Електронні книги / #у (34)

Кохання буває різним,

Паперовим, шовковим, залізним,

Традиційним і веселковим,

Денним, нічним і ранковим.

Може бути взаємним,

Це удвічі приємно,

Та частіше воно для одного,

І в цьому море сумного.

Трапляється іноді з бійкой,

Тоді цілуються «двійкой»,

Чи ніжне, як крем вершковий,

Солодке, ажурне, казкове.

Різним воно буває,

По-різному ми відчуваєм,

Кохаєм вічно й миттєво,

Глибоко і поверхнево.

Перелік не має кінця,

Він, як рука без кільця.

Немає жодних бар’єрів

Для опису ніжних матерій.

Одне тільки хочу додати,

Важливо запам’ятати,

Коханння буває різне,

Та ніколи зарано чи пізно.

День 701 (25.01.24)

Апостольське послання до римля́н

Наводить епізод про Божу тільки помсту:

«Я відплачу за кожного з вірян,

Бо бачу все з небесного помосту!

Я аз воздам!» І саме ці слова

Нанесені на крила того дрону,

Через який болить в них голова,

Бо долетів до фінського кордону.

Нервує кремль, не розуміє як

Наш дрон здолав ту відстань. НЕМОЖЛИВО!

Чи то у них і в ППО бардак,

Чи це нове геть українське диво.

Летіли втрьох та долетів один,

Ба, шкоди у порту він спричинив багато.

Як зазвичай узнали ми з новин,

А москалі брехали знов завзято.

Цей український птах, народжений в війну,

Великий та прудкий, ще й витривалий досить.

Він вимушений був летіти в чужину,

Два роки все чекав, коли його запросять.

Не визнає москаль можливості такі,

Розказує усім, що «нація незграбна».

Незрозумілі в тім події геть стрімкі,

Знімають ППО для Пітера нахабно.

Воліють захистить хоч порт, там є човни

Військові, вже яких у них не так багато.

Та й нафту транспортують звідти ще вони,

Тому Санкт-Петербург хвилює того ката.

Без імені наш птах, та вже для нас герой,

Пишаємось, що в нас народжений в країні.

Зіграє особливу та переможну роль,

Щоб вільною була назавжди Україна!

Відкрити б серце гір потік.

Закласти долю невимовного бажання.

Коли до схил знов прийде сила тих,

Яка знайде знов кожного благання.

В блакиті неба ясний промінь рве,

Ота жагуча сила вітру.

Знайти б пилинку серед тисяч миль,

В прийдешній час, прийдешнього блукання.

І очі віддано кричать тобі,

Серед відтінків променя з блакиті.

-“Твоя душа вже знає хто ти є,

Та ще не може віднайти себе в зеніті.”

Вона бажає зазирнути в світ,

Наповнений яскравим вихором подій.

-“Ти маєш силу віднайти прилив,

Який підкаже кращий шлях до миті.”

Та вже не час кидати на прогін,

Свого мінливого зітхання.

З земних глибин, що тягне навпростець.

Не марно рветься, вирветься, признає!

Я знаю ти знайдеш своє,

Знайдеш крізь вихори, в надії.

Завжди є щось, що направляє нас,

У кращу мить, у світ добра і віри.

День 699 (23.01.24)

Імперські болота́ святкують

Не знамо що вже другий рік,

Щоніч та день нас атакують,

Москаль вбивати, мабуть, звик.

Кремлівська чорна пропаганда

Мети своєї досягла:

Це не країна, просто банда,

Яка під путіна лягла.

Цей хворий дід меню складає

На кожний для кремля бенкет,

Хто йде на м'ясо, визначає,

На що він витратить бюджет.

Коли це «свято» розпочнеться,

Кого і чим вбивати слід.

Під гаслом «Про безпеку йдеться»

Війну знов розпочав сусід.

Готуються в кремлі до «свята»:

Збирають весь металобрухт,

«Спасати» та вбивати «брата»,

Що за два роки ще не вщух.

Коронне блюдо терористів -

Є традиційно вінегрет.

В руках досвідчених чекістів,

Для світу це вже не секрет.

Зібрали всі інгредієнти,

Та кинули разом на нас.

Доволі сильні аргументи,

Що мали певний резонанс.

Із різних напрямків летіли,

Міняли курс та висоту,

Тому, лише частину збили,

Донесли інші «доброту».

Людські є жертви, руйнування,

В тім «перемога» москаля.

Відкрито вже, без маскування

«Вбивать!» - команда із кремля.

Настане день РФ похмілля,

Москаль доїсть свій вінегрет

Та зрозуміє: божевілля

На болотах - менталітет.

День 652 (07.12.23)

Миколай відкрив ворота

Вхід до Новорічних свят.

В кожного своя робота,

Рік в цей час іде на спад.

Починаємо шукати

Подарунки для рідні.

Знадобилися, щоб в хаті,

Сни розвіяти сумні.

І для друзів підшукаєм

Щось цікаве та значне.

Що потрібно, точно знаєм:

Чи корисне, чи смачне.

Головним є подарунок,

Що готуєм ЗСУ.

В їх руках наш порятунок,

Тож до нього щось внесу.

Хтось смаколики готує

Хлопцям на святковий стіл,

Хтось машини ремонтує,

Подарунки є від шкіл.

Знов з'єдналися ми разом,

Силу в купі відчува,

Подолати щоб проказу,

Що по-трохи відсува.

Партизани Подарунки

Роздають на болота́х.

Вже пора звести́ рахунки,

Москалям до свята - страх!

СБУ теж привітала,

Має власні завдання.

Киву, як сміття, прибрала,

То є правда, не брехня.

Маємо бажання спільне,

Кожен день до нього йдем,

Щоб країна була вільна,

Крок за кроком, день за днем.

Українці всі завзяті

Що до праці чи до свят.

Отже будемо багаті,

Перемоги дай Парад!

Коли у нічному борделі,

що пристрасним потом пропах,

здригаюсь в обіймах Аделі,

блукає під вікнами страх

із п’яним обличчям бриґанта,

чекаючи, поки засну,

щоб двері фанерні зірвати

і викрасти душу ясну.

Чого би лякав мене злодій?

Та я не зважаю на це,

і з криком у груди холодні

ховаю солоне лице.

Тому мене більше Адела

не любить уже, як було.

Тому в цю січневу хурделю

до церкви мене занесло.

Сміються дружки наді мною,

і скоса зорить панотець,

коли волоцюга із гною

до янгольських кличе сердець.

З лопатою я нерозлучний

таланти ховаю в землі.

Все так. І мене це не мучить.

Слова мене мучать малі.

Поети то грішна порода,

спасай мене мати свята

шепочуть самі із болота

осквернені срібні уста.

В ведмедях білих знає толк.

Ще й про косаток чеше "круто".

І пропаганду мов отруту

Він засіває між думок.

А там – суцільна цілина.

Бо в головах порожніх – вакуум.

Невже їм дійсно всім однаково,

Що ними править сатана?

Убий мене доле..

Убий майбуття..

Не відеме слово,

Як ворог життя...

Не сказане вголос,

Забуте сміття..

Що сказано вчора,

Сьогодні ж нема..

Що разу як бачитиму,

Захочу забуть...

Що було сказано,

Як марне життя..

Сказати більш нічого,

Прохання до вас..

Не вірте словам,

Лиш вчинкам,

Та милим очам...

02.08.25 — 21.07.26

День 800 (03.05.24)

Травневий шашлик нам колись обіцяли,

Про інше щоб думати ми не змогли.

Від служби в військах не всі відпетляли,

А тільки найвищого рангу щогли.

Війна це запрошення ігнорувала,

Ввірвалася в кожний будинок до нас.

Травневі свята розчарувала

Та скинула перший боєприпас.

Вже третю воєнну весну зустрічаєм,

Радіємо зелені, співу пташок.

Кожного дня «шашлики» помічаєм,

Що викликають на мордері шок.

Файно палає на сході столиці,

Гнівно москва промовляє: «За що?»

Знов спорожніли продуктів полиці,

Це для здоров'я, мабуть, цілющо.

У Петербурзі ТЕЦ підірвали,

Дивно чому, не працює ж вона.

Може важливе, секретне ховали?

Має багато секретів війна.

Десь під Луганськом смажили м'ясо,

Щось там у них підгоріло нараз.

Неефективно працюють у рясах,

Весь полігон у брухт. Без образ.

Дрони до вогнища всіх запросили

В Брянську, Ростові, Курську також.

До шашлику вже не мали там сили,

Дякуйте красно за свято вельмож.

А у Бердянську вином частували,

Щоб той шашлик в горлянках застряг.

Майже півсотні квитки вже придбали,

Йося кобзон вже чекає «трудяг».

Смажити є що, та й дрова дістали,

Є у коморах свіжий миш'як.

Ви, москалі, шашликом вправно стали,

Їсти який буде цар ваш маніяк.

День 742 (06.03.24)

Після втрати корабля

Знов у Чорнім морі,

Керівництво із кремля

Зібрало́сь в коморі.

Мають геть реагувать

На таку проблему,

Як не можуть відбивать,

Виріша́ть дилему.

Атакують справно тих,

Хто не має зброї:

Мирних мешканців простих -

Кредо для ізгоїв.

За патрульний катер свій,

Що пішов під воду,

Налетів Shahed-ів рій

(Мабуть, за свободу).

Ціла зграя звідусіль

Та по всій країні,

Щоб відчули люди біль,

Жили щоб в руїні.

Суми близько, то ж до них

Перших завітали.

Не новий москальський штрих -

Били, де дістали.

В Київ також завіта

Вбивці від сусідів.

ППО давно не та,

Маєм різних видів.

Отже, «помста» не вдалась -

Викинуті гроші.

Окупантша напряглась:

Не по силі ноші

Де Бог зродивсь — величності об’єм

Є для людської думки незбагненний...

Якраз тому, можливо, Віфлієм

І став для нас таким благословенним...

Ми в хрестики заправили шнурки...

Кадила в руки й задиміли в небо

А рідне, все забули на віки

Від пращурів відмовились ганебно

Важкі одіння золотистих риз

Живу народну душу задушили

Душа померла і скотилась вниз

У домовину, під наживи брили

Я чую Голос мовить з висоти:

«Відкрийся світлу, не живи лиш тінню

Я все створив в любові з чистоти

Не для церков і кáпищ це створіння!!!

Величності своєї глибину...

Я віддаю тобі у безголоссі

Дух Батьківщини, терпкість полину,

Волошок цвіт і золоте колосся!!!»

І грішний я - прийняв від нього дар!

Та в щирім і німім благоговінні,

В мільярдах Сонць, під скрип старих сансар

Дитятко-віру сповивав в прозрінні!

В. Самотар

13.2.20233

День розпочався з гарних новин,

Що так чекаємо разом.

У Волгограді літак впав один,

То від кривавого сказу.

Ще не знайшли уламки його,

Бомбардувальник розбився.

Ані причин, ані місця того,

Де той літак «приземлився».

Гарні новини додали з Москви,

Там щось палає яскраво

Біля Останкіно. «Хто це? Не ми?» -

Думай про це, златоглава.

У Севастополі свято із свят:

Хлопці човни їх «дістали».

Занервував в кремлі клятий кат:

Добре їх там покусали.

Судноремонтний палає завод,

Вибухи ТЕЦ турбували.

Захвилювався місцевий народ,

Що відпочинок зірвали.

Зграя Shahed-ів - аж тридцять два

Південь атакували.

Є руйнування, громада жива,

Дрони - розшматували.

Наступ на ворога кроком за крок

Нам додає позитиву.

Разом здолаєм ворожий цей рок,

Бачу таку перспективу.

Твій небосхил у зорі покладу

Ти спи. Тобі наснитись я бажаю

Без дозволу у сон твій увійду

На ліжко біля тебе сяду зкраю

До вуст вустами ніжно доторкнусь

Вони я знаю пахнуть пелюстками

Лиш в сні твоєму я назад вернувсь

Із довгих літ осібними шляхами

Тобі присниться - цілим ми одним...

Та є кінець у казки ти проснешся

І скажеш: "Все пройшло як сизий дим"

І сну своєму гірко посміхнешся

В ту мить нестерпну, в ішому краю

Те що не вмерло відлунить сльозою

Сумну відчувши посмішку твою

Вернусь я в наш незбутній сон з тобою

В. Самотар 9.10.2023