Розділ 2. Сумна звістка.

Море спокійне, і хвилі ледь-ледь накатують на безлюдний берег. Молодий хлопець озирається навкруги, ніби когось чекає. На вигляд йому приблизно двадцять років. Високий на зріст, широкоплечий брюнет. Одягнений у стару картату куртку , і крислатий чорний капелюх , з білим пером.

Нарешті на його похмурому обличчі з’являється легка посмішка. З пагорба до нього наближається дівчина. Вона здається трохи молодшою за нього. довге мереживне плаття бірюзового кольору, хвилясте волосся, що падає на її ніжні плечі . Великі очі , яскраво виражені риси обличчя.

— Габріела, я гадав ти вже не прийдеш. Батько не відпускав?

— Коханий, справа значно гірша, — зі сльозами на очах відповідає дівчина.

— Що трапилось? — Схвильовано спитав хлопець.

— Батько примушує мене відповісти на залицяння дона Андреаса Гуардадо де Руїша.

— Це той самозакоханий індик? За нього ти розповідала нещодавно? Недарма мені не подобалось, що він часто приїздить до твого батька.

— Так, це він. Дон Андреас постійно хизується, що він граф, розповідає за свої маєтки в Мадриді, Лісабоні та в Новій Іспанії. А батько тільки й слухає про це. Ти знаєш, наша родина збідніла, і він сподівається, що якщо граф за мною одружиться, то це врятує нашу родину від злиднів. Вони товаришували, ще коли батько не втратив більшу частину статків, і був бажаним гостем при дворі Філіпа IV.

— Але ти ж казала, що він дозволить тобі самій обирати чоловіка. Тим паче, через тиждень я іду у море на корсарському кораблі. Мені вже пообіцяли гідну платню.

— Фернандо, коханий, я не знаю що мені робити. Батько за тебе й чути не хоче. Навіть, якщо ти будеш добре заробляти на кораблі, все одно для нього, це недостатньо. А дон Андреаш каже, що проштрикне тебе наскрізь своєю шпагою, якщо побачить біля мене.

— Ну хто кого проштрикне, ще подивимось. Я навчився у свого діда добре тримати шпагу, і знаю як битися. Щоб потрапити до команди я навіть бився з один них, і зумів приставити лезо йому до горла. Навіть капітан Лопез , був здивований.

— Але це так небезпечно.

— Тай платня більша, ніж на торгівельному судні. Англійські та французькі пірати грабують наші міста в Вест-Індії, і кораблі, які везуть золото та срібло звідти. Мануель розповідав,що минулого разу, вони спіймали піратський корабель, на якому було багато награбованого. Частину звісно повернули Іспанській Короні, та самі також добре розжилися грошенятами.

— Доречі, я чула за твого капітана, як там його…Лопес здається?

— Так, Єдмундо Костаграде Лопес.

— Розповідають, що його підозрюють в контрабанді, та піратстві.

— Розповідати все що завгодно можуть, — відповів Фернандо, — ти головне дочекайся мене. Обіцяю, я повернуся живий і з грошима, і ми одружимось, бажає цього твій батько, чи ні. Не плач, кажу тобі, все буде добре.

Габріела обійняла коханого. Вона намагалась стримуватись, але з очей капали сльози. Фернандо міцно тримав дівчину в своїх обіймах, дивлячись вдалечінь. Він не хотів залишати кохану в такий час, але не міг не поїхати. Сподівався, що зможе заробити грошей, хоч і розумів яка небезпечна робота на його чекає. Він не сказав Габрієлі, що знає, про те, що капітан зовсім не гребує грабувати мирні кораблі, навіть іспанські. І взагалі мерзенна людина. Якби він тоді тільки знав, через що йому прийдеться пройти.

Але в той час його більше непокоїв багатий залицяльник Габріели. Фернандо був впевнений, що повернеться через рік отримавши свою долю.

— Оце так зустріч! — невідомо звідки з’явились біля них двоє людей. В одному з них Фернандо пізнав хлопця, з яким нещодавно бився, щоб довести своє вміння володіти шпагою. І після цього був прийнятий у команду.

На вигляд йому було не більше двадцяти п’яти років, трохи вищій за Фернандо, але худорлявий, з продовгуватим обличчям. Його супутник був значно старший. Обидва розглядали дівчину, хвито дивлячись на неї.

— Яка краля, ходімо з нами, — промовив старший, — зараз дізнаєшся…

— Відчепіться від неї, — твердо відповів Фернандо.

— А то що?

— Мені прийдеться повчити вас манерам.

— Сьогодні вранці тобі пощастило, тепер моя черга, — відповів худорлявий, швидко діставши шпагу із піхов.

Фернандо не змусив довго на себе чекати, ставши у стійку.

— Хто з вас навіть пальцем до неї доторкнеться, пригощу своїм лезом.

Худорлявий розлютився, і пішов в атаку на Фернандо, той парирував удари один за одним. Після чергового випаду, Фернандо одним рухом вибив зброю з рук супротивника. Його літній супутник здивовано розвів руками, остаточно передумавши кинутись у бій з хлопцем.

— Схаменись Щур, — гаркнув він на худорлявого, — цей хлопець нам це знадобиться.

— Я, ще покажу цьому блазню, його місце, — відповів той, і подивився на Фернандо, — зрозумів?

— Йди вже.

Той ледь знову не кинувся у бійку, але на цей раз пристаркуватий товариш втримав його.

Вилаявшись вони пішли геть.

— Хто ці люди? — Все ще не отямившись від переляку спитала дівчина, — невже вони з твого корабля?

— Не переймайся через них, я здатен себе захистити. Той довгов’язий обурений, що програв мені двобій.

— Він і справді чимось на щура схожий. Мені до сих пір лячно, від того, як він скалився.

Фернандо обійняв дівчину, поцілував, погладив волосся. Габрієла прилинула до нього. Їй не хотілось відпускати коханого. Але час спливав, треба було вертатися додому.

Коли вони дісталися будинку, де жила Габлієла, було зовсім темно. Фернандо дивився, як за нею зачинилася калитка, ще трохи постояв, та пішов додому.

— Де ти вешталась, — крикнув на дівчину батько, ледь та переступила поріг.

— Я ходила дивитись на море, та трохи замріялась.

— Брешеш! Ти знов бачилась зі свої обшарпанцем! — Жорстко відповів батько.

— Він не обшарпанець, просто його рід збіднів, як і наш.

— Не смій порівнювати! Його батько прибув до Кадіса невідомо звідки і невідомо ким. Хоча і товаришував з племінником герцога Мендоси. Я чув, що вони удвох втекли з турецької невільничої галери. Старий Мендоса був дуже вдячний за те, що той допоміг врятуватися хлопцеві.

— Послухай доню, — продолжил он, болем спокійний тоном, — Твій Фернандо непоганий хлопець, але він не пара такій дівчинці, як ти.

— А твій дон Андреаш? Невже я маю виходити за нелюбого?

— Ти нічого не тямиш у людях. Дон Андреаш зможе тебе захистити, і дати тобі гідне життя.

— Але я кохаю Фернандо. Прошу батько, не віддавайте мене

— Доню, коли-небудь ти ще подякуєш мені за це. І нічого ридати. Кончіта йди сюди.

— Так, пане, — з кухні вийшла літня, огрядна служниця.

— З молодої господині не зводити очей. Нехай сидить у себе в кімнаті, коли мене немає.

— Доню, ти сама змусила мене піти на такі заходи, - кинув він дівчині. Неохоче вона відправилася в свою кімнату, і сіла на ліжко. Кончіта зазвичай беззаперечно виконувала волю її батька, а отже, навряд чи випустить дівчину. Тим часом на порозі їх будинку з'явився дивний гість. Це був чоловік середніх років, з тонкими вусиками, і бігаючими очима.

— Що цікавого дізнався для мене, Максиміліан?

— Дон Густаво, святі угодники бачать, як Максиміліан трудився, ризикував своєю шкірою, дізнавався ...

— Свою монету ти отримаєш, не бійся. Кажи вже!

— Габріела сьогодні знову зустрічалася з тим хлопцем.

— І без тебе знаю. Якщо нічого більше можеш забиратися звідси.

— Ваша Світлість, дайте ж Максиміліану договорити. Він завжди служив вам вірою і правдою.

— Так кажи!

— Через три дні він йде в море.

— Це вже цікаво. Знову торгове судно, як той раз? Він розповідав моїй дівчинці, що зможе непогано заробити.

— Ні, тепер він в команді корсара Едмундо Лопеса. Вони йдуть у Вест-Індію очистити наші узбережжя від мерзенних англійських піратів. Ця подорож може затягнуться на невідомий термін.

— А може англійці зроблять послугу, позбавивши мою дівчинку, від цього пронози.

— Втім він непогано володіє шпагою. Я бачив як до них підійшли двоє п'яниць. Почали чіплятися до вашої доньки. Я збирався втрутитись, але він власноруч зумів впоратися з ними.

— Через нього ледь не постраждала Габріела! - лютував батько дівчини, — Чим швидше віддам її за Андреаша, тим краще. Коли ти говориш цей корабель іде?

— Через три дні. До того ж ходять чутки… Максиміліан всього що говорять не слухає. Але це мені сказала перевірена людина. Так от, капітана цього корабля підозрюють у торгівлі з піратами. І якщо це так і він попадеться, то дістанеться і Фернандо. Ще Максиміліан, може домовитися з кимось з цього корабля, вирішити назавжди вашу проблему. Наприклад я знаю декого Хайме. Це найманий вбивця. У Мадриді він позбавив життя багато людей. Одного разу застрелив навіть графа. Та мав рятуватись втечею

— Гадаю не варто. Через три дні він піде, а я призначу весілля якнайскоріше. Коли він повернеться, якщо повернеться,Габріелла буде вже заміжня. Вони поїдуть з чоловіком до його замку у Франції. Якщо він її і знайде, вона сама вже не забажає мати з ним справ.

- Що ще бажаєте сеньйор?

- Ви повинні впевнитись, що він сяде на судно, і, сподіваюсь якнайдовше забереться звідси. Більше нічого.

- Як накажете, — відповів Максиміліан, і низько вклонився сеньору.

- Ось, візьми за свої послуги, - сказав дон Густаво і простягнув йому монету.

Той жадібно схопив монету, з півхвилини її розглядав, потім сховав і подякував господареві.

- Поганий тип, цей ваш Максиміліан, - сказала йому служниця, - він так дивно на мене витріщався.

- Не твоя справа, - відрубав дон Густаво, - свою роботу він виконав, а що він за людина це вже не нам вирішувати.

Габріела сиділа на ліжку в своїй кімнаті. Вона сподівалася ще раз побачити Фернандо перед його відходом у море. Завтра він повинен буде її чекати на тому ж місці, тільки ось вирватися тепер не вдасться. Їй хотілося знову його побачити, притиснутися до його міцним плеч.

Двері відчинилися, і увійшов батько. Він постояв мовчки, дивлячись в її заплакані очі. Потім сів поруч.

- Крихітка моя, ця людина не варта твоїх сліз.

- Ви не справедливі до нього батько.

- Це ти доню несправедлива до свого батька. Я вже казав, що все це для твого ж блага, і повторювати не маю наміру. Витри вже сльози. Завтра до нас в гості приїде дон Андреаш. Ми обговоримо всі деталі вашого весілля. Гадаю, що відкладати не варто. Сподіваюся через місяць ти вже будеш сеньйорою де Руіш

- Так швидко, - заметушилася дівчина.

- І нічого хвилюватися, доню. А, щоб ти не наробила дурниць, я наказав слугам стежити за тобою. Принаймні ці три дні я велів тебе не випускати.

- Я буду в'язнем в своєму ж будинку, - обурено відповіла Габріела.

- Ще раз повторюю - розмова на цю тему закінчена! - Відрізав батько.

Габріела обхопила голову руками і знову заридала. Батько обняв її і більш лагідно продовжив.

- Бачила б тебе зараз твоя мати. Ти так на неї схожа. Вона була б щаслива, що ти виходиш заміж за таку людину. Мені також буде спокійніше від того, що з моєю донечкою все буде гаразд. Зроби це заради нас з мамою. Я ж не знаю, скільки ще проживу на цьому світі.

- Не кажіть так батько.

- Я вже не молодий.

- Але й не дуже старий.

Батько нічого не відповів, просто обійняв доньку. Глибоко в душі він розумів її, але тверезий розум не дозволяв йому дати слабину. Він був упевнений, що з бідним моряком дівчину не чекає нічого гарного.

А в цей час в іншій стороні міста, у таверні неподалік від берега веселощі були в самому розпалі. Відвідувачі сиділи повеселілі від випитого рому і грогу та горланили пісні. Кілька повій майже у відкриту пропонували їм свої послуги, демонструючи свої принади. Максиміліан, який отримав плату від дона Густаво, вже перекинув третю стопку і відчував себе цілком привільно. Його увагу привернула молода дівчина, він з хвилину милувався її пишними формами. Тільки-но він зібрався підійти до неї, як його покликав хлопець, що самотньо сидів за столиком.

Побачивши його обличчя, Максиміліан обімлів, впізнавши в ньому Фернандо, і став шукати шляхи до відступу.

- Та не бійся ти! Обіцяю не задам тобі шкоди. Сідай до мене, побалакаємо.

Тремтячи від страху, Максиміліан підсів до хлопця.

- Думав, я не побачу, що ти за мною стежиш, - запитав Фернандо.

- Я ні ... тільки ... - не міг нічого відповісти чоловік.

- Я заберу у тебе не більше п'яти хвилин.

- Максиміліану не хотів вас скривдити. Я лише заробляю на хліб.

- Ха, тут вже смаковиту булочку собі пригледів, нічого, гарненька ... - посміхнувся Фернандо, - але нашої розмови це не стосується. А ось навіщо ти за мною стежив, дуже цікаво дізнатися.

- Це все батько Габріели. Він хотів знати, де ви зустрічаєтеся, і як часто.

- І що ти йому розповідав.

- Все, що бачив.

- Коли був у них в останній раз?

- Пару годин тому. Дон Густаво хоче віддати доньку заміж, та скаженіє, що ви йому заважаєте. Просив переконається, що ви сядете на свій корабель і підете геть. Навіть натякав мені, щоб я знайшов людину на вашому кораблі, який зробить чік, — Максиміліану провів пальцем по горлу, — а вашу кралю закрив у кімнаті, і наказав слугам не випускати її.

- Слухай, мені здається тобі все одно на кого працювати.

- Про що це ви? - Запитав Максиміліану, зробивши вигляд, що не зрозумів натяку. Але очі його хитро заблищали.

- Про те, щоб дізнатися дещо і для мене. Я звісно не такий заможний, як дон Густаво, але твої послуги мені по кишені.

- За кого ви мене маєте. Максиміліану ...

- За рідкісного пройду, яким ти і є. Мені не потрібно будь-яких чік і іншого. Я бажаю знати, що відбувається в будинку Габріели. І дон Густаво може не хвилюватися щодо того, чи піду я в море. Я йду післязавтра, але тільки нехай не мріє, що не повернуся. Ти можеш передати лист Габріелі?

Максиміліану зам'явся, почухав підборіддя.

- Сміливіше, я ж сказав, що не ображу.

- Гаразд, я поміркую щодо вашої пропозиції ... Добре, тільки гроші вперед!

Фернандо простягнув йому монету, яку той швидко запхав у кишеню.

- Я знав, що ми знайдемо спільну мову. Завтра, тут в цей же час, буду тебе чекати з відповіддю від Габріели.

- Буде зроблено!

- Поспішай до своєї булочки, а то залишишся ні з чим, бачиш той чолов’яга на неї витріщається - Фернандо вказав на вподобану Максиміліану красуню та людину, яка сиділа недалеко від дівчини.

Повернувшись до себе додому, а вірніше в комірчину яку він знімав у заїжджому дворі «У Пауліни», Фернандо не міг знайти собі місця. До півночі він ходив туди сюди, роздумуючи над становищем в якому вони опинилися.

"Та ні. Батько не віддасть її заміж так швидко. Ось повернуся з грошима, зніму житло більш гідне ніж це, та заберу кохану. Але ж, я не зможу їй дати все, що їй давав батько, і що вона може отримати від де Руіша. Чи маю я право прирікати її на поневіряння. »

Нарешті сон став брати верх над нескінченним потоком думок хлопця і той заснув. Але спав він погано, кілька разів прокидаючись. Снилася Габріела в обіймах старого і незрозумілі морські чудовиська, які тягнули його на дно, разом з кораблем.

Весь наступний день він поривався вирушити до коханої. Але зупинився, розуміючи, що спровокує дона Густаво, і той зважиться видати свою дочку заміж.

Якби не справи, які він повинен був залагодити перед від'їздом, терпіння напевно не вистачило б.

Максиміліано не обдурив, з'явившись у вказане місце, майже без запізнення.

- Що можу сказати сеньйор, ваші справи кепські, дівча взагалі не випускають, щоб вона не змогла з вами побачитися. Дон Густаво не дочекається, коли ви підете на своєму кораблі геть ..., - Максиміліану з побоюванням подивився на свого співрозмовника, - це він так говорить, а я ж гадаю...

— Залиш свої балачки дону Густаво , — перервав його Фернандо, — Габріела мені нічого не передавала?

— Ви недооцінюєте Максиміліану, а він адже ...

— Досить, ближче до справи!

Максиміліано замовк і простягнув йому згорнутий навпіл аркуш паперу.

Фернандо підніс його до огарку свічки, яка стояла на столі і прочитав.

Любий Фернандо.

Мій батько посилив охорону і я не можу з тобою попрощатися. Дон Руіш збирається провідати батька в суботу, той знову наполягатиме на весіллі. Я тримаюся, сподіваюся ти повернешся живим і неушкодженим. Бережи себе.

Твоя Габріела.

Кілька разів перечитав лист, Фернандо поклав його за пазуха, розплатився з Максиміліану, і відправився до себе.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.