Schnee Fall

і ти думаєш - не переживеш

ні річницю війни ні розтрощений будинок

ні напівживе місто

десь таки цвітуть конвалії

доцю

десь таки цвітуть

чорнобривцями всіяна земля

кістками всіяний чорнозем

кров'ю просякнута глина

виліпи мене знову мамо

виліпи

виліпи

згадай перемолотих дітей своїх

і може стане тобі поперек горла це гудіння

господи

молитвою до тебе лину

де очі твої що ти не бачиш

де вуха твої що ти не чуєш

і чи є ти?

нечутно сирен

нечутно сирен

нечутно сирен

прощаю.

Тому, хто на хресті.

тримай зневіру. віру - відпусти.

ми всі помрем. не лишиться і тіні.

колись давно Господь нас всіх покинув

лишивши лиш спроможність кудись йти.

тримай цю осінь. марево і сон.

і сірий дим. лиш дим і більш нічого.

ти в цим диму - один, нема нікого

роби що хочеш. досить заборон.

тримай відлуння кроків у імлі...

тримай, мій Каїне, іще одну офіру.

єдина, хто тебе тут не покине -

з десяток років тліє у землі.

і ти за це нікого не вини.

ніхто не знає, нащо ми живі ще.

дивись у воду. глибше. глибше. глибше.

і серце вирви. і без нього йди.

смс? не відповідати, бо краще - сон.

як же добре, що ти попри все - дійшов

до межі, а за нею - лиш куля. і небуття.

що поробиш, мій друже? - таке життя.

і можливо наш світ закінчиця в твоїх снах -

плюси мінуси? я як закжди, не при ділах.

краще спати, і спати, життя - неймовірний сон.

як же добре, що ти сюди так і не дійшов.

тут не важко, - навчитися треба ловити суть.

справедливість - для обраних. а ти намагайся - будь.

я нічийна. не обрана. я розмінна монета для них.

ти постій осторонь - тільки так я спроможна на вдих.

тільки так - боротьба. тільки так - нікроку назад.

що і ще нам зостанеться? тут лишатися? - та навряд.

зорі пахнуть безлюддям, і уриквами дивних фраз.

я стою на своєму. я віддаю наказ -

скласти списи. і записи. і забути про те, що є.

я пожеритвувала собою. це все - твоє.

тож не відцурайся, не відрикись.

півень тричі прококурікав? - цілуй, як колись.

не згадай поміж інших. забудь у високій траві.

це тобі все наснилось. це мара. іди. живи.

стільки невипитого вина, і недосказаних слів,

стільки нескурених цигарок... мабуть, я так хотів

щоб зберегти у собі тебе, щоб не віддати тьмі...

зима змінилася на весну, ночі змінились на дні.

вже не вбивати себе нічим, пам'ять розбита вщент.

щож, я забув, і так мало буть, та ти прийшла дощем.

і забути тебе, як уривок вірша, що наснився,

непогашений фільтр, п'яні юні літа, старе фото,

і нічого, нічогó, нічого, нічого, нічого.

лише раптом твій сміх демонічний і схожий на відчай,

лише раптом волосся і трошечки схожа постава

невідомої дівчини змусить мене ввійти в мару,

й доторкнутися так, як торкалась твоєї руки,

і згадаю маршрутку, і навушники навпіл, і пісня,

щось про те, що не всім на планеті вистачить місця...

а можливо — під'їзд / січень / лютий / ларьки для несплячих,

ночі віршів, вино і сплетіння із слів, волосся,

я не знаю, не знаю, як тобі після всього спалося.

і чи спиш в небутті, чи приходиш у сни не до мене,

пам'ятаєш, сказала? — "антрацит — це стобіса красиво".

— ти би там не змогла, — та й я не змогла... несміливо.

твоє довге волосся, твої рими й ножі по зап’ястю,

смс о півночі, сигарети та фото на пам'ять,

навіть допис в ВК вже не ранить, не ранить, не ранить.

забувається все. навіть ти. і лиш біль — нескінченний.

25.08.2025

тримай ніж під подушкою, а келих напоготові.

ніколи не знаєш, що тобі знадобиться першим.

іншим - не легше, іншим - терплячіше.

вони загортаються у свої ковдри

й не розгортаються.

а ти посміла - тож тримай:

- руку, яка завжди підтримає;

- очі, які завжди бачать тебе красивою;

- слово, яке не ранить, а лікує.

відруння.

відлуння кроків не від, а до тебе.

і ти торкаєшся неба,

торкаєшся хвилі.

і ніхто не просить розчинятися.

бо приймають тебе

світ приймає тебе

й любить.

.......

і ти відкидаєш ніж, але недалеко...

про всяк випадок, він під ліжком.

та і келих може стати гострим ножем.

авжеж.

11.07.21.

кері не рушить з місця,

не рушить з сонця,

не рушить з серця.

я би й радів затоптати/

спалити/

розрізати

вщент.

та вона стоїть

і шепоче - ще.

ікла у кері біліші

за весь мною бачений сніг.

очі як спалахи пекла

чи я б направду зміг?

..............

та не пройшло і миті -

я у її ніг.

встиг.

11.07.21

хтось знову пише нездорові повідомлення///

навіщо світу знати хто мене коли і навіщо

якщо я спокійно п'ю чай і невпинно падаю в безодню

навіщо світу знати як розпускається пуп'янок смерті між ребрами

як заважає дихати алкогольна втома

як черв'яками пульсують в голові думки про

///не кажи нікому некажи

не пиши нікому не пиши

хай це лишиться нашою таїною

нашим маленьким секретиком

моя хвора дівчинко

навіщо світову твої крики

світ ніколи тебе не чув

і ніколи не

ісус прийшов до всіх немовлят і лише ти лежиш осторонь у капусті

і бачиш як він підіймається від тебе все далі і далі

щож тепер тобі час змити кров'ю чужі гріхи

взяти весь біль і страх і впустити в себе

/роздвинь ноги і не ворушися/

моя свята грішна дівчинко

яка ти виросла погана й червива

нічого б з тобою не сталося ніколи аби ж ти була би чистою

чистішою за діву марію

і гаутамму будду

а тепер ти стоїш надію мною з ножем помсти

та ніхто тебе не почує

СПИ

хтось розтизкає кулак і звідти падає монетка

вона летить в повітрі й опускається на дно моря

така собі подорож монетки в 2 гривні

хтось ще пам'ятає відчуття монетки в руці

і погляд на море

- вже в останнє. але я ще повернуся.

(повернуся?)

хтось пам'ятає, як ноги закопуються в пісок

і пальці самі по собі ворушаться.

це так весело!

хтось думає - де ж от ці красиві мушлі як у фільмах

(а потім все життя згадує пісок без от цих красивих мушель)

хтось кидає щойно зв'язану торбинку на топчан і йде плавати

а потім пам'ятає шкірою всі ті хвилі й температуру води

і пірс на якому лишилися стояти люди

коли треба було йти

останній поворот голови, і моря невидно

але якщо піднятися от тими самими сходами сходами, яких...

то можна ще раз глянути

і прошепотіти "люблю"

і навіть поплакати

хтось так зробив в останнє

і сів на потяг

з наміром неодмінно повернутися.

монетко, не підведи.

що пам'ятаю про ту осінь до

у тому місті на яке зараз летять ракети?

найяскравіше -

темні провулки,

колесо огляду пізно ввечері

гопніків з сигаретами

та золоті нитки на його руці

і ейфорію від доторків та споглядань...

і обов'язково й переважно -

темноту за вікном у маленькій квартирці

та автобус "х-в - б-д" в один кінець

місто моєї втечі від

місто моєї втечі у

............................

ненавиджу самі знаєте кого

сідай зручніше дівчинко

я розкажу тобі про ди.. тво///

але не те що тобі покажуть згодом

це такий час був такий час крихітко

ми стрибали з дахів взявшись за руки

а потім спішили додому їсти кашу з черв'яками

іноді нас зустрічав дядя з резиновою пташкою і казав -

посміхайся і знімай труси

хтось потім не встиг втікти

і так і лишився на стройці

(доречі, там вже стоїть гімназія/

Сільпо/нова пошта та епіцентр)

ми мріяли про море/іншу планету й америку

а ще можна було жити в родині з Беверлі Хілз,

це якщо ввечері включити телевізор

і уявляти як куриш не в туалеті з діркою і без дверей

а в такому крутому з графіті

і точно в джинсовій куртці в лівайсах

і якщо вже тебе і поб'ють за школою гуртом, то хоча б крутими кросами

І зовуть тебе вообще не якась там лєна

а бренда бренда бренда

що ти знаєш дівчинко про дитинство

що ти знаєш

давай обніму

- я бачу себе у кожній собачці

якій пропонують тепло та їжу

у кожні морській свинці

якій пропонують затишок

у кожній киці

якій пропонують...

- сядь і заткнись сука

сядь і заткнись

от так

- якщо я буду рибкою

то мене будуть любити

споглядаючи на мене через скло акваріуму

і я буду вдячною рибкою

і мене не з'їдять

- ставай у кут

і стій смирно

бо зараз закінчиться ця передача

а потім зможеш зі мною подивитися

спакойнай ночі малиші

і новасті

- якщо я буду мишкою

я зможу проскоити в ту дірку

з'їсти всю гречку на землі

і більше ніхто не зможе...

- я не сказав що

треба ставати навколішки

на гречку?

- а якщо я буду пташкою

я зможу полетіти так далеко

от прям на іншу планету

мамо мамо забери мене назад

у свою прірву де так тепло

і я ще не знаю як ви мене любите

-йди до мене

і нікому не розказуй

бо любов немає меж

а межі не мають любові

от бачиш ти вже смієшся

засинай

- люлі люлі

тата тата

як добре що ти пішла

і стала

пташкою

мишкою

рибкою

кішечкою

морською свинкою

собачкою

і вже never again

never again

never again

і коли згадуєш

і розумієш

що все що збулося

з думок у дитинстві

- то страхи

то стає не те що би сумно

а відчуваєш себе

такою недокасандрою

яка краще б не дожила

_____________________________

от мені п'ять

і я тікаю від фашистів в евакуацію

і я вирішую що мені брати:

- буратіну

- улюблену книга з великими малюнками

- всі свої прекраси які перетворяться на золото

і я обміняю їх на хліб

- уявну мальвіну, якої у мене не було...

або або

але але

я ще думала про те, що

коли я стану зовсім доросла

і мені буде п'ятнадцять

у мене буде довга руса коса й блакитні очі

і я буду самою красивою у дворі

та навіть у місті

і всі мене будуть любити

а ще я думала

як складуться будинки

один за одним

і весь світ знищиться

і моє місто теж

і всі так будуть жаліти

мене

і зі всяких клумб позривають квіти

і потім я встану і скажу

- а це все шутка юмора

немає війни

немає війни

немає війни

_________________________

а тепер вгадайте

що не збулося

хочеш

витисни на рамці з пожовклим фото

літери/ініціали дату смерті

і ніякого народження

хай без пам'яті лишиться і без світу

під ногами гниле листя

а листопад все такий же пекучий

як і тогоріч

чи згадаєш мене у своїм небутті

чи забереш до себе

чи пригололубиш

чотири літери

і в кожній нелюбов

розбиваючись об лід моїх літер

не роби мені боляче

я і так це пам’ятаю -

і забуваю кожну хвилину

аби вхоплювати ротом життя

трошки сповзти вниз

як вже не раз собі дозволяла

солодко й лячно -

та за межею немає мене

але й не має болю

відпусти і ти побачиш

сіре пальто яке зникає

у безодні темряви

уяви тепер вголос

як це у небутті

не дай мені втопити смуток

не дай мені стати смутком

кап кап крапля за краплею

от так стікає у безніч

моїх днів намисто