АЕль

Вона любила малювати, а я любив дивитись як Вона це робить.

Як пензлі під проводом Її рук ковзають полотном наче чемпіони з фігурного катання.

Як Вона випадково торкається фарбою до лиця, але не стирає її, залишає.

Люблю дивитись як Вона зосереджено сидить над портретом і як мрійливо над зазелененим пейзажем.

Я люблю Її плаксивою, злою, нетерпивою.

Люблю коли лається що сплутала чашки з водою і чаєм .

Люблю Її дивні підспівування пісень під час творіння.

Люблю коли Її руки всі в глині, і тому заправляє волосся за вухо зап'ястям.

Люблю дивитись як Вона спить, слухати її повільне дихання-сопіння.

Люблю коли пише вірші, а особливо коли перечитує їх вголос, гадаючи, що ніхто цього не чує.

Люблю Її невпинність і спокій.

Я люблю Її смішною, до реготу постійного.

Я люблю Її коліна, на які спирає своє підборіддя.

Я люблю Її очі запашного какао

Неважливо чи ті заспані, чи заплакані, чи повні життя,

А Її бажання жити — більше за цей всесвіт.

Як Вона ними дивитися і говорить,

Щебече так як соловей у Шевченка

І не спинити, а буває просто мовчить і ця тиша...

Я люблю Її за стільки речей, люблю Її просто тому що Вона є!

А Вона... також любить себе.

сьогодні знову курю на балконі

віддаю я сонцю всі думки

усе що крутилось в голові на дні

усе відпускаю в потемки

я не кличу тебе до себе

ти якось сам отак приходиш

та на жаль лише духовно

от якби ти був поруч тілесно

якби ти фізично натурою став

у кімнаті повній мистецтв

я рисувала б лише тебе

з різних ракурсів та висот

ти приходь закури зі мною

розвій той дим що в моїй голові

ті думки киплячі швидко роздуй

притули до себе прочитай вірш якийсь

обійми сильніше коцом закутай

скажи що безмежно скажи як хочеш

ти приходь чим швидше

посидимо покуримо

ще не захриплим голосом

про свій день розкажи

я уважно усе послухаю

не як в школі напишу “прослухано”