Фортуна

Моя прибічниця Фортуна

Колись украла колесо,

Побожна грішниця на шхуні

Пустилась слідом із ласо.

На колесі тім були долі

Світів, людські, й моя, мабуть.

Десь між степів в безкраїм полі

Фортуні заступили путь.

Там гомоніла вітром ружа,

І небо сонцем підгора,

Там небайдужая Фортуна

Стала сліпа за ті діла.

Вона хотіла сипать фартом,

І таланом крамарувать,

Витівникам давать азарту

Звільнити душі від сум'ять.

Тепер всліпу та вертить колом

Хоч і блага її мета

Злочинна вдача слідом згодом

В тенета трапить від мента.

Тож не малюйте собі замків,

У спеку холоду не ждіть

Будуйте щастя із уламків

Позбудьтеся своїх лахміть.

У світі вершить правосуддя

Законом писане життя

Й нема найбільшого безглуздя

За долю як сприймать сміття

Йоу

Знаю знаю що поверхневі строчки деякі

Але мені так треба було

Так я хотіла

Настільки змогла