🍉 Українські кавуни! 🍉

Електронні книги / #кохання (505)

Подарунок

Я присвячую тобі рядки незнайомою тобі мовою, а ти, напевно вважаєш мене не зовсім здоровою.

Я боротимуся за твою увагу, та втрачу до себе всяку повагу

Сталева рука затисла горлянку, дихати важко,

Ось такий подарунок на день народження, ілюзія померла чекай на переродження

Ми не у стосунках, роблю що заманеться

Гратися набридло, вистрілив у серце.

Кожне слово, мов залізна голка, відбилося на скронях певне то надовго

Роблю з тобою що хочу, ти іграшка для мене

Полум'я всередині гасити наодинці

Все що було між нами для тебе лиш дурниці

...

korfova

Княгиня

Поцілований поглядом грудня –

Розминуся з тобою.

Це лиш кілька рядків що пристануть

До серця мого.

Мов колаж із газетних історій,

Записок любовних, —

Біло-білі сніги, чорно-чорний

Прісний вогонь.

І скажу я тобі, тільки подумки,

Тільки тихо,

Ти явилась та зникла Княгинею

В грудях моїх.

І не звіяв цілунок цю пристрасть

Поклінну на лихо, —

Чорно-чорний вогонь, біло-білий

Дрімучий сніг.

16.12.2022

...

Володимир Каразуб

Шатро містянки

Така паволока ніжна очей твоїх світло-зелених,

Що паводок світла схвильований в заводях сну

Ряхтить переливами спраги усіх безіменних,

Що в ній потонули не сягнувши її глибини.

Не знаючи свіжості ліній, що вторить мереживо

Весни розхвильоване, сполум'яніле плаття, що

В застібках сонце, сховалось, гаряче неначе поезія

Оспівала любов під жаданим твоїм шатром

Містянки.

І ти,

Оповита бузковою спрагою цвіту і леготом,

Наче площами світла, і площами тіней — весну

Все шукаєш в розмаренім місті свого поета,

Що матиме сонце і знатиме глибину.

13.05.2022

...

Володимир Каразуб

Вдруге не кохають

Вдруге не кохають -

Не цвітуть на спаленій траві рослини,

Не будують між борделей храми,

І не благають повернутися у дім.

Вдруге не кохають -

Не знаходять схожі риси в інших,

Не заглушають біль в містах шумнИх,

І не просять водіїв змінить маршрут...

Вдруге не кохають -

Лиш назавжди в серці залишають.

...

Анна Коваленко

Лист, що не дійшов

День за днем чекаєш звістку з фронту.

«Як ти там? Чи не голодний?

Тебе тут діти знають як героя,

А ще...

Ти завжди був і є моїм назавжди.

Тож, як змога буде - відпиши»

Вона не знала, що убите тіло холоду не відчува

І вже не візьме олівець у руку він,

Щоб відписати:

«Та ні, не холодно мені. І годують нас нормально.

Я завжди знав, що твій, а ти завжди була моя.

Та ти не плач, кохана,

Я не перший й не останній,

Кого любитиме твоя душа»

Вона не бачила цього листа.

Він попросту не дописав.

Не встиг.

А тепер тримаючи чорняву хустку у руках,

ДівчИна всі листи у голові чита,

Де вкотре видима його любов

І видимі слова:

«Я не перший й не останній,

Кого убила ця війна»

...

Анна Коваленко

***

Думки зплітаються клубком -

Майже зводять з глузду.

Ти для них немов гачок -

В'яжеш почуття із болю.

Душу слова зігрівають теплом -

Гидко майже до нестями.

Ти для них немов курок,

Що був натиснутий ривками.

Пестять руки ніжно серце,

Розбиваючи його на шмат.

Для тебе місця не лишилось -

То лиш був невдалий жарт.

...

Анна Коваленко

* * *

Що поети нам?

Тобі? Усьому?

Хвастливі гордії

Падкі на дівчат.

Липкі, не знають втоми,

Їм би лиш гаразд

За вродою гасать.

Що їх вірші,

Слова і поцілунки,

Що їх вночі

Шепочуть під дверми.

А ти стоїш і думаєш,

"От лишень,

Лиш би спали мої батьки".

Що тобі поет? Чи нагодує?

Який на правду сенс

Його життя?

Як ти зів'янеш, чи він не погидує

Залишитись з тобою

До кінця?

2022

...

lordblackjack

Гість у голові

Ти жив у моїй голові ніби підписка на нетфлікс чи спотіфай

Кожну ніч приходив у сон, тільки пам'ятати встигай

Ти жив у моїй голові, ніби це твій будинок, твоя студія творчості серед хмаринок

Ти жив у моїй голові, знав усіх тарганів на ім'я

Ти жив у моїй голові, не виходячи ні на хвилину

Холодними й ніжними руками зробив для мене домовину

Ти красива, але чужа мені, тож лягай сюди, лягай.

Взаємності від мене більше не чекай

Ти красива, та не потрібна більше

Ніхто у цьому горі тепер тебе не втішить

...

korfova

Доки осінь співає свінг

Лише простору жвавий дотик.

Маячня зашкарублих стін.

Живемо ми на світі доти,

Доки осінь співає свінг.

Доки доля нас всіх хвилястих

Розриває смугастим сном –

Ми шукаємо краплі щастя,

Розбавляючи кров вином.

Ні безглуздя, ні світ довкола,

Ні суцільність в житті розлук

Не розірвуть, не знищать кола

Двох закоханих вуст і рук.

То самотності колір втоми,

То сурма грає міддю снів.

Є кохання – це аксіома.

Ти його віднайти зумів…

...

Ляна Аракелян

Вони

Вони разом, коли гуде сирена,

Вони не розлучались, коли вирувала смерть,

Вони воювали. Місце бою — арена,

Та були готові летіти вниз і вверх.

Їх очі сяяли, бісиками ганялись,

Вони були готові вмерти за це,

Собою вони не вихвалялись,

Лише приходили й брали, що тре‘.

У кожного з них свої мрії,

Погляди на життя.

Про смерть вони просто вили.

І в кожного мрія була така:

Вона мріяла, щоб цієї осени,

Цієї жорстокої і страшної війни,

Цей осінній дощ залив їх до смерти,

Та щоб не потрапити під круги пітьми;

Він же не хотів нічого на світі,

Окрім як згнити під шаром осінньої туги,

Себто осіння туга — це листки,

Що вже й так збили його із днів і ночей.

Ці їхні мрії — це правда,

Водночас страшна брехня,

Ці їхні мрії — це їх страсті і муки

І це, по правді, не їх вина.

...

Солом'ян Колос-Рейн

Все ок

Вітер кволо гортає мертве пожовкле листя.

Десь книги чекають: ті, що "на потім", "на після"

залишили ви. Та забрала майбутнє війна.

Знов ранки холодні, без нього. Надія одна

у серці, де віра, що фатум його омине.

"Ти як там?" – відправила вкотре послання німе.

Сльози втікають від спогадів про теплі миті.

Він ніжно тебе називав: "моя Нефертіті".

Звіти генштабу, прогнози і хайп: відкрили "Мак".

Мир гібридний в тилу, та пекло вирує в думках.

Справ купа горить, але ти не Цезар, не Юлій.

Нарешті він пише: "Все ок. Люблю, цілую."

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

Балада про троянду, ворона і вовка

1.

Троянду білу чорний ворон покохав.

Недоторканість її ніжну клявся не чіпати,

Навчився мріяти про неї, коли спав,

Навчився наче соловей вночі співати.

Тендітних пелюсток торкався своїм пір'ям.

Він захищав її від вітру і дощів,

Він підставляв під снігопади свої крила,

Лиш зберегти її красу хотів.

Троянда біла ворона любила.

Намисто із роси вдягала з самого рання,

Гойдала пелюстками, зображала крила,

І мріяла кудись злетіти, хоч би й навмання.

Вночі його чекала, рахувала подумки зірки.

Вдивлялася у темний небосхил,

Сама собі вигадувала вірші і казки,

Вичікувала поруч рідний помах крил.

2.

Вона не знала ще, що ворон більше не злетить,

Що вовк переламав йому чорняві крила.

І від дощу нещадного немає кому захистить,

Троянда плаче, гнеться до землі, безсила.

На простирадлі неба Місяць вишива зірки,

Шепочеться із річкою, з деревами воркоче.

Не бачить він, як тихо, вздовж холодної ріки

Вовк підкрадається, сховавшись під покровом ночі.

Шипи троянду білу врятувать не в змозі.

І сиплються на землю ніжні пелюстки,

У відчаї троянда ллє гіркі криваві сльози,

Навіки проклинає всіх існуючих вовків.

3.

Розтоптане, сплюндроване кохання.

Розбиті душі, зранені серця.

Вовк знав тільки самотність і страждання,

Він заздрив всім щасливим і мерцям.

І допустити навіть він не міг самого існування

Кохання, щастя, справжніх щирих почуттів.

Він нищив все, лишаючи суцільні руйнування,

Він смерть ніс тим, хто посміхнутися посмів.

Віками він шукав спокою, відчайдушно вив.

Місяць мовчав, лякаючись вовчого гніву.

Вовк засинав серед похилених хрестів,

У мертвій тиші. Ані звуку, сміху, співу...

Вовк впевнений був, що завершив покарання,

Що не залишив жодного в живих.

Не бачив він, як на світанку рано,

Весь ліс трояндами тендітними зацвів.

...

Мія Валерія

Танець з присмаком кохання...

Танцюючи голою на столі,

Догорала наче свіча.

В моїх вікнах не побачити неба.

Я лише молилась в тій обкуреній кімнаті.

Нещирість.

Чому ти знову просиш мене зупинитись?

Мені байдуже.

Ловлю свій дикій ритм.

Перевертаючи все на своєму шляху.

Дух Божевілля!

Хтось зійшов з розуму.

А ти знову шукаєш моє ім’я.

Воно зникло з усіх книг.

Ось закінчилась пісня,

І знову помираю не я.

Сердечна біль і закохуєшся знов.

Все стає не посильним,

Монстер виривається і не зупиняється.

Кров’ю омив ти мій дім.

Неначе навіжений,

Ти просив мене зупинитись.

Але я тільки посміхалась.

Спотворюючи тебе своєю любов’ю.

Продовжувала танцювати…

...

Серпневе дівча
12+

буде дощ

я сподіваюся, що буде дощ, який змиє мої почуття.

мій біль, моє щастя, мою любов до тебе, тривогу, тугу та сум.

що він не залишить нічого, окрім відчуття крапель на обличчі, волоссі, руках.

я сподіваюся, що буде злива, під яку можна лягти і плакати.

від жалю, відчаю, страху, мовчання та спокою.

і вона забере ті сльози з собою, перетворить їх на краплі пізніше, і, можливо, вони впадуть на твої щоки.

я сподіваюся, що буде грім, який нагадуватиме мені про війну.

про дім, батька, млинці та гірку каву без молока.

бо лише так я відчуваю, що мені є ще сенс жити.

і коли перші краплі впадуть на землю, коли загурхотить небо - в моїй голові настане тиша.

я не думатиму ні про що.

ні про повернення додому, ні про проблеми, ні про роботу.

тільки про дощ, і, може, трошки про тебе.

заплющу очі, вимкну музику та слухатиму як люди розкриватимуть парасольки.

а потім торохкотіння крапель розбиватиме ті вічні розмови під моїм балконом.

дощ розкаже мені як у тебе справи, обіцятиме передати привіт.

і якщо завтра, чи, може, у вівторок він прийде, то буде не просто ще одна літня злива.

то мої тобі обійми.

та ти навіть не вийдеш на вулицю.

а я напишу про тебе ще декілька разів, може потім ще раз, і останній.

знайду проблему в собі, придумаю причину, віддам почуття прозі. в твоєму випадку, може, навіть віршам.

та, знаєш, у мене хрінові вірші.

тож коли я сяду на своєму балконі і куритиму останню цигарку з італійської пачки, то вже не думатиму ні про що.

може.

і сподіватимусь на ще один дощ. ще одну гірку каву. а потім ще на один шанс забути(ся)

...

іріска

Війна Втрат

Засмучена пані

Очиська сумні

На плечах печаль

А в серці тривога

І знала вона

Що там на війні

Спіткає біда

Смерть весь час на порозі

От і прийшла

Постукала навіть

І з мороком попелу

В кімнату зайшла

Торкнулась рукою

Холодної сталі

Не дала й сказати

Прощання слова

Забрала і зникла

Позбавила щастя

Спалила надію

Й кохання ущент

І так от буває

Кінець режисури

Хоч ніколи й не чекали

Вони хепіенд

29.07.22

...

Тетяна Птаха

Розплетені стрічки життя

Привіт

Ти, напевно, мене не пам'ятаєш

Ми зустрілись на березі річки

Ти стояла по той бік мосту

І дивилася на мене

Я рахував зорі

А ти їм сміялась

Я щось запитав у тебе

А ти просто всміхалась

Не знаю чи чула ти мої слова

Але це не важливо

Навряд чи я виконаю одну з обіцянок

Крім тої, щоб ти вічно сміялась

І більше ніколи так сильно, як тоді

У бездоння між нами кричала

Я не хотів руйнувати твоє щастя

Бо знав, що додому не підеш

По ту сторону ж завжди літо

А ти не любиш осіннє листя

І холод зимовий ти легко погубиш

Нашу зустріч навіки весняним цвітом зашито

Ще до того, як літом між нами прірву пробито

Мені довелось гадати

Звідки тут з'явилась вода

Сподіваюсь, що не причиною цього

стала наша спільна болюча сльоза

А колись між нами виросте ліс

Ти мене вже більш не почуєш

Я загублюсь серед шелеста дерев

Ти мене назавжди забудеш

Не знаю які слова донесуть птахи

Щось про життя і мирні моря

Хоч би не мої щоденні жахи

Які невдовзі згорять як багряні поля

Десь в цій річці між нами є душі

Якісь з них втрачені рідні

А хтось з них просто калюжі

Хоч і разом зійшли у вогні

Можливо я опинюсь поміж них

А потім в деревах та серед людей буду блукати

Аби на тебе серед життів стертих

На твоїй стороні мосту вічність чекати

Зараз між нами крок і мертва земля

Та ціле море молодих покинувших життя

Ти зустріла поглядом журавлів ранкових

Які принесли до тебе чергове дитя

З яким ти до ночі було розмовля

А після цього раділа, як немовля

Прошу повернись, я скоро тут буду

Навряд чи я довго без тебе пробуду

Коли зайдуть зорі, а сонце освітить

Я маю проснутись, аби не забути

На днях я зустрінусь, напевно, з тобою

Я завжди повертаюсь до річки

І готуюсь до ще одного бою, аби

Заплести розплетені наші життя стрічки

...

Nastazi Kaverd
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🍉 Українські кавуни! 🍉
30.01.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ворог продовжує нахабніти, тож прийшов час реалізувати наші Українські кавуни! 🍉🍉🍉
Сьогодні підсумовуємо гру, проведену на честь звільнення Херсону! ✊🇺🇦

... Детальніше
Блоги
Конкурс "Що відбувається у темряві"Бура Вікторія
19.01.2023
Привітик) Мій твір опублікували на порталі Експеримент на конкурс "Що відбувається у темряві". Запро ... Детальніше
Конкурс "ХАЩІ ЧУМАЦЬКОГО ШЛЯХУ Фантастичні рослини і як з ними жити"Таміла Тарасенко
30.01.2023
Весна! Зима відступає, а все живе – починає (контр)наступати, і робить це досить-таки безжально! А п ... Детальніше
Насилля як тема творівВіталій Дуленко
27.01.2023
Помітив, що в моїх оповіданнях досить часто зображується насилля, як психологічне, так і фізичне. Чи ... Детальніше
Публікуватиму короткий огляд квір-літературиAndrew K
22.01.2023
Я вирішив систематизувати враження і поступово ділитися оглядами літератури за тегами "ЛГБТІК" та "к ... Детальніше
Рефлексія🙄Євгенія Лютневська
27.01.2023
Усім привіт! Сподіваюся, ваш вечір п'ятниці минає чудово, в компанії друзів і рідних) або ж власних ... Детальніше
Джерело достаткуДіана Гобой
29.01.2023
Якщо думка про нестачу - грошей, визнання, любові, стала частиною вашого самосприйняття, вам завжди ... Детальніше
На Аркуші вже:
5422читачів
32454коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: