Ашаннія

Краса живе не на обличчі,

Краса в душі, краса в очах.

Для Вас це може і не звично,

Краса в серйозніших речах.

Не в ідеальних, рівних рисах,

Не в модних брендах чи словах,

А в щирім серці, чистих вчинках,

У незрадливих почуттях.

Краса — коли у темну днину

Ти світло іншому несеш,

Коли підтримуєш людину

Й не беручи ти віддаєш.

Краса — це вірність і довіра,

Це сила бути не таким,

Як світ, що маски одягає,

А залишатися ясним.

Ти знаєш, Бог, я все тобі простила,

І Харків, і Донбас, і Маріуполь,

І Бучу, і Ірпінь, і Бородянку,

Насправді там багато я прожила.

Насправді там багато я чекала

На поміч, на спасіння, на добро.

Надію знов і знов я так плекала,

Неначе росплескався весь Дніпро.

Насправді так багато я молилась,

Так вірила, так знала, сподівалась,

І вірила, й жила, і всьому вчилась,

Лише собі в усьому не зізналась.

Лише собі "пробачу" не сказала,

Пробачити себе все ж не вдалось.

Ворожою тоді я розмовляла,

А зараз ворог мою пиє кров.

Ти знаєш, Бог, тобі я все пробачила,

І те, що ти нас досі не простив,

Хоч захисту твого ми тут не бачили,

Молюся я, щоб ти нас захистив.

Облиш всіх нас, врятуй лише дітей,

Мені нічого більше непотрібно.

Спали у пеклі тих непрошених гостей,

Таких нам більше зовсім непотрібно.

Раптово стали думи затісні,

В своїх очах мене ти не побачиш,

Тепер щоденно потайки ти плачеш,

Коли лунають десь мої пісні.

Заходь колись до мене уві сні...

Коли з небес закрапає сльозами

І стане все звичайними речами

Без суму, болю, зла і без брехні.

Коли накриє землю золотим,

Душа затужить холодом осіннім,

Для тебе знову стану я спасінням,

З тобою разом всесвіт облетим.

Коли вже стануть руки крижані

І розмалює холод сивим скроні,

Мене побачиш знов в своїх долонях...

Заходь колись зігрітись, уві сні.

Не дізнавайсь, куди я шлях схилила,

В яку межу зі світу перейшла.

О, друже, я усе земне зробила,

Я на землі кохала і жила.

Ти відчувай, ти знай, що поруч я,

Не дізнавайсь, де голос мій озветься.

Хоч може буду в тілі солов'я

Та все одно зв'язок не обірветься.

Не дізнавайсь, куди я знов потраплю,

Коли навіки тіло вже засне,

І навіть та молитви твоєй крапля

В мені життя навіки обере.

Не дізнавайсь, куди я шлях схилила,

В яку межу зі світу перейшла.

О, друже, я усе земне зробила,

Я на землі кохала і жила.

По вогню я босоніж крокую,

Мов по кризі, по гострому склу,

По уламках, краєчками раю

Я всі каверзи гідно пройду.

Вкотре я натикнуся на збіги

Невезінь або злих язиків

І пограю ще раз в їхні ігри,

Ігри тих, недалеких, умів.

Я, приймаючи правила долі,

Вчуся бути сильнішою тут

І стають під моєю ногою

Льодом краплі невдачей і скрут.

Та інакше все можна побачить,

Не полон, а свободу знайти.

До добра через труднощі шляхом

Йтиму я саме так, як і ти.

Я тепер лише ковзаю легко

По усіх тих моїх перешкодах,

Що ламаються тільки під лезом

І зникають в загублених водах.

Не здаватися, все відпустити,

Завжди бути в думках обережною,

Мені краще і жити, і бути

Крижаною на вік королевою.

Все в цьому світі тимчасове,

І біль, і щастя, і життя.

Буває, день живеш казково,

А потім ніч і каяття.

Багато часу витрачаєм

Ми на образи, сварки, сум.

Отак життя і проминає,

А в наших розумах все шум.

Взяли за правило судити,

Для всіх чинити самосуд.

А чи дорослі це, чи діти,

Все ж на усіх проллється бруд.

Здається, люди, Ви не знали

Для чого в світ привели Вас -

Щоб Ви раділи, щоб кохали.

Живіть, допоки є ще час.

Одягнув бойову сорочку,

І сьогодні все знов те саме -

Не заплющиш вночі ти очі,

Бо зустрінеш в змаганні ранок.

Потім свист і гурьба братів

Не дозволять тобі померти.

Буде все так, як ти хотів,

І у поле злетять куплети.

Зрозумієш, що ще живий,

В небокраї побачиш світло,

І лелеки зведуться в стрій,

Посміхнуться тобі привітно.

А кулак так і є зажатим,

Бо ховаєш у ньому те,

Що втомився ти вже ховати,

Це мене ти сховав, мене.

Я загоїлась, як та рана,

Що стікала дощами сліз,

Знов , як вогнище, я палала,

Тільки бачила той свій ліс.

Ліс, що став тепер оберігом,

Ліс, що завжди мене приймав

І в своїх чарівних обіймах

Рятував мене, рятував.

Будував він свої дерева

Поміж тих льодяних озер,

А для щастя чого ще треба?

Я сховаюсь на дні печер.

Знов закохуюсь, я закохуюсь

В цей чарівний Душевний ліс.

І відштовхуюсь, знов відштовхуюсь

Від диявола, що проріс.

Я загоїлась, як та рана,

Я боліла і не знайшла

Вірних ліків, лише оману,

Тільки потім я ліс знайшла...

Я так люблю тебе, мiй батьку,

Але запiзно це казати.

Нащо ж покинув мене, батьку?

Нiхто не зможе вiдповiдi дати…

Менi було чотири роки,

Коли поїхав ти вiд нас.

Ми рiдко бачилися доки…

Доки смерть не розлучила нас…

За що, мiй батьку, тебе вбили?

Менi вже це не розповiш...

Бог залишив менi могилу,

В котрiй, рiдний, ти лежиш…

Боже, врятуй нашу землю,

Доньок врятуй та синів.

Прошу, спини цю пекельню -

Кров, що зтікає з ланів.

Всім, хто спочив у могилах,

Спокій даруй навіки.

В скронях матусь посивілих

Біль і тривоги спини...

Вірші - це просто відголоски, 

Це тіні справжнього життя, 

Мої з думками переписки

І шлях до свого майбуття.

Відголоски - просто миті 

Від якихось тих подій, 

Котрі часом ще не змиті 

І не втратили надій...

В них є і біль, що не зникає,

І тихий трепет добрих слів,

І все, що серце пам’ятає

І поміж буднів й поміж снів.

Вірші — це наче пташки в небі,

Вони несуть мої думки

За небокрай в високі скелі,

Куди не знала як прийти.

В рядках віршів все оживає,

Творить схвильована душа.

Вона рядками промовляє

Коханням сповнені слова.

І ці слова - не випадковість,

Й не випадковий їх політ,

Вони єднають невідомість,

Життя і душу, й цілий світ.

Твоє волосся пахне осінню,

Серпанком свіжим, тим, що зранку 

Вкриває небо знову просинню

І зводить скрізь руду альтанку.

Малюють фарби в лісі  вогнище,

Твоє волосся пахне листям,

Мої думки тікають в сховище,

А їх сліди розтануть містом.

Твоє волосся пахне зливами,

Вони будують точні ритми,

Мене ховають диво-крилами

Дощу нестерпні вічні ридми.

У країни душа палає,

Моя туга не має краю.

Я рятуюся молитвами,

Ти зі мною, мій Боже, знаю.

Ви зі мною, мої сила й воля,

Ви - найкраща у світі зброя.

Ти зі мною, мій рідний прапор,

Дощ із крові на тебе крапав.

Ти зі мною, моє повітря,

Зараз чорна твоя палітра

Та не завжди все буде отак,

Буде мир, перемога і мак...

Щоранку ми народжуємось знову,

Щоденно проживаємо життя,

Щоночі ми зникаємо раптово,

Потроху ми йдемо до небуття.

По колу плетемо свої дороги,

До яких вже не буде вороття.

Постійно відбиваємо пороги

До Бога, в молитвах за майбуття.

Цей поспіх, заробити на життя,

Роками заважає дійсно жити.

Встигаємо лише на каяття,

Бо цінний час зуміли розгубити.

Моє море зовсім не в морі,

Моє море — це не вода,

Це мої завжди теплі долоні

І світла завжди голова.

Моє море - це чисте серце,

Моє море - це мудрість років,

Моє море в моїй фортеці,

Де лунає завжди спів.

Моє море - це честь і гордість,

Моє море - це колір рудий,

Моє море - давати радість,

Не схиляти в журбі голови.

Моє море - моя уява,

Моє море - бездонні думки,

Це шляхів моїх важких справа,

Моє море в моїй голові.