Шукачка

Що може бути краще раптової літньої пригоди? Тільки пригода, у якій задіяна найсправжнісінька мапа зі скарбами! Хіба що на тій, що Травнева зараз тримала у руках, не було черепа зі схрещеними кістками чи червоного хрестика, але це була справжня мапа, і десь на ній був захований справжній скарб! Дівчина в котрий раз уважно роздивилася дорогоцінну знахідку, перемальовану з однієї зі старезних книг, що вона нещодавно віднайшла у міській бібліотеці. Кілька нерівних паралельних ліній зверху — це, вочевидь, залишки залізниці, котру рознесло одним з Трьох Вибухів. Під ними крива пляма з трикутничків, що обгортають кілька крапок посередині. Навколо такого нехитрого малюнку по краю листа йшли кілька слів, написаних Старою Мовою. Травнева змогла розшифрувати їх за допомогою деяких книжок, але за тим, аби зрозуміти сенс, довелося йти до старенької шкільної вчительки, бо буквально перекладені слова ніяк не складалися в бодай щось зрозуміле. Казали, що колись в юності та вчителька навчала Старій Мові у цій самій школі, але ті уроки скасували так давно, що Травневій страшно було навіть уявити, скільки ж цій маленькій сухій жіночці, що не могла пересуватись без ковіньки, років.

Загадка виявилась не надто складною, щось на кшталт “йди туди, де ще цвітуть каштани” — Травнева була навіть розчарована. Вчителька допомогла зрозуміти дивні звороти у тексті та підказала це місце, що колись в давнину було великим міським парком. Насправді то міг бути будь-який парк у будь-якому місці, але треба ж з чогось починати, правда? Знаходилася її ціль на самому краю міста, фактично вже за його межею — там давно ніхто не живе. А з крапками доведеться розбиратися вже по факту прибуття. Травневій це здавалося найменшою проблемою.

Склавши мапу в декілька разів, дівчина сховала її в кишеню. Ще кілька десятків метрів на північ — і вона має дістатися своєї мети. Травнева рушила вглиб лісу, відганяючи набридливих комарів руками та час від часу змахуючи з чола цівки поту. Страшенна літня спека ні на мить не давала спокою навіть тут, під захистом густого листя, перетворюючи лісову прохолоду на один великий вогкий котел, який повільно варив у своїх нутрощах усіх, кому спала на думку чудова ідея сховатися від сонця в тіні дерев.

Якщо вірити відміткам у журналі, книга, що подарувала Травневій цю мапу, буквально за пару днів до того побувала в руках інших читачів. Дівчина чудово знала власницю останнього імені, тож була певна, що вона не єдина шукачка, що вже мчить дорогою до скарбу. Тепер усе залежало від її спритності та вдачі. Проте і з першим, і з другим у неї зазвичай було все навдивовижу добре. Отже, вперед!

Ліс закінчився раптово, впершись підліском у старі закинуті багатоквартирні будинки. Їх було лише чотири, кожен мав зо п’ять поверхів. Не було видно жодного вцілілого вікна. Але, без сумніву, тут колись жили люди — деінде крізь віконні провали було видно шпалери та залишки меблів. Цікаво, Травнева ніколи не бачила цього місця на сучасних чи навіть старих міських мапах — а вона обов’язково перевірила усе, що змогла дістати, бо завжди треба знати, куди вирушаєш. “Лишається тільки сподіватися, що тут не випробовували та не закопували нічого радіоактивного” — похмуро подумала дівчина, знову витягуючи мапу. На вказаному місці були намальовані лише чотири крапки, й більш нічого. Ані підказок, ані хрестиків, ані хоч чогось, що могло дати їй інформацію. Травнева важко перевела подих і ще раз уважно вивчила спочатку будівлі перед собою, потім — знову мапу. Крапки були розташовані точно як будівлі, тож тут ніяких сумнівів, але що далі? Котра з них? Одна з крапок здалася їй трохи більшої за інші. Не маючи наразі нічого, окрім інтуїції, Травнева обрала будівлю, що відповідала найбільшій крапці, та рушила до неї.