АРЛЕКІН

Затихла музика, погасли всі софіти,

Ти повертаєшся до себе в темноту.

А там костюм пора новий надіти,

Під ним ховаючи душевну пустоту.

І нова сцена, нові маски, ролі.

І нова публіка, яку ти веселиш.

Бо бути клоуном — як забаганка долі,

Яка вважає, що усіх мудріш.

Та номер скінчено і всі тебе забули —

Такі як ти в театрі кожнім є.

А те, що душу на кусочки розітнули,

Кого хвилює, це ж лише твоє.

І хоч актор ти вищого гатунку,

Без підготовки враз зіграєш короля.

Та не чекай ти кращого дарунку,

Ніж витягати з шапки всім кроля.

Удома ж скинеш усмішку зрадливу,

Візьмеш папір і гусяче перо.

І, в почуттів шаленому напливі,

Покаже лик в віршах сумний П'єро.