IV.

— Мій амулет? — запитав Лорелінад.

— Не бачили, — збрехав Зед. — При тобі його не було. Зате були трупи. Як воїн Мірдріна дійшов до такого?

Лорелінад не відповів. Може, це й була його жертва, щоб забрати уламок?

— По мене прийдуть, — сказав ельф. — Браття не залишать це просто так.

— У цьому я не сумніваюсь. Навпаки, цікаво дізнатися, що потрібно братству від уламка старого чарівника. Надумали захопити владу?

Зед піднявся, розім’яв спину. Знову глянув на звіт. Рівно вісімнадцять днів тому

зафіксовано прибуття ельфа на береги Асцари. Через дванадцять днів він дістався до Темнолісся, оскільки там почали зникати люди. Ельфи в лісах, як вдома, тож вибір ордену очевидний. Ціль відома. Але шість днів тому темний ельф, котрий повинен був захистити селян, сам їх і вбив? Чому? Одна з версій: безумство. Втрата пам'яті може бути наслідком цього. Потрібно кликати чарівників, хоч Зеду й не хотілось би цього робити. Ще дізнаються, що уламок у нього.

І звідки в ельфа цей уламок?

— Чи пам'ятаєш ти, що було в Темноліссі? — Майже нічого.

— Зараз прийде Матеуш, будеш згадувати.

***

Лорелінад потрапив до ордену випадково. Ще малим. Його плем'я було вирізане сусіднім. Кровопролиття між ельфами ні для кого не секрет. Тоді його сім'ї не пощастило. Кілька тижнів він блукав горами Жураг-Нара без їжі, аж поки не впав без сил. Він би й залишився там лежати, якби його не підібрав Бром, майбутній наставник. Ельф прийшов до тями вже на кораблі, котрий плив на острів братства.

— Де я? — перше, що запитав Лорелінад.

— В колі друзів, — відповів Бром.

Тоді ельф не знав, що Бром і стане його наставником. Його та кількох десятків

рекрутів. Лорелінад отримав нову сім'ю. Отримав братство лише ціною власної вірності та віддачі. А п'ятнадцять років по тому отримав шанс нести волю Мірдріна у світ Асцари. Захищати її мешканців від небезпек...

— На цьому тримається наш орден, — говорив Бром. — Не підведи.

— Не підведу!

***

Перші сліди Лорелінад знайшов за кілька десятків метрів від пустого хутора. Дерева

повалені, земля ніби перекопана. Ніби по ній щось повзло. Повзло занадто велике.

— Змії? — перепитав Лорелінад. — Багато їх у вас водиться?

— Та вужі й гадюки, — відповів провідник. — Але не такого розміру. Ніби дубову

колоду тягнули.

— Це ми дізнаємось, — темний ельф дістав ятаган.

Опустився на коліна. Поклав зброю перед собою. Тоді дістав з-під плаща маленьку склянку. Обережно полив лезо. Якщо дійсно великий змій, то отрута на ятагані допоможе.

— Це що у вас таке?

— Приходь сюди завтра в цей час, — проігнорував Лорелінад. — Якщо мене тут не буде, кинь амулет у вогонь. Мої брати знатимуть, що я помер.

Він кинув провіднику червоний камінь на срібному ланцюжку. Той ще щось питав, але темний ельф не слухав.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.