Подих північного вітру

Дні навчання тягнулися, здавалося, дуже швидко. Майстер Дейан, все ж, визнав потенціал хлопця і почав його тренувати. Стало важче, ніж було до цього і це не дивно. Тренування були майже цілодобово. Віль кожного разу викладався на повну, а потім змучено падав на ліжко і спав, як вбитий. Та спав так кріпко, що пару разів Сем перевіряв, чи той дихає, та поливав водою.

На відміну від меча, Вілю з легкістю вдавалося опановувати базові знання з відьомської магії. Це було дивно, бо він звичайна людина,  люди не могли просто так ловити все на льоту. День за днем йому вдавався крок за кроком. Все більше й більше це бентежило вчителів та однокурсників. Почали ширитися чутки, що насправді віль син знахаря, або відьми. Та про це ніхто точно дізнатися не міг, бо навіть сам Віль був не в курсі.

Юнак повертався в корпус після додаткового заняття з Дейаном, аж тут, за колоною побачив тінь, що збирається в згусток чогось матеріального. Незабаром замість того згустка з'явився силует, і з темноти вийшов ельф.

- Знову ти? - холодно відповів він.- Що ти робиш так пізно в ночі?

Вражений Віль не міг зрозуміти, як це він зміг з'явитися просто з місця, де його тільки-що не було. Він по-дурному відкривав і закривав рота, хапаючи повітря, мов риба.

- Як ти це зробив? - темноволосий закотив очі.

- Я - ельф, тому маю особливі здібності. А от  тобі такі здібності і не світять. Так що ти робиш вночі під час комендантської години?

- Яка тобі різниця? - задер носа  Віль, мов павич розчеперював свого хвоста.

- Ти знаєш, якщо я розповім про це ректору то..

- Навіщо?

- Щоб не втикав.

Віль пирхнув від злості і просто пішов далі до своєї кімнати.

Відкривши двері він побачив Сема з якоюсь дівчиною. Вона схопилася і, вибачившись, пішла геть.

- Ет..  таку свіданку спортив.

- Свіданку об одинадцятій вечора? В моїй кімнаті?

- Це і моя кімната теж, тому вожу сюди, кого хочу.

- Та проїхали, тільки попереджати треба, що ти з кимось ель зібрався пити. - мовив Віль, беручи до рук скляну пляшку та розглядаючи блакитний вміст.

- А ти сам де був? Мабуть теж в якоїсь пані? - лукаво поглянув на нього сусід. - Чи в якогось пана?

- Йди проспися, вигадник.

- Ну дивися. Я то що? Я нічого проти не маю.

Хлопці повлягалися на свої койки. Сон не йшов.

- Слухай, а як звуть того ельфа. Який є наставником другої чоловічої групи?

- Того з темно-синім волоссям? Чи яке там

- Так.

- Ану дай згадаю.. Коран.. Кіран... Кай.. Ааааа точно. Каян. А тобі навіщо? Сподобався?

- Навпаки. Він поводить себе так, наче чимось краще за людей.

- Ну, він насправді дуже сильний. Я чув, претендує на охоронця крон-принца.

- Він? Та я ніколи не повірю, що він захоче комусь служити. Навіть якщо це крон-принц.

- Ну, принц Аарон дуже важлива постать для Тартану. Його безпека варта багатьох життів.

- Всеодно надмірність цього каменюки більша за велич принца.

- Не скажи. Ти ж знаєш його всього пів року, і то не кожного дня. Доречі, де ти його взагалі бачив? Ви ж взагалі не маєте якось перетинатися?

- Та, в бібліотеці він на мене нагримав.

- І все? Тепер ти робиш висновки? Та ви ж ніколи так н.. - Сем закусив язика.

- Що "не"? Слухай, в мене іноді відчуття, наче ти з іншої планети прийшов. Ти знаєш щось важливе для мене?

- Що?? Пффф ніііі. - похитав головою рудий. - Нічого такого, що ти мав би знати.

І кокетливо поплескавши віями, він ліг на ліжко, і гучно захропів.