Електронні книги / #берег (9)

...і степом - як морем...

******

на белебні берега

настил овальний

мастильно намощений

міста поміст -

тут голови сунуть

під оплеск овацій

і ріжуть без візи

під вереск

та писк.

одрізане тіло

кладуть до кишені

як кладуть окрушину

у носовик... -

таємно показують.

кажучи жахно

- ...свічки запаліть... -

в кружало закочують

тіло усміхнене,

чхають в долоню

за браком хусток.

і, стримно зітхнувши,

заплющують очі,

осану співають

уявно,

в умі.

а потім навшпиньках

розходяться, стиха

шепочуть про щось

по куткам...у кутках!

...зберуться потайки

на рогу всіх вулиць

з обличчями злими

і пострілом рот.

примружують око,

смакують

та цілять

більярдною кулею

нижче пупа!...

...остання потала

і мука остання...

з останньої сили

плисти вже не сила!

душі твоїй душно,

душі твоїй важко

у колі солоному

холоду моря...

...що буде, те й буде -

забуте розбудиш.

пливи безоглядно!

пливи ж но!...

...пливи...

В прозорому небі востаннє шукаю тебе,

Чи віриш, що сонце засліпить, засліпить чи в попіл,

І в сіро-зелених розтоках зіниць розітне,

Розмарений спокій і відчаєм, віддих потопить.

В прозорому небі ще стільки можливих чекань,

Чи знаєш, що вічність, що захід, що тіні без сили,

Що очі достатньо закрити, втекти від прощань,

Та з воску, о боже, - повіки! повіки та крила.

І груди здимаються вірою, віддихом хвиль,

Хапаючи жадно повітря, відчувши погибель,

Ах, чайка так високо вирвала голосом квиль,

А ти мов на березі жертвою, зябрами риби...

30.06.2019

Коли б я міг зв’язати словом серце,

Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,

І ви б за вітром дихала грудьми,

Пасатами наливши білі перса.

Коли б я міг писати, так, як кіль,

Веде пером та розтинає хвилі,

То перед носом хлюпали б дельфіни,

Де погляд ваш їх вабить з гальюна.

Коли б я міг любити, так, як любить,

Кричати чайка вище висоти,

Де щогли марс, де виглядає юнга,

Забутий берег вашої землі.

Я став би вашим вірним капітаном,

А ви моєю розою вітрів.

06.08.2020

Я навмисно повинен промовчати, щоб ти

Зібрала ці три краплі і почала жонглювати ними…

Здається, так далеко відплили від берега,

Що слова розтріскались на літери і ми

Тепер ведемо нескінченні діалоги що не мають доріг.

Махаємо веслами, б’ємо по воді, глушимо рибу

І шкіримося, регочемо.

Час від часу хтось помирає і ми прив’язуємо до нього

Камені жалю і опускаємо на дно...

Поглянь, кохана:

Місто, чекає на нас теплим каменем ратуші,

Сонцем протоптаних стежок, що никнуть за димкою пагорбів,

Де вони непомітно потягуються із сонливою знемогою хмар.

Кохана,

Ми лежатимемо на березі скуйовдженої постелі

Де на екрані неба, веб-камери недільної тиші

Транслюватимуть місто нашої мрії.

27.05.2023