Подих північного вітру

Віль ніяково тупцювався в кабінеті головної черниці. Було поганою ідеєю податися навтьоки, бо його одразу ж схопили за комір і потягли вичитувати знову. Скільки разів він вже отак стояв перед її столом на м'якому килимі, доречі, єдиному килимі, який взагалі був в монастирі. На відміну від всієї обстановки бідності, що панувала в храмі, апартаменти Маргаретт були вишукано обвішані дорогими картинами, меблі зроблені з дорогого дубового дерева найвищої якості, а якби Вілю вдалося понишпорити по шафам, він би нарахував чималий статок: золото, сережки, перстні, іконки з золотими рамами. Одразу було видно, куди діваються пожертви довірливих селян.

- Вілю, ти сьогодні дуже мене розчарував. - черниця встала зі свого робочого місця і почала підходити до юнака. - Бог покарає тебе за бездумність. - стала впритул.

- Міс, мені здається, чи ви тільки-що сказали, що намагатися не вмерти з голоду - це бездумно? - почувся хлопок. Щоку обпекло: "свята" сестра зарядила хлопцю ляпаса.

- Не смій тут розкидуватися такими безчесними фразами. Молоко на губах не обсохло, а він сміє йти проти моєї волі? Бісова дитина!

В цей момент пролунав короткий стук в двері. Звідти висунулася голова зі зморшками. Потім показалося велике тіло, одягнене у форму воєначальника. На вигляд йому було років п'ятдесят.

- Прошу вибачення, я генерал-лейтенант королівського військового складу. За наказом короля прийшов до вас з повідомленням.

Він повністю зайшов в кабінет, а за ним з'явився молодший чоловік з темно сірим волоссям і темними очима.

Черниця хородно подивилася на Віля.

- Марш в спочивальню. Зранку отримаєш своє покарання.

Віль вийшов за двері, розминувшись з сіроволосим чоловіком. Чи спробувати йому підслухати? А якщо спіймають? Тоді не бачити йому й сніданку. Повагавшись, все ж таки вирішив йти спати. Їсти хотілося вельми, а єдине яблуко чекало його у жіночій спочивальні.

Тихими кроками він пошвендяв до місця своєї вечері. Тихенько підкравшись до дерев'яних дверей, постукав певним чином так, щоб Ліля зрозуміла, хто прийшов: два коротких, один довгий, три коротких. Це був їхній код з самого малечку. Незабаром за дверима почулася метушня і за мить перед хлопцем вже стояла подруга.

- Вілю, вибач, тут таке діло.. - присоромлено опустила очі,- комендантка мене взяла на гарячому. Тепер мені нічого тобі запропонувати.

Віль з досадою видихнув:

- Добре, надіюся сніданок мені дадуть. Добраніч, не переймайся, ти намагалася зробити все можливе. -

вони попрощалися і юнак пішов до чоловічої спочивальні. Лілю він знає з моменту, коли вона потрапила до монастиря. Чесно кажучи, це він сам її туди привів. Коли йому було сім років, йому дозволили з'їздити за продуктами до міста разом з молодим ченцем Мюдером. І по збігу обставин вони стали свідками сильної пожежі. Палав чийся будинок, а з середини долинами дитячі крики. Переляканий хлопець не знав, що міг би зробити в цій ситуації. Після того, як рятувальники винесли рудоволосе дівчатко років п'яти з полум'я, він взяв її за руку і намагався заспокоїти. В той момент стало ясно: дівчинка залишилася сиротою.

Дійшовши до спільної спальні, він ліг на своє місце і одразу ж заснув.

Ранок видався напрочуд невеселим. Хтось з хлопців-задирак зачепив його держаком від швабри і Віль благополучно звалився з ліжка. Потім вода в імпровізованому душі, який насправді був звичайним відром з водою, виявилася не надто теплою, а навіть крижаною. А потім нещасний дізнався, що за вчорашні витівки знов лишився без сніданку.

Цього ранку було не як завжди. І йшлося не тільки про невдачу Віля, а й про те, що цього ранку їх вишикували в лінію для урочистого вітання гостей, яких вчора бачив юнак.

-Вітаю вас, шановне товариство. Я - генерал-лейтенант південної королівської військової піхоти, за наказом його величності мушу повідомити вам, що країну введено в воєнний стан. Королівство Скелястих земель безсовісно жадають захопити недоторкану ділянку з цінними артефактами на заході смарагдового острову. А тому, було видано наказ, про обов'язковий вступ чоловіків з сімнадцяти по двадцять п'ять років до військової академії. - тільки зараз Вілю вдалося роздивитися риси облич військових: старший чоловік був наполовину людиною, наполовину ельфом. Про це свідчили його вуха. Вони були короткими, як у людини, але всеодно загостреними на кінці. Його смуглява шкіра свідчила про довге перебування на сонці, а сідуваті вуса натякали на солідний вік.

Після промови генерал-лейтенанта вперед вийшов молодший військовий:

- Вітаю, молоді люди. Мене звуть майстер Дейан. Мій колега забув додати, що в академію добровільно можуть вступити і жінки, але з двадцяти років. Але вам всім доведеться покинути монастир і поїхати до Центрального міста, для здачі іспиту. Система оцінювання працює таким чином, що хлопці попадуть в академію навіть з повністю проведеним іспитом, бо через кризис в королівстві нам не лишається іншого вибору. Жінки ж можуть передумати в будь-який час. Це їх право, бо і вступають вони добровільно. - в натовпі почулося обурення. Хтось почав невдоволено бурмосити носа через несправедливість. Чому в дівчат є вибір, а в хлопців - ні?

Розуміючи обурення Дейан примирливо посміхнувся, показуючи свої ікла, гостріші, ніж у звичайної людини:

- У всіх буде можливість показати себе в бою та навчитися магії, хоч ви й смертні істоти.

Відвівши погляд вбік, Віль побачив незадоволене лице головної черниці:

- Вона втратила робочу силу. - подумав він. - Нарешті.

- Тож сьогодні ми даємо вам цілий ранок на збори. Раджу брати саме необхідне: предмети особистої гігієни і т.д. дорога буде довга. А зараз я буду приймати заяви дівчат на добровільний вступ у кабінеті вашої головної черниці. Ви ж не проти, міс Маргаретт?

- Звісно. - процідила крізь зуби.- Мій кабінет до ваших послуг..