Розділ 7. Гваделупа і рабство

Моряки, які спочатку добре прийняли Фернандо, тепер були готові розтерзати його прямо на палубі.

— Але ж його навіть пірати залишили на безлюдному острові! - кричав хтось з натовпу.

— Залишити подихати на острові!

— Краще повісити покидька на реї. викинути за борт!

— Стривайте, може за його голову нагороду хто обіцяє?

Капітан перервав дебати команди.

— Заткніться всі і слухайте. Ми йдемо до Вест-Індії. Там на Гваделупі хочемо продати дикунів. Продамо його разом з ними. Може там який-небудь його товариш, заплатить за нього.

Частина команди хотіла його страти, і це рішення їм було недовподоби. Колишній бранець Гуляки був обурений більше всіх, і погрожував все одно вбити «клятого пірата». Але навіть він не зумів переконати капітана. Інші ж навпаки, бажали бачити Фернандо у своїй команді. Особливо П'єр, якому Фернандо став майже другом.

Не минуло й півгодини, як він опинився в сирому і темному трюмі, разом з сотнею невільників. Через кілька днів судно знялося з якоря, і відправилася до берегів іншого континенту. На всїх чекав довгий і важкий шлях.

Бранці мучилися від голоду, спеки та спраги. П'єр потайки приносив Фернандо попити. Матроси, які охороняли полонених, спочатку постійно лаяли хлопця, погрожували

вбити, але потім заспокоїлися. А вірніше Фернандо звик до їх погроз та знущань, та

просто не звертав уваги. Та не так він переймався за свою долю, як за те, що не зможе відшукати і врятувати Габріелу. Це була єдина думка, з якою він засинав та прокидався. Мріяв про те, що звільниться і знайде когось з команди Гуляки, і щось дізнається. Тільки вижити!

Він бачив, як бранці помирали від спраги, і боявся, що його спіткає та ж доля. Багатьох мучила лихоманка. Фернандо часто йшов в забуття, не розумів, живий він чи мертвий. Рани, які майже загоїлися, знову нагадували про себе. Але П'єр не забував товариша. Коли у того виходило, він давав Фернандо попити води з ромом. Це, як казали, мало вберегти від лихоманки.

Фернандо давно втратив лік дням, коли судно, нарешті, досягло своєї мети.

Якщо Тортуга нагадує за своєю формою черепаху, то Гваделупа схожа на метелика, що розправив крила. Він складається з двох частин з'єднаних між собою перешийком. Західної частині Бас-Тер і східної Гранд-Тер. Між ними знаходиться вузький канал Рів'єр-Салі. Острів має вулканічне походження, тому в ландшафті переважають гори.

Пагорби, а потім невисокі гори, з різкими обривами. Вони поступово переходять до діючого вулкану. У тропічних лісах, які покривали гори і пагорби, жило безліч птахів і тварин. На яких полювали спочатку індіанці, а потім колонізатори які заселили острів.

Місто Пуент-а-Пітр було засновано кілька десятиліть тому. За цей час воно стало найбільшим ринком невільників на Гваделупі. Сюди з'їжджалися плантатори не тільки з довколишніх селищ, а майже з усього острова. І нещасних невільників, після довгих місяців шляху в похмурому, сиром трюмі корабля чекала довга дорога на плантацію. Де на них чекали довгі роки виснажливої роботи, і знущань. Знесиленим невільникам стояло багатьох зусиль дістатися з господарями до плантацій. Ті хто відставав, а то і падав знесилений, ризикували отримати батогами і палицями.

Всіх полонених висадили на берег і помістили в барак. Вранці наступного дня повезли на ринкову площу, де і повинні були відбутися торги.

Слід зазначити, що подібна доля чекала не тільки африканських невільників. Багато переселенці з Британії, Франції, Голландії, які уклали контракт у себе на батьківщині потрапляли в рабство на кілька років, частіше на три роки. Але далеко не кожному вдавалося звільнитися і по закінченню цього терміну. Все залежало від господарів. А тут вже як пощастить. Деякі досить непогано обходилися зі своїми працівниками, навіть платили. А по завершенню терміну відпускали з миром. А ось декому щастило менше. Крім постійних побоїв і знущань, господар міг ще й не відпустити на волю. Часто траплялися втечі, але втікачі гинули від голоду або диких звірів.

На поміст виводили все нових і нових бранців, яких миттєво розкуповували. Натовп зібрався не тільки з метою покупки невільників, а й просто подивитися. На острові на той час було багато плантацій, де вирощували тростинний цукор, каву, какао. Відповідно, потрібна була робоча сила. За деяких, зазвичай міцних на вигляд невільників виникали неабиякі суперечки, ціна могла зростати в десятки разів від початкової. Жінки цінувалися дорожче хлопців. Літніх брали на кухню, та як няньок, молодих дівчат для утіх. Деякі чинили опір, а деякі, хто змирився зі своєю долею, приречено йшли за господарями.

Фернандо купив Етьєн Сальен, бородатий буканьєр родом з Дьєпу. Це була владна і жорстока людина. Від його вдачі діставалося навіть бідної дружині, яка покірно слухалася чоловіка. Що вже казати про працівників. Навіть буканьєри, які жили по сусідству, не наважувалися з ним сперечатися.

Мешкав він у невеликому селищі, на узліссі. Після жахів, пережитих в сирому, задушливому трюмі, почалися інші. Господар змушував працювати не покладаючи рук з ранку до вечора. Постійні причіпки і побої були звичайною справою. Фернандо разом з двома іншими невільниками в'ялив м’ясо на величезному букані.

Етьєн на кілька днів а то і більше йшов в ліс, на полювання. Разом з іншими буканьєрами він приносив убитих кабанів і диких биків. Фернандо і його товаришам по нещастю належало білувати. Цінувалося не тільки м'ясо, а ще й шкури. За зіпсовану шкуру господар погрожував пристрелити на місці. Чомусь здавалося, що він анітрохи не жартував. Крім цього, вистачало іншої роботи на плантації. Господар міг розгніватися і побити за найменшу провину. Коли набиралося достатньо в'яленого м'яса, і шкур Етьєн віз все це на ринок. Ці кілька днів, можна було трохи відпочити. Повертаючись додому, хазяїн влаштовував бенкети з друзями, і навіть оргії з невільницями яких купував і продавав друзям.

Зазвичай небагатослівний буканьєр, як напивався рому, розповідав про свої походи разом з Морганом, Леграном, де Граммоном та багатьма іншими відомими морськими розбійниками. Казав, що був ледь не правою рукою всіх цих відомих флібустьєрів. Але ці люди дуже здивувалися б його розповідями. Хоча він дійсно брав участь у взятті Панами, і ходив на кораблі, з ескадри Моргана. Але ніякими подвигами, про які він розповідав, не прославився.

Після одного з походів він осів на острові і зайнявся заготівлею в'яленого м'яса. Справи пішли непогано, і незабаром він купив собі невелику плантацію цукрової тростини. Під час відсутності за бранцями стежили двоє вірних слуг, які не відрізнялися такою жорстокістю як господар. Але за спробу втечі карали нещадно.

Фернандо дізнався про те, що невільник, який працював на Сальена до нього, спробував втекти і був до напівстерті забитий охоронцями. Від інших невільників Фернандо чув про те, що невільники, що втікали від своїх господарів губилися в лісі і гинули від голоду чи від диких звірів. Або їх до цього знаходили господарі, і жорстоко карали. До того ж вони ризикували потрапити в полон до карибїв. Хоч більшість їх і була знищена колонізаторами, невеличкі групки індіанців ще жили в важко прохідних тропіках.

Але рідко бували випадки, коли вдавалося вирватися і в порту влаштуватися на якесь судно. Але так везло далеко не кожному. Втім Фернандо вхопився за це і шукав можливість вирватися з неволі.

Французу Роже, до кінця терміну залишалося кілька місяців. Він повинен був отримати свободу і збирався стати буканьєром. А ось інший невільник, голландець Марко, якому залишався рік теж подумував про втечу. Фернандо помічав як той поглядає на дружину господаря, бачив як змінювались риси його обличчя, коли господар над нею знущався, або розважався з продажними дівками майже у неї на очах.

Випадкова зустріч підштовхнула до рішення втекти. Одного разу до господаря завітали двоє чоловіків. Одяг та хода видавали в них моряків. Господар радо зустрів гостей, відкоркував одну з численних пляшок елю. Месьє Етьєн, як зазвичай, спустошував одну кружку за одною. Гості не сильно відставали від нього. Ця весела компанія, голосно обговорювала свої справи, не звертаючи ніякої уваги, на Фернандо який працював неподалік від них. Його увагу привернув один з гостей. Десь він бачив це обвітрене обличчя, кирпатий ніс, шрам на щоці. Чув голос. Коли в черговий раз світло від затухаючого багаття впало на його обличчя, Фернандо ледь не вилаявся про себе. Це був Роберту Бонілья на прізвисько Щур. Той самий пірат з «Помсти» Гуляки, який ледь не вбив Фернандо на острові.

Вони говорили все голосніше і голосніше. Спочатку месьє Сальен взявся згадувати минулі часи, коли він в компанії головорізів грабував кораблі і прибережні міста. Роберту і його супутник розповідали про якісь свої справи.

— Кажеш тепер Грінвельд у вас в руках? — зловісно сказав Сальен.

— Так, щоб повернути своїх краль, він погодиться на наші умови.

Пам'ятаю його ще в команді Мігеля Барбадоського. Хоробрий був як лев, — продовжив

Сальен, — та тепер заспіває по-іншому.

— Ти особисто знав Мігеля?

— Якось непогано повеселилися в одному містечку. Ось тільки він не дав мені з товаришем побавитися з однією соковитою панночкою. Якір йому на шию.

— Чув, він був відмінним мореплавцем, — відгукнувся невідомий Фернандо пірат.

— Саме так, був, — посміхнувся Роберту, навмисно виділивши останнє слово, — напевно давно годує риб. Корабель Грінвельда раніше належав йому. А потім Мігель кудись подівся. Напевно жебрати десь в порту.

— Подейкують, що недалеко від Магелланової протоки він золото і смарагди зарив.

— Добути б карту, — прогундосив Етьєн, — так де ви цих кицюнь тримаєте?

— Тобі то що? - усміхнувся Роберту.

— Попустувати б з ними,

— Молоденька дуже гарна, та й матуся її теж. Я Панчо ледве втримав нещодавно.

— Бачу ти і сам не проти,— пробуркотів Етьєн, покусуючи соковитий шматок м'яса.

— Батіг наказав, поки не чіпати. А ось якщо цей йолуп не піде на ніші умови ..., —

відповів Роберту і хтиво посміхнувся,

— Нікуди він вже не дінеться, - пробуркотів його супутник.

Незабаром гості кудись почали збиратися, і похитуючись від випитого попрямували по своїх справах.

Роберту подивився в бік Фернандо. Тому здалося, що він затримав погляд. Але Етьєн в черговий раз пожартував, і вся трійця голосно розреготалася.

Вночі п'яний господар влаштував черговий скандал дружині. Він голосно кричав, і декілька разів вдарив.

Марко, якому вона була небайдужа хотів заступитися за Вівіан. Та не наважувався. Нарешті галас вщух і господар, чортихаючись собі під ніс, пішов до хліва, де спали невільниці. Темношкіра дівчина Моніка, вміла догодити йому.

На ранок Етьєн відправився у справах, наказавши охоронцям не зводити очей зі своєї дружини.

Фернандо вже твердо вирішив бігти, і тільки шукав момент. У невеликій мішок, він зібрав трохи солонини, кремінь і старий кинджал.

Він чекав нагоди, обмірковував деталі. Потрібно було дочекатися ночі. Він вже зрозумів, як можна піти непоміченим охоронцями. Його почнуть шукати вранці, але він вже буде далеко. Тільки ось що далі? Тут куди складніше. Та дещо він вже дізнався. Один з найманців з місцевого населення, якось розповів за короткий шлях до міста.

Головне туди дістатися, адже якщо спіймають ... Фернандо розумів, що дуже ризикує, але більше лишатися не міг.

Було трохи за полудень. Велика частина працівників, вирушила до лісу і на плантацію. У дворі залишилися двоє наглядачів, товстун з червоним обличчям Кевін, і височенний, але худий Жозе. Фернандо разом з Марко працювали у дворі. Жозе сидів на лавці і курив. Кевін ходив по території. Проходячи повз невільників, показував їм на свій батіг, яким не одноразово бив, як казав господар, за лінощі. На поясі у нього була прикріплена шабля. В окрузі балакали про напади на плантації не те дикунів, не те розбійників. І наглядачі були напоготові.

На кухні працювала мулатка Дебора з місцевого села. Це була невисока, довговолоса, і доволі вродлива жінка. Вона готувала для Сальєнів, але по можливості могла почастувати невільників. Так, коли месьє Сальєн відгамселив Фернандо, і той лежав у сараї, вона приносила йому їжу. І всіляко допомагала, у міру своїх можливостей.

Дебора приготувала вечерю. З кухні доносилися приємні запахи, і працівники з заздрістю дивилися в бік будинку. Жінка вже йшла додому, коли господар, який щойно повернувся, гримнув на неї.

— Сюди підійшла, швидко!

— Вечеря вже готова, і мадам Вівіан дозволила мені піти, — відповіла жінка.

— Тобі я плачу, а не ця вівця, — ще голосніше гримнув він.

Дебора занервувала, і злякано підійшла до господаря.

— Ти знаєш, що я роблю зі злодюжками? Знаєш? На мене дивись!

— Ви про що?— перелякано мовила Дебора.

— Кевін, Жозе, сюди! — розлючений господар охоронців.

— Доповіли, що ти крадеш з кухні, а я тобі вірив.

— Хто? Я ніколи...

— Не твоя справа, і не намагайся ухилятися!

Коли підійшли охоронці, Сальен наказав їм її обшукати.

— Я сама віддам, вибачте месьє, — майже заплакала жінка.

Вона дістала кілька великих шматків м'яса, і рибу.

— Вибачте месьє, - заголосила Дебора, - у мене шестеро дітей, і старий, хворий

батько.

— Яка мені справа, до твоїх дрібних виродків! – випалив він, — а ти Кевіне отримаєш нагороду за уважність!

Той нахабно посміхнувся.

— Не звільняйте мене, будь ласка, це більше не повториться, присягаюся! Це, то, що залишилося після сніданку.

— Не звільняйте, не повториться, — передражнив її Етьєн і награно розреготався.

Він завжди зло всміхався, коли доходило до покарань. Підійшов до неї, схопив за шію і кинув на землю.

Кевін і Жозе стояли поруч і посміювалися.

— Догралася!

Фернандо все це бачив, і хвилювався за бідну Дебору. Не міг він просто дивитися, як негідники знущалися над беззахисною жінкою.

— Ти так просто не відбудешся, дурепа! - прогарчав Етьєн, і тицьнув бідолаху ногою у живіт.

— Кевіне, відтягни її до сараю, — наказав він наглядачеві, — можеш там з нею розважитись. Бачів як ти постійно поглядаєш на неї. Я потім вирішу, що з нею робити.

— Що ви робите! — втрутилася Вівіан, коли побачила, як Етьєн лупцює Дебору.

— Зайшла в будинок, і там сиди! Чи бажаєш цій повії компанію скласти?

Та хотіла щось заперечити, але не наважилася.

Фернандо не міг вже дивитися, як Кевін тягнув жінку за волосся. Перед його очима виникла сцена з острова. Коли пірати тягли його Габріелу в човен. Він попрямував до них, хоча й гадки не мав, чим це може для нього скінчитися.

— Тобі, що наказали робити! — крикнув на нього наглядач, — бажаєш, щоб я після цієї красуні тобою зайнявся?

— Відпусти її, кретин! — відповів Фернандо.

— Забув з ким розмовляєш? — трохи оторопівши, від нахабства невільника, відповів наглядач, —зараз мій батіг тобі нагадає! Жозе потримай дівку, щоб не втекла. Зараз поясню, як розмовляти зі мною!

Фернандо, зрозумів, що шляху назад вже немає. Та був готовий прийняти свою долю. Кевін замахнувся батогом, але Фернандо вчасно відбіг. Наглядач кинувся на нього. Фернандо різко стрибнув на супротивника, схопив того за руку. Противники впали на землю. Кевін намагався вивільнити руку, і огортав Фернандо батогом. Але той не вгамовувався. Жозе підбіг, і замахнувся батогом, але потрапив по Кевіну.

— Дивись куди б'єш, бараняча голова, — заволав той.

Поки той скрутився, лаючись від болю, Фернандо вихопив його шаблю. Тут його ледь не зачепив батіг Жозе.

— Убийте цього нахабу! — заволав Етьєн, та витяг довгу шаблю, — інакше вас самих розрубаю на шматки.

— Може сам спробуєш? — вигукнув на це Фернандо.

— Лайно! — відповів Сальен, — боюся це твої останні слова.

— Дозвольте мені, господарю?- оголив шаблю Жозе.

Давно вже Фернандо не тримав в руках зброю. Але руки все відмінно пам'ятали. Кілька вдалих рухів, і шабля противника легко вибита, і той задкує.

— Чого злякалися, — волав господар, — за що вам плачу? Взяти його, або звільнені!

Жозе спробував підібрати шаблю яка відлетіла, але її вже тримав в руках Марко, що прибіг на допомогу. Втім, він не був майстерним бійцем, і на його допомогу Фернандо не розраховував. Проте беззбройні охоронці не наважувалися нападати.

— Дивіться, як я розрубаю цього кретина! — загорлав Етьєн і кинувся в бій.

Шабля його була довша і важча, та й боєць він був набагато досвідченіші ніж охоронці разом узяті. Фернандо почав відступати від потужних атак Етьєна, що загрожували розрубати його на місці. Кілька разів ледь ухилився. Буканьєр увійшов в азарт, він заганяв свою жертву, збирався нанести разючий удар. Ще кілька ударів Фернандо відбив просто дивом.

— Я твою голову повішу на паркані, — вигукнув Етьєн, і бридко усміхнувся.

Фернандо знову ухилився, і навіть порізав противнику шкіряну куртку.

— Ах, ти, клятий виродок! — вилаявся Етьєн.

Він майже втратив самовладання від люті. Ніяк не чекав він, що невільник вміє добре битися на шаблях. Але зараз він з ним покінчить. Ще трохи і все, був певен Етьєн. Треба швидше покарати його, нехай інші бачать, що буває з непокірними. Та від люті Етьєн зовсім забув про обережність. Надто він був певен в перемозі.

Різкий, необдуманий замах, всю злість в нього вклав. А Фернандо встиг відскочити і зробити різкий випад. Скривавлений Етьєн впав на землю.

— Ти як бажаєш, а я йду звідси, — звернувся Фернандо до Марко.

— У мене теж шляху назад немає, друже,

— От і добре, можеш і її забрати, — Фернандо показав на Вівіан, яка перев'язувала рану своєму деспотові чоловіку.

— Ці побігли за підмогою, — пробурчав Фернандо, коли побачив що Кевін і Жозе кудись поділись.

— Хутчіш, у нас хвилин п'ять, не більше!

Потрібно було діяти негайно. Фернандо встиг забрати речі, які заздалегідь приготував. Дещо прихопив і Марко. Вівіан не вагаючись пішла з ними. Виявилося, що Марко вже не раз втішав дівчину після побиття чоловіка, коли той розважався з невільницями.

Коли Жозе повернувся з підмогою, вони застали на місці лише волаючого від болю господаря. Він вивергав прокльони, вимагав наздогнати та четвертувати хлопців. Вавіан обіцяв віддати тим, хто знайде втікачів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.