Подих північного вітру

Настала черга Віля показати свої сили. Він разом з партнером вийшов на центр стадіону. "Цікаво, а навіщо такий великий стадіон?" - подумав він. Деяким учасникам, що змагалися перед ними,  підкидали додаткові випробування. В минулому році ці випробування були незначними, тож Віль через них не переймався. Саме цікаве, що жодне випробування не було схоже на будь-яке попереднє. Мабуть, в цьому була якась фішка: показати себе в неочікуваній, критичні ситуації.

Бій розпочався. Суперник напав першим, одразу переходячи в суцільну атаку. Віль вправно ставив блоки. Потім, перехопивши ініціативу, він почав так само несамовито наносити удар за ударом, поки не вибив меча з рук. Радість охопила його з ніг до голови. Він не міг повірити, що все настільки просто. Та це ж дитячі забавки якісь! Так він думав, поки обидва хлопці не помітили, що з одного з входів до стадіону повзло щось слизьке та потворне. Здалеку боло не дуже добре видно, але тварюка була настільки швидкою, що за кілька хвилин вже кружляла навколо хлопців. Треба було швидко метикувати. Цей десятиметромий монстр міг запросто скрутити їм обом шиї, а опісля - з'їсти. Віль крикнув до суперника:

- Слухай, ми хоч і маємо бути один проти одного, але так скоріше ця тварюка зжере нас обох.

- Думаю, ти правий. Як будемо вибиратися? - стояв сильний гул від глядачів з окликами та вигуками підтримки, тому їм весь час доводилося кричати.

- Що якщо хтось з нас спробує перестрибнули зміюку, тим самим відволікаючи її, а інший відрубить їй голову?

- Звучить сумнівно, але іншого виходу я не бачу.  Давай я відволікатиму. - хлопець трохи розбігся і перестрибнув велетенську змію. Точніше, спробував перестрибнути. Слизька потвора одразу зреагувала на зайвий рух і повернулася в його бік. Хвіст моментально обплів хлопця, давлячи йому на горло. Віль не збирався чогось чекати. Він покріпше взяв меча та з усієї сили рубанув по шиї потвори. Голова відлетіла, обризгуючи все довкруги чорною кров'ю. Віль був весь в цій липкій субстанції, але про це було ніколи думати. Він хутенько підбіг до суперника, та прийнявся звільняти його з тяжкої хватки. Смія лежала непорушно, але тут, здригнулася. А потім ще раз, і ще раз. Вона почала з великою силою виляти хвостом, підпригувати, з перерізаного горла чулося гидке журчання крові, яка фонтаном витікала з артерій, але в один момент кровотеча зупинилася. Віль не розумів, що треба було зробити зі змією, щоб йому сказали, що бій закінчено. Але судді мовчали, спокійно очікуючи, поки настане час оголосити учасника, який пройшов. "Може вони зараз випробовують нас на командну роботу?" - подумалося Вілю. Все може бути. Війна - така штука, в якій командна робота є важливим спектром перемоги. Змія до сих пір дрижала, сіпалася, підскакувала, аж поки з перерізаного горла не з'явилося два круглі випини. Віль з жахом переводив погляд із змії на противника, чи, вже напарника. Що це таке? Аж потім стало зрозуміло, що замість однієї голови, у змії виросло ще дві. Це лякало. Це справді виглядало моторошно. Тепер шанс залишитися живим меншав. Можливо, треба просто кимось пожертвувати? Ну вже ні. Якщо домовилися працювати в команді, то зраджувати вже неможна. Такі принципи тримали обох юнаків.

- Може тоді спробуємо відрубати спочатку хвоста? - запропонував напарник.

- В будь-якому разі, треба спробувати.

Хлопці завзято заходилися рубати змію, але хвіст так само роздвоївся і все ставало тільки гірше.

- Ну має ж бути спосіб якось її вбити! - прокричав Віль, ухиляючись від монстра.

- Може ми просто не ранимо її внутрішні органи?

- А ти впевнений, що у цієї тварюки вони є? Он, дивись, в неї навіть очей немає, але вона, схоже, нас прекрасно чує.

- Та як же в неї не буде органів? Серце то якось б'ється.

- Серце? А якщо... - Віль різко побіжав прямо на тварюку.

- Стій, та воно ж зараз тебе проковтне!! - але було пізно.

Віль, тримаючи меча перед собою заліз у пащу змії на половину, проткнувши її наскрізь посередині. Змія несамовито зашипіда і почала хрипіти. Зі спини потекла не чорна, те яскраво синя кров. Напарник підбіг до Віля і витягнув того за ноги з пащі змії. Віль виглядав паскудно. Весь в цій чорній крові, і, схоже, з раною на шиї від зубів тварюки. В очах його потемніло:

- Агов, тебе ж Вілем звуть, так? З тобою все в порядку?

Віль не відповідав. В цей час пролунали шалені оплески глядачів, а головна брама відкрилася, щоб випустити учасників. Голос судді проголосив, що вони обоє проходять на другий тур. І Вілю б треба було радіти, але в тілі він відчув сильну слабкість та відчуття нудоти. Схоже, та чорна кров була не кров'ю, а ядом.

Прокинувшись, перше, що він побачив, це білу стелю. Голова гуділа, як у вулику, в очах літали мушки, а тіло не рухалося взагалі. Підійшла лікарка. Вона оглянула Віля і сповістила когось про те, що хлопець прийшов до тями. В палату навідався сам ректор академії.

- Ну що,  юний воїне, як себе почуваєте? Я дуже Вибачаюся за цю випадковість. Схоже, цей вид змій був отруйним.

- Ви що, зовсім не цікавилися, чи є отрута в організмі змії? - мляво відповів хлопець.

- Не галасуй, хлопче, ми ніяк не могли його перевірити, бо тваринна отрута не діє на ельфів.

Віль знесилено заплющив очі. Аж тут до палати увірвався справжній ураган. Два хлопці стояли і дивилися на нього, усміхаючись.

- Ха, живий - весело промовив рудий сусід. Поруч з ним стояв його суперник, переминаючись з ноги на ногу.

- З тобою все добре? - ніяковіючи, запитав він.

- Так, дякую. Тебе як звати хоч?

- Я Нефрін Халос.

- Приємно познайомитися. Що казали про результати?

- Нас обох вивели на другий тур, але схоже, що через твій стан здоров'я тобі весь турнір доведеться лежати в ліжку.

Віль похнюплено опустив голову.  Це ж треба. Вилетіти на першому турі..

- Ти не подумай, ти не винен. Глядачі взагалі тебе дуже хвалять. Думаю, ти маєш право відпочити. - промовив Сем.

Ректор пішов ще тоді, коли прийшли друзі Віля. Тактичність йому хоч відбавляй. Та ж ось, з вулиці долинувся голос майстра Дейана: "Наступна пара: Сем Ейлз та Каян Фін"

- Йоб твою за сраку... - поділився  своєю думкою рудий. - Ну, побажайте мені удачі.

Хлопець вискочив за двері, залишивши хлопців один на один.