VI.

— Він нас бачить? — ошелешено запитав Зед.

Йому до цього не доводилось бувати у снах.

— Ні, — відповіла Нірна. — Це лише проєкція того, що було. Ти бачиш, чуєш та

відчуваєш рівно стільки, скільки й він. Але нас тут немає.

Зед наздогнав Лорелінада. Порівнявся з ним. Закричав йому на вухо.

— Він тебе не почує, тому можеш не гукати. Спостерігай. Ми ж для того сюди

прийшли, хіба ні?

Лорелінад дістався до печери на світанку. Невисока скеля посеред болота ховалась між туманом та деревами. Слід тягнувся туди. Ельф схилився на одне коліно. Провів рукою по витоптаній землі. Гострий зір побачив недоступне людському оку. Тож кілька крапель засохлої крові не заховались від нього. Принюхався. Там, де він ріс, вчили розрізняти тонкі відтінки запаху крові. Темні ельфи — то ж кровопивці, цідять багряну не гірше вампірів. А тепер Лорелінад захищає тих, хто плодить такі чутки. Але присяга ордену зобов'язувала. Вони прийняли його, дали шанс показати, що люди помиляються стосовно темних ельфів.

Піднявся. Провів рукою в повітрі, щось пробурмотівши. Далі склав долоні докупи.

— Що він робить? — Зед поглянув на ельфійку. — Май на увазі, що відповідь "Не знаю" я не прийму.

— Він темний ельф, — виправдалась ельфійка. — А я лісовий. Ми різні народи. Але виглядає, як захисна руна. Він готується до небезпеки. Якщо виставить руки вперед, значить точно. А ось, бачиш.

— Таки захисна руна, — Зед Масада не приховував свого зацікавлення.

Лорелінад дістав меч. Озирнувся, чи немає за ним цікавих поглядів. На мить Зеду здалось, що темний ельф затримав погляд на ньому. Але Лорелінад не міг його бачити.

— Це всього лише спогад, — нагадав собі шпигун.

Зайти в печеру не вийшло. Звідти вилетіла величезна зміїна туша. Лорелінад навіть відскочити не встиг. Його збило з ніг і кинуло об найближче дерево. Зеду здалося, що ельф не долетів зовсім трішки, але стовбур не витримав і тріснув. Лорелінад впав на землю.

Змія швидко поповзла до нього. Висотою вона сягала Зеду до пояса. Але зубів було більше ніж в тих, що коли-небудь бачив ельф. Цілий рот гострих ікл розміром з кинджал кожне. Шкіра була сіро-коричневого відтінку. Для таких розмірів потвора рухалась дуже швидко.

— Дивись, там ще одна! — показала пальцем Нірна.

І справді. З печери вилізла ще одна, точнісінько така ж. Перша поповзла прямо до темного ельфа, а друга вирішила обповзти по колу.

— Вони точно нас не бачать?! — Зед не зміг приховати свого страху. Ніколи він ще не бачив таких потвор. Добре, що це на краю світу.

Ельф піднявся. Якби не накладені перед тим захисні чари, лежав би він зі зламаним хребтом і чекав, поки ним поласують. А так відбувся лише синцями.

Змія кинулась прямісінько на нього. Її туша відірвалась від землі. Пащека була готова проковтнути його. Лорелінад приклав пальці до губ. Гучно вдихнув повітря.

Галявину освітило від струменя вогню.

Жовте полум'я потрапило прямо зміюці в пащеку. Здавалось, писк, повний болю та агонії, розірве барабанні перетинки.

Інша змія кинулась збоку. Лорелінад відскочив, обірвавши струмінь вогню. Лезо ятагана ударило збоку, але залишило лише подряпину. Змія спробувала взяти його в кільце. Ельф був до цього готовим. Швидко вистрибнув на тушу змії й опустив меч вниз.

Лезо пройшло лише наполовину і застрягло. Змія різко смикнулась, і ельф упав на траву.

Миттю піднявся. Озирнувся. Тіло однієї змії горіло зсередини, але та не поспішала помирати.

— Чому ти прийшов? — з печери долинув голос.

Ельф обернувся. До нього виходила молода оголена жінка. Шкіра сірого кольору. Довге чорне волосся прикривало груди. Струнка. Могла бути навіть красивою, якби не факт, що їй прислуговують дві гігантські змії.

— Хазяйка Лісу?! — не стрималась Нірна.

— Ти знаєш її? — перепитав Зед.

— Всі ельфи знають її, — Нірна не відводила погляду від неї. — Ми співаємо про неї

колискові дітям. Її бачили так рідко, що я вважала це казками. — Як бачиш, це не казки.

Вона пішла до змії, що палала. Провела рукою по шкірі. Змія, здавалось, забула про опіки й поводилася спокійно.

— Що забув темний ельф у моїх володіннях?

— Твої домашні тваринки вбивають людей, — Лорелінад не спускав погляду з іншої змії.

Ятаган їй не заважав.

— Така ціна, — відповіла Хазяйка Лісу. — Люди почали забувати встановлені кордони. Вони поплатились за це. А зараз поплатишся й ти...

Договорити вона не встигла. Лорелінад виставив руку у напрямку змії й щось прокричав. З його пальців вирвалась блискавка і потрапила прямісінько у лезо ятагана. Друга змія почала смикатись, але Лорелінад не припиняв. Врешті вона вигнулась з жахливим писком і затихла.

Темний ельф миттю кинувся до тіла, заскочив, схопився за руків'я і потягнув. Лезо вийшло. З нього стікали краплі крові. Нанесена перед тим отрута проникла всередину і доб'є гадину.

Позловтішатись він не встиг. Довелося миттю зістрибувати, щоб уникнути зубів іншої змії. Вогонь наніс їй страшні рани, але не вбив.

— Твої чаклунські фокуси не допоможуть тобі! — закричала Хазяйка Лісу.

Лорелінад не звернув уваги. Він кинувся до дерев. З-під плаща дістав дві скляні кульки й кинув собі під ноги. Розвернувся до змії обличчям...

Зед спостерігав з неприхованим подивом. Ельф дійсно його вразив. Швидкий, винахідливий. Шкода, що доведеться його стратити. Знадобився б. Але...

Він встиг створити перед собою невидимий щит. Цього разу вже велетенський змій напоровся на невидиму стіну. Лорелінад напружився. По щоці стікали краплі поту. На обличчі — болісна гримаса. Кожне таке заклинання вимагало силу волі лише для створення. А тепер йому доводиться втримувати таку тварюку.

— Ще трішки! — шепотів сам до себе ельф. — Ще... зовсім...

Вибух.

Обидві кулі розірвались обабіч змія. Тепер шкіра чудовиська не витримала. Змій

піднявся вертикально, ховаючи голову від жару полум'я. Лорелінад миттю цим скористався. Цього разу лезо зайшло аж по руків'я. Лорелінад вхопився за ятаган обома руками й потягнув зброю вбік. Потвора впала, розкидаючи навколо себе землю, і більше не підіймалася.

— Ти більше не вбиватимеш тут нікого! — Лорелінад попрямував до неї.

Хазяйка Лісу виставила руку перед собою. Мить — і земля під ельфом затряслась і почала розступатися. Лорелінад миттю відскочив. Вчасно. З землі з'явилось гігантське коріння, нагадуючи гігантські шипи, й кинулось за ним.

Перший він обрубав мечем. Відскочив. Знову приклав пальці до губ. Знову струмінь полум'я. Хазяйка Лісу відчула біль дерев. Вона відчувала ліс. І тепер її пекло.

Лорелінад скористався цим. Перехопив ятаган за лезо і метнув у неї, наче спис. Влучив прямісінько в груди.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.