Зміст
  • Розділ 1. Вогник надії
  • Розділ 2. Сумна звістка.
  • Розділ 3. Все далі та далі.
  • Розділ 4. Несподівана зустріч
  • Розділ 5. Острів
  • Розділ 6. Несподіваний порятунок
  • Розділ 7. Гваделупа і рабство
  • Розділ 8. Втікачі
  • Розділ 9. Команда «Нестримного»
  • Розділ 10. Похід до берегів Флориди.
  • Розділ 11. Взяття Сан-Августину
  • Розділ 12. Втеча
  • Розділ 13. Жердані Триокий
  • Розділ 14. Довгоочікуваний похід
  • Розділ 15. Асьєнда
  • Розділ 16. Втрата
  • Розділ 17. У міцних лапах
  • Розділ 18. Порятунок
  • Розділ. 19 Врятований француз.
  • Розділ 20. Жага помсти
  • Розділ 21. Дон Сильвіо Герейро
  • Розділ 22. Напад
  • Розділ 23. Розлючений втікач
  • Розділ 24 Шлях до таємничого острова.
  • Розділ 25. Невдала засідка
  • Розділ 26. Смертельний Двобій
  • Розділ 27. Розповідь Моріса.
  • Розділ 28. Пошкоджений корабель.
  • Розділ 29. Бранці
  • Розділ 30. Пастка
  • Розділ 31. Шлях через гори.
  • Розділ 32. Жертвоприношення
  • Розділ 33. Відлюдник
  • Розділ 34. Старі знайомі
  • Розділ 35. Повернення капітана.
  • Розділ 36 Втеча.
  • Розділ 37. Повернення до дона Педро
  • Розділ 38. Розлука
  • Розділ 39. Таємничий лист
  • Розділ 40. Неприємна зустріч
  • Розділ 41. Чужа у рідному місті
  • Розділ 42. Таємний прохід
  • Розділ 43. Навздогін
  • Розділ 44. Замах
  • Розділ. 45. Шанувальник
  • Розділ 46. Повернення
  • Розділ 47. Пропозиція
  • Розділ 48. Епілог
  • Розділ 1. Вогник надії

    Ніч була темною, штиль поступово змінювався на бурю. Але шхуна «Помста» попри все йшла безкрайнім океаном. Капітан Едмундо Лопес, у певних колах – просто Гуляка Ед, сидів у себе в каюті, роздивляючись карту невеликого острівця. У Гуляки було каперське свідоцтво, яке дозволяло нападати на кораблі ворожих Іспанській Імперії країн. Користуючись ним, він нападав не тільки на ворогів та піратів, найчастіше від нього діставалося мирним торгівцям.

    На шхуні Гуляки за дисципліною слідкував старий морський вовк, квартирмейстер Віченцо Рівас, якого команда поважала не менше за самого капітана. Цей чолов’яга володів небаченою силою і жорсткою вдачею, наганяв жах не тільки на ворогів, але і на всіх членів команди. Так, тиждень тому він проштрикнув наскрізь шаблею і викинув за борт матроса, якого запідозрив у спробі заколоту.

    Нещодавно вони пограбували невелике містечко на узбережжі Мексиканської Затоки, добре набивши кишені. Але більшу частину награбованого довелося сховати на маленькому острові. Гуляка вже закрив очі і почав мріяти, як дістанеться острівця, та забере приховані гроші. Однак, не про це треба було думати у той вечір.

    Саме у ці секунди до борту шхуни непомітно підійшов вельбот. Високий чоловік поцілував дерев’яний хрестик, і, коротко щось кинувши іншим, почав дертися по канату на палубу. Решта полізли за ним.

    — Луїсе, ти не чув стукоту весел? – спитав вартовий, ще зовсім юнак, одягнений у довгий, брудний плащ. - До нас хтось завітав на вогник.

    — Заспокойся, Маріо, в таку погоду навряд чи хтось на це наважиться.

    — Мені здалися обриси якогось корабля он там, - сказав Маріо, показавши пальцем вдалину.

    — Оголена сирена тобі там не приверзлася? - посміхнувся Луїс. - Обережно з ромом! Бачив як Рівас обробив Мануеля через те, що той вийшов п'яним на вахту? І це притому, що завдяки йому ми відбили атаку військового фрегату. Ті щури втикали від нас, немов скажені.

    — Ти ніколи не чув про «Невтомний»? - не вгамовувався молодик.

    — Побрехеньки це все, щоб лякати таких жовторотиків як ти, - пробурчав Луїс, скорчивши страшну пику, втім, він і без цього, завдяки шрамам та зловісному погляду, мав страхітливий вигляд.

    — Мені тут розповідали про нього, - втрутився лисий товстун, якому теж почувся шум весел, - це невловима команда нападає на всі поспіль кораблі, навіть військові, від яких наш брат тримається стороною.

    — Бартоломе, ще й ти туди, чорта морського тобі в дупу - буркнув Луїс, — боїтеся, немов зніжені дівки.

    — Та, я боюся менш ніж ти.

    — Тоді не треба цих балачок! — жорстко відповів Луїс і хотів, щось додати, але різко замовк, якось дивно глянувши на співрозмовників. У його погляді було певне здивування або навіть переляк. І тут він, немов уражений громом, упав на палубу.

    Маріо відчув, як йому в спину утнулось щось гостре, і металевий, спокійний голос промовив:

    - Без жартів, якщо хочеш дожити до світанку.

    Відчуваючи безсилля перед невідомим супротивником, Маріо корився, дозволивши себе роззброїти і зв'язати разом з іншими.

    — Хлопчину не чіпати,—- сказав все той же металевий голос, - потім розберемося, що з ними робити.

    Маріо бачив, як прибульці, немов тіні, рушили в бік палубної надбудови, де знаходилися каюти капітана, квартирмейстера і навігатора. Чомусь він не відчував страху за своє життя, хоча ці люди прийшли сюди аж ніяк не з дружнім візитом. Він дивився на ледь освітлену палубу і роздумував над своєю долею. Що ж змусило його зв'язатися з цими грубими, брутальними людиськами, для яких людське життя нічого не вартує?

    Спочатку він був помічником кока. Коли одного разу відносив капітанові сніданок у каюту, тому щось не сподобалося, чи то у сніданку, чи то в поведінці хлопця. Він розлютився і перевів його в юнги. Добре, хоч не підвісив головою вниз до щогли, як лякав. Багато знущань перетерпів Маріо за цей час. Все частіше думав хлопчина про втечу. Що ж чекає його попереду і хто ці дивні люди, що так блискавично увірвалися на «Помсту»? Може це військові, яким відомо про справи Гуляки, і тоді йому, як і всій команді, загрожує шибениця. А якщо все-таки це той самий таємничий корабель, про існування якого він не раз чув. Але це були п'яні балачки, і що правда, а що вигадка, достеменно невідомо.

    Біля шканців натовп піратів перегородив шлях нападникам.

    — Розійдіться і ми вас не чіпатимемо, — грізно крикнув ватажок гостей.

    — Краще забирайся звідси, поки тебе не порубали на шматки, — відповів піратський квартирмейстер Віченцо Рівас, що виділявся з натовпу величезним зростом і широкими плечима.

    Фернандо, як звали ватажка лише розсміявся у відповідь, і, витягнувши велику шаблю з піхов, наказав своїм людям нападати.

    — Зараз розпотрошу тобі живіт, - крикнув Віченцо.

    Не забарилися дзвін сталі, постріли пістолів і аркебуз, прокльони та стогін поранених з обох боків.

    Нападники під натиском людей Ріваса почали відступати.

    — Притискай їх до борту, нехай стрибають у пащі акулам, — командував квартирмейстер. — Швидше дохлі медузи! Рубай їх, нікого не жаліти!

    Тим часом ватажок нападників зійшовся у двобої не на життя, а на смерть із величезним квартирмейстером. Рівас кілька разів ледь не проткнув того наскрізь. І тут його супротивник робить різкий обманний рух і завдає разючого удару. Закривавлений Рівас падає на палубу.

    Ситуація миттєво змінюється. Гості, подібно до ватажка, йдуть у наступ, не даючи шансів захисникам, ще мить тому впевненим у своїй перемозі. Втрата квартирмейстера позначилася на його людях, і незабаром вони, стовпившись біля шканців, просили пощади.

    Ватажок непроханих гостей наказав своїм людям зв'язати супротивників і зачинити в трюмі. Все це відбулося набагато швидше, ніж про це розповідалося. Гуляка Ед майже заснув, коли почув незрозумілу метушню і крики на палубі.

    — Знову якийсь пройдисвіт перебрав з ромом і влаштував бійку, — пробуркотів він, — зараз покличу Ріваса і покараю як слід винних. Зовсім мерзотники від рук відбилися.

    Двері до каюти несподівано відчинилися. На порозі стояв високий чоловік у зеленому камзолі, обмотаному ременями, до яких були прикріплені пістолі.

    Едмундо моментально вкрився потом, ніби вгледів примару.

    — Не чекав мене знову побачити? - запитав гість, посміхаючись.

    — Фернандо Морейро ... адже ти був мертвий. я точно пам'ятаю, як ти валявся у калюжі крові.

    — Як бачиш, я живий. А той клятий день стоїть у мене перед очима, немов то було тиждень тому. Ось це мені про нього завжди буде нагадувати, - сказав Фернандо, вказавши на пов'язку на оці.

    — Сталась прикра помилка, — буркнув Гуляка і витяг шаблю з піхов, - тепер я довершу те, чого ми не закінчили на острові.

    Вони схрестили шаблі. Гуляка люто атакував, Фернандо відбивався, і зрештою, скориставшись тим, що супротивник вийшов з себе, зробив кілька обманних рухів і вибив зброю з його рук. До того ж так, що вона відлетіла в інший бік каюти. Потім Фернандо приставив лезо ворогу до горла.

    — Ти мрець! - заскрипів зубами Едмундо, - Віченцо Рівас особисто здере з тебе шкіру!

    — Рівас зараз лежить поранений на палубі та молить його помилувати, твоя команда замкнена в трюмі. Корабель тепер мій. Але, на відміну від тебе, я можу висадити тебе і твоїх дружків на узбережжі. Але спочатку хочу вивідати дещо.

    — Брешеш! - скаженіючи від люті загарчав Гуляка, - Вовк, Скажена Баракуда, де ж вас чорти носять!

    Але ніхто не біг на допомогу. Фернандо дозволив бранцю визирнути з каюти, біля якої стояло троє озброєних до зубів людей.

    — Потрібна допомога? - звернувся один з них до Фернандо.

    — Ні, Стіве, усе добре. Я побалакаю з колишнім господарем цього судна, після чого довірю його вашому піклуванню.

    Гуляка усвідомив безвихідь свого становища і сів у крісло, схопившись за голову.

    Фернандо поглянув на аркуш паперу, що лежав на столі, і схопивши, його, вимовив:

    — Чи не на цьому острівці рік тому ти приховав награбоване?

    — Так, це та сама карта. Забирай ці гроші собі, тільки не вбивай, — почав благати Гуляка, зрозумівши в якому становищі опинився.

    — Запхай цю карту разом з грошима собі в дупу! — ощирився Фернандо. — Якщо бажаєш залишитися живим, кажи, що сталося з Габріелою. Не уявляєш, як я мріяв знову зустрітися з тобою, коли лежав один на безлюдному березі і вмирав від поранень. Пам'ятаєш, вона нахилилася, щоб останній раз мене поцілувати? А ти, покидьку, схопив її й потягнув на човен. Ті двоє з тобою глузували з мене пораненого. А потім, коли човен відплив, я чув її плач. Як зараз пам'ятаю, вона благала залишися зі мною. Потім я вже нічого не чув. Що ти зробив з нею, вилупку? Що?

    — Коли Габріелу доставили на корабель, хлопці замкнули її в каюті. Я хотів, аби вона була моєю коханкою, та ця навіжена плюнула мені в обличчя. Того ж дня на нас наскочив величезний військовий фрегат. Бій був тяжким, нам неабияк пошарпали крильця, але ми змогли втекти, він мимоволі осміхнувся, згадуючи пережите. — Зате потім нам дістався жирний торгівець, який перевозив тканини, деревину і рабів. Разом з ними ми продали і Габріелу.

    — Куди вона потрапила?

    — Гадаєш, знаю?

    — Я давав тобі можливість залишитися живим в обмін на те, що мені потрібне, — спокійно зауважив Фернандо і знову приставив до горла співрозмовника лезо шаблі. — Хутчіш кажи, а то не втримаюсь.

    — Гаразд, пригадую, — пробелькотів Гуляка, — її купив португальський работоргівець Густаво Поштига. Як актрису для свого невільницького вертепу. Кажуть, всі дівки з того вертепу — його коханки, — в очах пірата страх перемішався із втіхою, яку він отримував від споглядання емоцій на обличчі супротивника. — Можеш убити, та більше я нічого не знаю!

    Фернандо, ледве переборовши бажання порішити ворога, прибрав шаблю і наказав своїм людям відвести бранця до інших.

    Ніч добігала кінця. Полоненим, як і було обіцяно, спустили човен і видали провізію. Гуляка Ед та купка вірних йому людей сіли в човен і, проклинаючи Морейро і його команду, попливли в невідомому напрямку. Більша частина екіпажу погодилася перейти до нового капітана. Одних залишили на «Помсті» під наглядом людей Фернандо. А інших перевели на бриг «Невтомний», яким командував Фернандо. Під час бійки він знаходився неподалік, а тепер стояв поряд з «Помстою»

    Темний корпус «Невтомного» був добре урівноважений, завдяки чому корабель мав добру швидкість та маневреність. Гарматні порти були ретельно замасковані. На носі красувалася зроблена з великим мистецтвом фігура жінки, особливо привертали увагу її очі, які здавалися живими.

    Капітан підійшов до натовпу людей, яких привезли на його корабель. Серед них був Маріо.

    — Ти ще зовсім юний, що змусило тебе примкнути до корсарів?

    — Гадав, що зможу добути грошенят, щоб відкрити майстерню у Кадісі, і тоді Мануела, донька шинкаря, зверне на мене увагу.

    Команда вибухнула диким реготом, але Фернандо жестом дав їм знак замовкнути.

    — І багато тобі платили?

    — Менше, ніж хотілося, і було обіцяно.

    — Ця краля хоч того варта? - запитав широкоплечий здоровань, якого звали Стів.

    — Так, вона найпрекрасніша жінка, яку я бачив у житті.

    Фернандо, пошкодувавши хлопця, злегка поплескав його по плечу.

    — Ви ж той самий капітан, про якого мені розповідали?

    — Дозволь поцікавитися, що ж такого про мене говорять?

    — Ти всьому не вір, - втрутився Стів, - насправді ми ще гірше, - і оскаженіло розреготався.

    — Кажуть, що ваша команда вже пограбувала більше ста кораблів і прибережних міст, і ніякий військовий флот не може вас здолати.

    — Ну, є таке, а що ще розповідають?

    — Ходять чутки, що ви вирізуєте нутрощі всім полоненим і викидаєте за борт.

    — Так, що ж ми відріжемо молодикові? - вигукнув, хтось із натовпу.

    — Тобі, блазню, язика відріжемо, - гаркнув на того Фернандо.

    — Як бачиш, далеко не все правда. З колишнім капітаном цього корабля у мене давні рахунки, але він залишився живий. Я довго бажав йому помститися, та зберіг йому життя, тому що пообіцяв не вбивати, якщо він дещо розповість.

    — Ви колись були в його команді?

    — А ти розумніший, ніж здаєшся. Я теж зв'язався з піратами через кохання до однієї пані. Щоправда, моя історія набагато сумніша. Твоя Мануела тебе кохає?

    — Вона на мене і не дивиться, вважає слабким. І я пішов до піратів не тільки заради грошей. Я хотів довести, що чогось вартий.

    — Щоб довести, що ти справжній чоловік, зовсім не обов'язково ставати піратом. Для цього є шляхетніші засоби. Таке життя не для тебе, друже мій. Повір, я розумію, що кажу. Більшість із нас не може повернутися на батьківщину, змушена поневірятися по морях. Я був простим матросом у Гуляки. Одного разу в полон до нас потрапила дівчина, котру я кохав, і яку віддали заміж за нелюбого, але багатого чоловіка. Ми зуміли втекти та дістатися до якогось острова. На жаль, нас швидко розшукали, моя кохана знов опинилася в полоні у піратів, мене ж залишили помирати на острові. Та я дивом врятувався. Тепер я капітан власного корабля, про мене складають легенди, але досі я не зміг відшукати свою дівчину. Не раз до нас потрапляли кораблі, повні золота, та ніякі скарби не можуть замінити мені її.

    Фернандо розповів свою історію, і Маріо на мить здалося, що перед ним стоїть не грізний пірат і вбивця, а просто нещасна людина, яка не зуміла врятувати свою кохану.

    — Чим ти займався в команді Гуляка? - спитав між тим Фернандо.

    Той розповів свою історію.

    — У мене до тебе пропозиція. Нашому коку теж потрібен помічник, сподіваюся ти впораєшся. А через місяць, поблизу Мадейри, я пересаджу тебе до знайомого контрабандиста. Він якраз буде тримати шлях до твоїх рідних місць. Тільки пообіцяй, що не будеш більше зв'язуватися з піратами, а займешся гідною справою.

    Маріо подякував капітану і відправився на камбуз приступати до своїх обов'язків.

    Фернандо стояв на капітанському містку і дивився вдалечінь. Стів, його помічник і вірний товариш, мовчки стояв поруч.

    — Щось дізнався в Гуляки про Габріелу?

    — Небагато, але якщо він не збрехав, щоб залишитись живим, її продали португальцю Поштізі. Ти щось чув за нього?

    — Знайоме прізвище. Розповідають, у нього велика плантація і вертеп. Один торгівець, якого ми нещодавно пограбували казав, що більшу частину товарів віз цьому Поштізі. Не пам’ятаю, де саме він живе. Зараз спитаю Діого, він має знати.

    На обличчі Фернандо з’явилась ледь помітна посмішка.

    — Гадаєш є надія? — спитав його Стів.

    — Так, я відчуваю, що зможу її знайти, — відповів Фернандо і наказав підняти всі вітрила та йти повним ходом. Тепер у нього з’явився вогник надії врешті-решт відшукати свою Габріелу.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Мореас Фрост
    08.04.2023 17:36
    До частини "Розділ 1. Вогник надії"
    Привіт, Сергію! Завжди, буквально з дитинства, цікавився всім, що пов'язано з піратами, обожнював піратські історії. Мої улюблені настільні книжки були - про капітана Блада. Хто ж міг краще написати про флібустьєрів морів, як не Р. Сабатіні! Взагалі піратська тема мені добре знайома і в усі часи була бажана. За першими стопами... Описано непогано і навіть цікаво, є інтрига, відчувається, історія сюжетна, не прохідна. Щоправда, є деякі зауваження, огріхи - невідповідності свого роду. Ось, наприклад, зі зброєю. Шпаги у піратів взагалі були рідкісною холодною зброєю. Хіба що у деяких естетів. Це, по суті, була зброя суто представницького плану хіба що у піратів-інтелектуалів. В якості додаткової, природно. Здебільшого, вони лише повсякденно носили шпагу, віддаючи данину етикету знаті того часу. Шпаги вкрай не практичні в ближніх рукопашних боях. Адже це надто вже тонкого, витонченого плану колюча зброя. А користувалися пірати, здебільшого, або тонкими довгими шаблями неодмінно в парі з короткими кортиками на додачу, або середньої довжини тесаками-рапірами чи мачете. Тому й до горла шпагу ніяк не приставиш, ну хіба що ткнеш вістрям, якщо не промажеш. Адже вона не клинкового типу. Тож шпага у піратів була на останньому місці. Леза в неї не було. Отже, приставити "лезо" шпаги до горла Еда Фернандо ніяк не міг. Ну і потім, зовсім не візьму до тями, чому це капітан Фернандо на рівному місці раптом настільки завзято перейнявся симпатією до якогось незнайомого юнака, виділив його із загальної юрби, нехай той хоч тричі не схожий на розбійника? Ба більше, просто-таки розшаркався перед хлопцем в інтимних подробицях свого особистого життя. Тим паче при сторонніх. А історія-то досить кулуарна. Тут якось не зовсім в'яжеться... Слабкий хід події. На мій погляд, краще було б придумати щось переконливіше, може, приміром, виділити юнака з натяком на схожість із кимось, а то й узагалі, можливо, нащадок старого знайомого... Чи милість щодо хлопця піднести дещо в іншому вигляді, за інших обставин... Загалом, є варіанти, як обіграти тонкі моменти. Так, звісно ж, рушійна сила подібних творів - любовна складова, та й узагалі жінки. І це завжди приваблює аудиторію, і не тільки чоловічу. Загалом, тематика - вдячна для читання. Із задоволенням почитаю.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Сергій Гальченко
    08.04.2023 19:46
    До частини "Розділ 1. Вогник надії"
    Щиро дякую за такий розгорнутий коментар та слушні зауваження! Ще буду редагувати історію та приділю увагу цим моментам! Приємного читання!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олександр Гущин Кава
    17.05.2022 00:15
    До частини "Розділ 1. Вогник надії"
    Вогник надії - крилата фраза. Особисто для мене, це усвідомлення того, яким чином ця книга та її зміст викликає інтерес до її читання. Перші враження позитивні, тому поступово, послідовно й не поспішаючи, розділ за розділом, із задоволенням продовжую, щоб не пропустити нічого, навіть дрібниць)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Скрипка
    10.05.2022 17:18
    До частини "Розділ 1. Вогник надії"
    Ооо, просто у кращих традиціях піратських пригод👏👏👏 Багато деталей, чудово пропрацьований світ, видно що знаєтесь на тому, про що пишете👍 Атмосфера на рівні, дякую за гарний вайб🙌
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше