відлига
Весенняя вода, веселая вода,
Мутная, распутная, беспутная вода...
Берите невода, кидайте кто куда,
Тяните, братцы, рыбку из пруда!
Можно !
1963
Крига почала танути, і мутна вода, нагнітаючи, капала з усіх стріх прямо на голову. Хоча, може й нічого не тануло, але про це говорили на кожному кроці. Все більше ставало схоже на те, що крига надламалась, почала пускати тріщини, а згодом шматки льоду падали на усіх в найближчому радіусі, як уламки крилатої ракети.
Двадцятий зʼїзд кардинально не змінював ситуацію, він давав поштовх, створював вектор шляху, який тоді, в порівнянні, здавався вектором необмеженої свободи. Роль схожого поштовху грала поява власних квартир, це було щось особисте в «нашому спільному», це змінювало не тільки вектор шляху партії, а і напрям розвитку культури.
До союзу приїжджають іноземці на виставки, тут, нарешті, зʼявляється французьке кіно, Ів Монтан показує як можна співати пісні, рухаючись, танцюючи на сцені, Лев Кропивницький випиває на спір пʼятдесят склянок pepsi, щоб довести, що Америка не зло і від закордонної продукції не виростають роги і не ламається економіка. На фоні цинічного, але все ж позитиву народжується і виростає питання найбільш вагомих протистоянь 50-60 років, бо тільки щось краще, одразу там щось і гірше. Світова гармонія.
Америка і Союз готові перегризти горлянки одне одному, щоб довести першість на пʼєдесталі світу.
Першість у чому? Судді хто? Як порівняти країни з різним політичним устроєм обʼєктивно?
В епоху модерну таких питань не виникало, потрібно було обрати свою сторону, і віддавати їй власну прихильність. Почалось з розкоші американських предметів побуту, закінчилось поповненням Куби радянськими предметами побуту - розміщенням ядерних ракет. Але зараз не про це. Відлига це час свободи, свободи, яка зараз, нам би видалась, абсолютним рабством. Симонов говорив, що «до комунізму є лише один шлях, і прокладений він, через диктатуру пролетаріату». От нещасні диктатори почали покидати свої диктаторські лігвища - виправні табори. Наставав час поглянути у вічі тим, хто їх туди заслав. І, нехай, у вʼязнів руки були натруджені і у мозолях, але точно чисті від крові. Олександр Фадєєв був паршивим літературним критиком, але з особистісною критикою справлявся успішно. Муки совісті - властивий емоційний стан часу відлиги, усі починали говорити, але не дуже голосно, і кожен про своє. Фадєєв говорив не про своє, а проти чужого, говорив багато, аж поки не знайшов себе в крові по лікоть. Власні муки совісті він поборов вистрілом із револьвера у серце, хоча наявність у нього цього органу багато хто ставив під сумнів. Більшість якось боролись з почуттям вини, певне її придушенням, самообманом, а хтось і не відчував себе катом, продовжуючи власне діло, широко розправивши плечі, і низько втягнувши шию, гордо крокували партійними коридорами. Говорити про катів не можна, а про трудові табори треба. Мовчали про те і про інше. Зазвичай, травма пропрацьовується, коли про неї говориш, а коли це травма народна і навіть державна, про неї треба говорити, тільки й так. Мовчали. Суспільству було, що сказати, але вони все ще боялись про це голосно говорити. Що там казати, «брали неводи й кидали хто-куди», але з чималою обережністю, і рибу, зазвичай, не витягували. Вичікували.
Правда двадцятого зʼїзду надихала молодих людей, повертала в романтику революції, нагадувала про догмати, за які ми боролись…
А потім почали коментувати «Не хлібом єдиним».
А потім справа Пастернака.
А потім «я Пастернака не читав, але скажу».
А потім Слуцький виступає проти власного друга.
А потім «поет має шукати слави на рідній землі».
А потім «Ернест, ти на що бронзу тратиш, а ракети державі з чого виготовляти?».
А потім «Та, що ти таке говориш, дай мені пістолет я зараз застрелюсь».
Самогубство революції. Революцію вбила відсутність інтересу до мистецтва, пріоритетність державного порядку і праці, і в кінці кінців, безкультурність Микити Хрущова.
Відлига єдиний шанс відродити мертві, бездиханні комуністичні ідеали, розвинути інтерес молоді до архаїчних моральних догматів, можливість почати все з чистого листа, з нової стрічки, з нової чистої талої води. Мутна вода… Розпутна, безпутна вода… вийшла з берегів.
В тебе був шанс зберегти все, втримати ідею, розвинути майбутнє, ти вибрав втримати владу у власних руках і зараз просто хочеться сховатись під плінтусом, ні, ти сам загнав нас у цю яму, то ж тепер Микито, роби вже хоч що небуть, на тебе всі дивляться!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!