Ума

Ясно-ясно сонечко

І кіт на підвіконечку

Полю бур'ян по горлечко

Не бачила я моречка

Завжди блукала полечком

Тут квіти, що не в'януть

Тут люди, що не крадуть

І не введуть в оману

Як не наївна й п'яна

Тут захист за парканом

Та й я тут у пошані

Нема мені догани

Все ясно, як не гляну.

Хоч як була заручена

Крутили мені ручечки

Обручена, розлючена

Розлучена, засмучена

Та кіт на підвіконечку

Я тут гуляю полечком

В гостях колишніх дружечок

Присяду їм на вушечка

"Нічого, то таке, та все воно пройде

Знайдеш ти ще своє, та якось то буде"

Та я, мабуть, дивачка, не маю нетерплячки

Подачки для жебрачок

Та вже пішла балачка

У моряка — сверблячка

"Не бачила ти моречка"

Не треба мені моречка. І морячка не треба

Не хочу джинсів варених,

Грошей з робіт віддалених.

І шлюбів респектабельних

Нема у моїх намірах.

Тут ясно-ясно сонечко

Тут кіт на підвіконечку

"Дурна, послухай, донечко

Та він піде у моречко

А ти забудеш горечко

І бур'яни по горлечко"

Ну раз така гарячка — я золотошукачка

Таку має болячку моя нова своячка.

Ще досі ясно сонечко

І кіт на підвіконечку

З ним грають син і донечка

Моряк у своїх моречках

А я піду на полечко

Там бур'янів по горлечко.

Я в школі секретарка. У мене іномарка

І як зайду до лавки запрошую на чарку

Своїх сусідок дружечок

Що мають гострі вушечка

Й у кожної пліткарки

Все гарячіше байки.

А я спущусь на кладку

Подумаю про сварку

У морячка я бранка

І сонце вже за хмаркою.

І кіт вже не розрада

Покинула посаду, прощалась із сільрадою

Знайшла в собі браваду і вже на автостраді.

Тут світить світить сонечко

І хвилі тут на моречку

А квіти у бляшанках

Сусідки тут панянки

Що вчепляться в горлянки

Таким як я селянкам

Тут ґрати, не фіранки

І за міцним парканом

Приватність, а не захист

І темно-темно сонечко

І я на підвіконечку

Вином заллю я горечко

Життя мені по горлечко

Не пиши, не дзвони і не рухай

Не треба мені проти шерсті

Знайди кому іншому присісти на вуха.

Боже, та стулись ти нарешті!

Я — біда, як тебе он послухать.

Ти знавець — я гравець, ти кравець — а я голкою вколюсь.

Я колись в перепонки заллю антифриз

Ото буде гарний фокус.

Як з холодним умом, як з атрофованим слухом

То за першим гудком я закрию на фоні порнуху

Ти пиши, ти дзвони, я підніму — стане видко

Чи розкажу як день, чи послухаю твій, чи відбудеться обмін вістей

Чи я щось відповім чи зіграєш в одну калитку

Бо як хочеш розмов — ти не лізь у три місця

У душу, рота й кредитку.

Я граю в життя на своєму полі

Я не знаю правил, я не маю паролів

Я пропускала хід, я втрачала фігуру

Я йшла у брід, бо я не бачу структуру

Я холодна як ніч, я солона як горе

Я похмура як грім, я огорнута боєм

Я статична як струм, я живуча як свічі

Мене вдарили раз, мене вбили вже двічі

Я топилась в озерах, я тонула у річці

Я ховалась у вежах, я нагнула у бійці

Я ходила на суд, я судила безбожно

Я відчуваючи крах кричу переможно

Я говорила без перцю, я ридала без солі

Я казала без правди, я бажала без волі

Я ходила як кіт, як стрибала по даху

Я літала як тінь, як вдарялась з розмаху

Я робитиму те, що я завжди робила

Бо я людина

Бо я блять людина

Якби ж то кров моя була вином,

Я б розітнула вени, щоб напитись.

Як плоть аукціонний лот з ціною,

Я б попередила всіх крадіїв-бандитів.

Як кості то дурманний млосний елемент,

Розтерла б в порошок й закладку під брезент.

Як шкіра в захист стане мені хутром,

Торшера не гаси — маяк для молі.

А обернуться думи голосом і вітром в полі

То ставте флюгер на дахи, як крайню волю.

Розгромлена історія віків

Румовищами звитяжних імперій

І трупами завалена вождів.

У владних іграх козиряють зайві рухи,

Віжки в руках нетитулованих осіб.

Умілець все наводить в обороні луки,

Мудрець — зійде, щоб не лишать слідів.

Скалічена довіра у дворі собаки

У долі нарекла на боротьбу.

Не пестити, не мстити, треба дбати,

Щоб не зірвати звичную різьбу.

Бо далі дійде той, хто мліє від походів,

А не кінцевий пункт вбачає уві сні.

Не знаю я як ляже далі карта

В моїм прикладі одразу сім гріхів.

Ні скупості, ні гордості не варта

Зате зневіру, ненажерливість і гнів

З упевненістю ставлю на зеро

Та і кармічний хвіст, в арканах у таро.

Пустилась берегів і вийшла за межу

Я обираю: рушницю чи рушник?

Щоб стерти цівки, хвалу віддать ножу

Чи врешті просто кулю й у смітник?

В тасовці збився флоріш. Шістка мимо.

Чужі гравці з афіш вже улюлюкають прокльони

Шулер кивне мені "Ти як, терпимо?"

Терпіла і зтерплю, хто ж заборонить?

Нова роздача. Галімий. Козир піки.

Візьму приклад і склянку, засміюсь.

До тіла вже злетілися шуліки.

Остання партія з Хароном. Піддаюсь.

Моя прибічниця Фортуна

Колись украла колесо,

Побожна грішниця на шхуні

Пустилась слідом із ласо.

На колесі тім були долі

Світів, людські, й моя, мабуть.

Десь між степів в безкраїм полі

Фортуні заступили путь.

Там гомоніла вітром ружа,

І небо сонцем підгора,

Там небайдужая Фортуна

Стала сліпа за ті діла.

Вона хотіла сипать фартом,

І таланом крамарувать,

Витівникам давать азарту

Звільнити душі від сум'ять.

Тепер всліпу та вертить колом

Хоч і блага її мета

Злочинна вдача слідом згодом

В тенета трапить від мента.

Тож не малюйте собі замків,

У спеку холоду не ждіть

Будуйте щастя із уламків

Позбудьтеся своїх лахміть.

У світі вершить правосуддя

Законом писане життя

Й нема найбільшого безглуздя

За долю як сприймать сміття