепер лише вбивати мушу!»

З кличем гніву, люті та огиди,

Він мечем улучив в саме серце.

Впало тіло ніжної ельфійки

І застигли очі як озерця.

Темний ліс стогнав, политий кров’ю,

Запечатав мертвих в своїм схові.

Досі ним блукає темний воїн,

Живий мертвий заради любові.

...

Сіана Море

Дрогобич

Вже спогади колишуть день минулий

Яскраві зорі сяють в глині ночі

Долоні сну голублять ніжно очі

А сну коріння напува Дрогобич.

Повітря холоднішає від втоми

Сонце будить ніч багряними стрічами

Хранитель міста з чотирма орлами в поміч

Збирає змій червоних з небокраю,

Вкладає їх у білу торбу солі

Та вже покорених

знов випуска вітрами в небо

(уривок) 14.01.2024

P.S

На вежі Дрогобицької ратуші були чотири фігури орлів- грифонів, яких знищили у радянський період.

Солеварня у Дрогобичі- найстаріше підприємство України, яке і досі виварює найсмачнішу сіль.

...

Гавриїла
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Чому я на Аркуші?” 🙂
09.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно Аркуш перетнув межу у 10 тисяч читачів! 🥳
У зв’язку з цим ми вирішили провести опитування у нашому телеграм каналі на тему "Чому я на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Як додавати картинки в блог?Ханна Трунова
12.04.2024
Додавати картинки тут - це прямо ціле мистецтво))) ❤️❤️❤️ Дяка Максиміліану Степовому за підказку..) ... Детальніше
ДЕБЮТНА ПУБЛІКАЦІЯЛеонід Данільчик
11.04.2024
Вітаю спільноту. Нарешті і мені випала нагода написати щось гідне Вашої уваги (не враховуючи мої мат ... Детальніше
Трішки погралась з ШІІлва Стрілецька
12.04.2024
Бачу, багато хто користується ШІ для створення зображень до своїх книг, в тому числі для зображення ... Детальніше
Ловіть аудіокнигу "Відьма та Перелесник"Oswald Artman
12.04.2024
Черговий день - черговий озвучений твір. До озвучки я, чесно, не знав, хто такий "Перелесник". Тепер ... Детальніше
Вірш "Не чути дзвін копит..." озвучено на каналі Додо ЧитаєОлексій Хмельницький
12.04.2024
Доброго дня! Неперевершена пані Dodo Vess https://arkush.net/user/7167 озвучила мій вірш "Не чути дз ... Детальніше
Епоха всього короткогоСергій Волошин
12.04.2024
Як читач завжди надавав перевагу романам. Як з дівчатами, так і просто почитати. Особливо коли допад ... Детальніше
На Аркуші вже:
10298читачів
116490коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: