Антисеміти
Який голос, такий відголос - застарілий варіант промовки, ми живемо у просторі, де голос може бути дуже тихий і майже не чутний, а відголос лунати голосніше втричі і тягнутись століттями.
Антисемітизм. Вирок, невиліковний діагноз. Пригнічення будь якої нації абсурдне в своєму зачатку, і народившись дитям, розростається і далеким відголоссям через роки і століття проростає паростком, виростає деревом, лісом, який неможливо знищити. Як винищити систему цінностей, вкорінених догматів, які будувались роками і залишились без покарання?
Починалось все невинно. Юдаїзм - одна з найдавніших релігій, котра мала у центрі своїх вірувань лише одного бога, що виділяло її серед інших – політеїстичних релігій. Римський імператор Калігула намагався створити щось на кшталт культу особистості. Він наказав у кожному храмі повісити його портрет, в честь вірності та покірності державному устрою. У юдеїв своя релігія, з чітко визначеними догматами, а портрет, чи зображення будь-якої людини у храмі, цим догматам суперечили. Калігула змилувався над юдеями, залишивши їх храми без свого «автографу», чим виділив їх від інших етнічних груп. В нашому суспільстві є одне, чітко сформоване, неписане правило – осудження тих, хто виділяється із натовпу. Коріння антисемітизму йде глибоко в недра історії , але залишається з нами досі. Ворожо налаштовані будуть завжди, але мені зовсім не зрозуміло чим вони керуються, у аргументації своєї ворожості.
«Євреї закатували Христа.»
Але ж Христос і сам був з єврейської сімʼї.
«Євреї розпочали арабо-ізраїльський конфлікт».
Але ж вони відстоюють свої території, не нападали, а захищались, подібно Україні зараз.
А про кров християнських немовлят, та всесвітню єврейську змову і говорити не хочеться. Абсурд, наклепи й маразм.
Народ, у якого такий довгий період не було власної держави, народ, велика частина якого пали жертвами страшного по своїх масштабах Голокосту, народ, який роками пригнічували та виділяли серед інших, над яким знущались та катували, намагались винищити назавжди залишається живим і подовжує кохати та творити. Німецький філософ Теодор Адорно поставив перед світовою спільнотою питання «Чи доречно писати вірші після Голокосту?». Але єдине, що ми можемо робити після Голокосту - це писати вірші, поновлювати гармонію, створювати прекрасне, зневажаючи усі жахи, які принесла Друга світова війна. Євгеній Євтушенко у своїй поемі «Бабин Яр» пише «Я кожен тут розстріляний старий, і кожна тут розстріляна дитина». Не юдаїзм, а саме християнство закликає нас до подібного милосердя, до вміння ставити себе на місце іншого. Де наше милосердя? Де наше співчуття? Здається, десь закопане, під тисячами тисяч похованих у Бабиному Ярі. І кожен не почутий крик, кожен приглушений плач та заглушений вистріл закликає нас до милосердя, щоправда, даремно. Дивно, що Україна, яка має схоже коріння багатовікового пригнічення Російською імперією, навіть вона не має співчуття. Радянські установки зробили свою справу, антисемітизм проник і в наше суспільство викорінюючи будь-яку чуйність. Страшно, що соціалістичне покоління, яке виховувалось за нормами рівності та справедливості поміж усіх націй та етнічних груп, покоління, яке так прагне до європейських цінностей досі не полишило антисемітизму. Це хвороба, яку потрібно лікувати, але яку, схоже, не можливо вилікувати.
Сподіваюсь, що народ, котрий вічно тиняється по світу в пошуках прихистку, знайде спокій. Нехай ваш Мойсей все ж привиде вас до Обіцяної землі, де пануватиме мир і злагода. А поки :
«Радій, радій , грійся вбогою ласкою,
О мій народе, боговибраний - вічний лакмус!
Святкуй, змітаючи в долоні останні крихти.
Ми - індикатори кожної епохи, горем розбитої .
Як наші скрипки плачуть в жалю передсмертному!
Кожна тварина нас вибирає жертвою
Газу, погрому чи, дроту колючого -
Бо ми всіх беззахисніше - і всіх живучіше!»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!