4.
У ліфті було дуже спекотно. Звісно. Зараз розпал літа. Саня наспівував якогось закордонного репера. Причому різними голосами. Двома ротом. Трьома у голові Кості. Але той всім виглядом намагався показати, що його те не переймає.
Єдине, що його переймало, що не чути голосу Полковника. Чи пов'язаний з цим новий мислемовець малюк?
До Колиски Костя рушив швидким кроком. Саня ледь встигав за ним, періодично відставав, підстрибував, та наздоганяв з усіх сил.
— А де всі?
— Ватмазевака? — витріщився на нього Саня.
— Тут тихо. Ми спізнилися?
Костя озирнувся. Навкруги все було ніби й звичним. Але стіни нагадували пустельний пісок, хоча Костя завжди сприймав їх за хвилі, що накочуються на бастіони реальності, мов семибальний шторм біля Тузли…
— Не розумію, — спохмурнів Костя.
— Ватсзвака? — закотив очі Саня. І наступну мить крикнув… І думками, і в голос…
— Вотмзвака! Голішит!
Костя сполотнів. Та побачив Примару….
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!