9.
Обертання шатла надавало тілу певну вагу. Але Костя відчував виключно нудоту через морську хворобу. Може просто вода надто далеко? Шатл легенько смикнуло.
"Долетіли" — подумав Сашко Кості.
І згасло все світло.
— Іскро! — гукнув Костя.
Але в динаміках пролунав сміх.
— Дівка вам не допоможе. Виносьте її. І без фокусів.
Щось клацнуло у темряві. Блідим німбом блиснуло коло шлюзу.
У його тьмяному освітленні Костя від'єднав ноші з тілом Іскри від кріплень шатла.
— Вибач, Наталю… — зітхнув він. І штовхнув ноші в бік сяйва кола. Іскра пливла у невагомості й ніби пірнула у світло як у портал. Костя чхнув. Отакої! Тільки ж після ковіду! Ще заступитися не вистачало! Добре що ще запах відчувався. Але то кислий запах блювотиння від гебістів. Тіло й досі свербіло, але жодної можливості пошкрябати нігтями у цьому триклятому скафандрі! Господи всемогутній! За що такі муки!
"Не кричи" — відрізав Саня. І безпомічно завис у своєму собачому костюмі дриґаючи лапами. Костя зітхнув. Підхопив малого за шкірки та, з силою відштовхнувшись ногами, поплив у жовтаве сяйво портала шлюза.
Весь пафос ситуації Саня зіпсував застрягши однією з лап скафа у щілині між перебірками. При цьому він смикався, але не думав ні звуку. Костя все ж допоміг йому звільнитися. Але це додало їм обом зайвого кутового моменту. Й обертаючись дзиґою вони влетіли у головний модуль Міжнародної Космічної Станції вовтузячись як два троглодити. І поки Костя звикав до світла й намагався зорієнтуватися у приміщенні що оберталося…
— Руки вгору!
Костя спробував підкоритися. Але не міг зігнути лікті. Тиск у станції був ще меншим, ніж у шатлі.
— Руки вгору!
Костя не відразу второпав, що обидва рази то прозвучало українською…
— Вгору! Вгору!
— Ш… Денисе Ана…
— Тихо! Агенте Спрут! Не для зайвих вух!
Костя чхнув.
— Та я б з радістю. Але пістолет у ваших руках... Довго буде станція розвертатися дзиґою після розгерметизації?
— Циц! Це лазер!
Лиходій підняв зброю вище.
— Руки вгору! Повторюю ще раз!
У Кості й справді вийшло трохи зігнути руки у ліктях.
— От Земляни необразовані! Там же клапан же ж! Знімай шолом!
Поки прем'єр смикав перемикачі на його шиї, Костя оцінював ситуацію. Астронавти байдуже займалися своїми справами та не звертали на них ані найменшої уваги. Щойно повітря з пшиком вирвалося, рухатися стало значно легше. Костя смикнувся так раптово, наче був стисненню пружиною. Він швидко рвонув на прем'єра та спробував вирвати у нього з рук зброю. Все навкруги завертілося.
— Є! Недооцінили ворога, прем'єре пане! Тепер вертіться як хочете! Саня! Саня, зараз ми беремо станцію під свій контроль! І… Саня! Сашку! Чого мовчиш?
Він глянув на хлопчика, що й сам вже зняв свого собачого шолома. І суворо дивився на Костю.
— Сань…
— Що?
— Озвися хоч…
— І?
Костя озирнувся на астронавтів.
— Спруте… — Сашко ляснув себе по обличчю. — Мислемовити може лише один мислемовець у приміщенні.
Перш ніж Костя зрозумів, про що він, пролунав істеричний сміх. І лунав він ніби звідусіль.
— Ха-ха… Ето і правда смешно.
У броньованому коконі сидів той самий, кого тут бути не мало.
— Деніска! Харе!
— Зараз, Володимире… Володимировичу.
Прем'єр схопився за поручень. Й перестав грати у дзиґу.
Костя наставив пістолет.
— Це твоя зброя! Ти знаєш, на скільки вона небезпечна!
Але той тільки фиркнув.
— Спробуй вистріли!
Костя спочатку подумав, що то блеф. І спробував…
— Ну?
Сашко поглянув на нього як на ідіота. Потім з повагою, споглядаючи як напружилося його обличчя. Але як не тремтіла рука Кості… він все ж приклав пістолет дулом собі до скроні. Сашко вкотре хлопнув себе по обличчю.
— А який був план? — спитав Костя.
— Вже жодного. Нам жити від сили двадцять хвилин.
Сашко глянув на зап'ясток. Браслета там не було.
— Точно не скажу, але тобі може й менше…
— Харе! Деніска!
Прем'єр відштовхнув їх обох від шлюза.
— Так! Шеф! Його вже доправили! Зараз стикую!
У динаміках пролунало "Модуль Наука готов к стиковке!"
Через хвилину в супроводі двох гебістів заплили ще одні ноші. В них спав Ілон Маск.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!