14. Вже точно епілог.
Земля наближалася все швидше. Коли Костя все ж зміг повернути голову й поглянути в ілюмінатор, то зміг розпізнати обриси Аденської Затоки.
— Приготуйтеся! Скоро посадка!
Сашко кивнув. І раптом. сіпнувся у кріслі, мало не видерши назад паски безпеки.
— Спруте!
— Що?
Сашко глянув у ілюмінатор. Атлантичний океан займав уже його весь. Малюк відкрив рота та закрив знову. Знову гляну вже на Тихий океан.
“Що?” — голосно подумав йому Костя.
“Як тобі сказати? А цей модуль точно розрахований на посадку?”
Хлопчик сковтнув.
“Забий!” — махнув рукою Костя.
“Спруте!” — Сашко озирнувся на Денісіума.
Але пан косміт був ще більш безтурботний, ніж Костя.
— Гей! Чувак! Ой! Тобто, дядя прем’єр… Коротше, вам може й до лампочки, але як нам сідати?
Той тільки огидно провів пальцями під повікою.
— Знову ці очі на очі не налазять… Хто питав?
— Я…
— Уряд все передбачив.
— Це мене і ляка!
Але дорослі тільки засміялися.
— Сань, ще жоден астронавт не скаржився на посадку, — вголос сказав Костя.
Малий знову засовався. Мало не вистрибнув з тих нещасних пасків.
— Спруте, я розумію про паніку…
— Спитай в Іскри!
Сашко озирнувся на свій плеєр. Він був темний.
“Розряджено! Саме зараз!” — пролунало у мислепросторі.
Це було найбільш цензурне, що могло пролунати на той момент у мислепросторі. Земля за ілюмінатором раптом виринула зовсім близько. Сашко відкинувя на кріслі та розслабився. Хай навіть модуль науковий, а не посадковий…
БУХ!!!
І нічого не відбулося.
— Ще б трохи, і влучили у Нову Гвінею! — фиркнув Денісіум.
Вони з Костею перші розстібнули паски безпеки. Денісіум вже й так був без скафандра і першим відкрив люк. Костя ж швидко вистрибнув зі свого комбінезона.
— Розробка Інженера! Він розробив цю систему ще за Союзу! Всі мізки мені прожужжав на тренінгах! Аякже! На посадку не розраховано, але на жорстке падіння — якраз.
Він смикнув ногою, що ніяк не вилазила зі скафандра.
— Ходімо, Сань.
Хлопчик вилазив зі свого собачого костюма повільно. Перше — то все було незручно. Друге… Який же тут герой, якщо з боку це смішно! Але все ж виліз. Підтягся. Ледве-ледве.
Костя вихопив його за руку й витяг на свіже повітря. Навколо було спокійне море й світило сонечко. Летюча тарілка якраз зависла над ними, на секунду затулила сонце й рвонула увись.
— Покидьок! — видихнув Сашко як поглянув у той бік.
Костя усміхнувся.
— Розслабся!
Сашко махнув рукою.
— Та я розумію, що нас заберуть…
Костя кахикнув.
— Поправка. Тебе заберуть.
Сашко здивовано на нього глянув. І вперше не зміг проникнути у думки.
— Спруте!
— Так. Заберуть тільки тебе.
— Я не розумію!
Агент зітхнув.
— Всі наші на тій станції. Ти тепер — Полковник.
Хлопчик відкрив рота.
— Але… Але ж ти не кинеш мене!
Костя став на край обшивки, що виступав над морськими хвилями.
— Я повертаюся туди, звідки прийшов. Всі ми маємо платити ціну за Силу.
— Але…
— Я пришлю за тобою
І стрибнув. Хвилі залишилися хвилями. Море залишилося морем. Жодної згадки, що взагалі хтось був.
“Ти тепер — Полковник!” — засміявся голос у думках хлопчика.
Сашко витер сльози. Глянув на розряджений плеєр.
— Поки хіба тільки “лейтенант”!
Плеєр блимкнув вогником. І на екрані спалахнув напис “Зарядка…” Бризки хлюпнули на малого пацана з ніг до голови. Навколо грала зграя дельфінів.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!