2.
— Спруте, а ми вже думали ти не з нами, — усміхнувся лікар Звіробій.
Костя лише чхнув. Кисневу маску щойно зняли, але дихалося невимовно легше.
— У мене ще є місія, — прошепотів Костя. Губи ледь ворушилися від слабкості.
До палати заплив Примара.
— Що? Невже живий?
— Так, — кивнув йому Костя. Вже дещо голосніше.
Привид лише розреготався.
— Спруте, ти нас налякав. Ми вже думали тобі скидуватися на…
— Коли я повертаюся на завдання?
Запала тиша.
— Кость, заспокойся. Навіть найкращі агенти не застраховані від ковіду…
— Коли?
Звіробій та Примара перезирнулися.
— Спруте, Чайка сама впорається. Не переживай!
Костя підвівся так різко, що запаморочилася голова.
— Гей, мені не до жартів… Мені приймався поганий сон...
Обидва агенти намагалися не дивитися на нього.
— Кость, все нормально. Поки дамо тобі на навчання учня. А до того часу Чайка повернеться…
Примара заспокійливо поклав напівпрозору руку йому на плече. Костя відкинувся на подушку та затулив обличчя долонями.
— Я мав бути з нею…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!