Битва білих і чорних

Епілог

Теплого весняного ранку ми з Тадом вирушили до королівського палацу проводжати роботодавців і дорогих друзів водночас. Ті не забарилися. Щойно до гостьового крила під’їхала карета, Януш з Ліанною з’явилися у дверях.

Підійшли попрощатися з друзями. Наша невеличка компанія зупинилася в стороні. Поки супровід готував коней, а слуги вантажили багаж можновладців, мали змогу перекинутися парою фраз.

- Все вдалося якнайкраще. – мовив князь: - Посольство працює, як годинник. Справи робляться як годиться. Можна й родинними проблемами зайнятися.

- Ой, так. А щодо вашої родини… - почала Ліанна, намагаючись на щось натякнути, та ми не звернули уваги.

- А що наша пара? – перервала я її, аби не вислуховувати зауваження й нікому не потрібні висновки. Здогадатися, на що намагається звернути нашу увагу королева не складно.

- Кохана, не зважай. Вони не з тих, хто житиме сімейними справами. Авантюризм у них в крові. – кинув Януш, для заспокоєння своєї дружини.

- Та й робота небезпечна. Нам не потрібен зайвий ризик. Тож подумаємо про те, коли настануть спокійні часи. – відбрехався Тад, підтримуючи мою позицію нейтралітету.

- Ну добре. Не лізтиму не у свою справу. – відмахнулася жінка, розуміючи, наше небажання ділитися особистим. Натомість запропонувала: - В будь-якому разі, коли настане безпечний період, приїжджайте до нас. Якраз затіяли ремонт у палаці. Та й літня резиденція майже готова. Трохи відпочинку та приємного спілкування не завадить.

- Так. Чекаємо вас у гості. І алхіміка свого беріть. Він уже якимось чином влився у нашу авантюрну компанію. – приєднався Червонський.

- Обов’язково скористаємося вашим запрошенням. – усміхнулася я. Чоловік підтвердив моє рішення: - і Тіму передамо.

Плани на першу відпустку все ширилися, а годинки вільної не видно. Спершу треба налагодити усе, а пізніше можна буде і про поїздки подумати.

Ще трохи побазікали, поки не закінчилися приготування. Потім провели друзів. Прослідкувавши, як Януш допомагає Ліанні залізти в карету. За нею там вмостилися дві жіночки: особиста служниця та лікарка, що супроводжувала королеву. Після чого Червонський скочив на коня та скомандував рушати. Кавалькада рушила у напрямку міської брами. Ми прослідкували, як вони віддаляються. Князь намагався триматися поруч з транспортом дружини, хоча в умовах вузьких вуличок полянської столиці зробити те доволі складно.

Щойно останні зі свити Улінської правительки зникли з поля зору, вирушили у справах, адже у нас іще купа роботи. На відпочинок не має часу.

***

Минуло два місяці

Стояли теплі літні дні. У королівстві настав тривалий мир та спокій. Відбувалася підготовка до святкувань Дня всих Богів, який справляють у день літнього сонцестояння. Нас також затягнула круговерть життя. Робота кипіла, до того ж ніщо не руйнувало планів і не перешкоджало їх втіленню. На цю пору ніяких гучних подій чи скандалів не відбувалося. Суцільна рутина. Єдиним винятком з нудного плину днів стало рішення наших друзів.

Одного разу, на посиденьках в улюбленій таверні, Тім зробив гучну заяву:

- Ми з Ядвігою вирішили побратися.

- Вітаємо! – голосно відреагувала уся компанія присутніх.

- Взагалі-то, хотіли запросити вас на весілля. – зазначив алхімік.

- І попросити допомоги з організацією. – висловилася Ядвіга.

- Звісно, ж допоможемо. – відказала я.

- Чиста правда. – з усмішкою підтвердив Тад.

Єжи тільки відмахнувся й нагадав про свою не обізнаність в організаційних питаннях. Підтримали його, адже другу то дійсно погано вдається, нема в нього до того хисту, тож і залучати до підготовки не має сенсу. Лишень попросити допомогти з деякими дрібницями.

Так і вирішили. А наступного дня почали ретельно вивчати питання…

В нас розпочалася нова весільна лихоманка. Без думок про можливу загрозу та незрозумілого страху перед змінами, готуватися до весілля – набагато веселіше. Мені, навіть, сподобалися оті вечірні посиденьки з подругою та складання планів на майбутні урочистості.

Тім з Тадом займалися банкетом, а ми відповідали за прикрашання та сукню. Поки чоловіки домовлялися про церемонію у храмі, шукали місце для урочистого обіду, наші вечори займали примірки сукні, та планування прикрашення приміщення, де проходитиме святкування.

Напередодні, я замовила квіти для урочистостей і прослідкувала за прикрашанням закладу, де буде пишний обід. Оскільки почався період дощів, частування відбудуться у великому залі розкішної таверни в центрі міста. Залу прикрасили стрічками та квітами. На столи поклали розшиті візерунками скатертини. Усе як годиться.

А перед святом Ядвіга нагадала про дивні традиції цього світу. Тому, попросила сходити з нею в храм. Жінка мала проголосити молитву вдови з проханням посприяти в тому, щоб розпочати нове життя. Я ж пішла підтримати подругу. Доки вона під керівництвом служителів спілкувалася з Богами, я чекала біля будівлі.

Не минуло й чверті години, двері відчинилися й звідти кутаючись у чорне вийшла знайома фігура. Я швидко підбігла до неї та підтримуючи жінку за плечі спитала:

- Ти як? Як усе пройшло? Нормально?

- Так. – видала та. Помовчавши трохи пояснила: - Мені не дуже добре через згадки про Міхала. Та й обряд цей не легкий.

Ядвіга виглядала знесиленою та була неймовірно блідою. Пам'ять про покійного чоловіка-тирана витягла з неї всі соки. Зараз, вона здавалася людиною, що перенесла тяжку хворобу, настільки змінилася за якихось десяток хвилин.

Я не роздумуючи, махнула й одразу ж з-за рогу вибіг закутаний у плащ хлопець.

- Знайди алхіміка і передай, що його дружині потрібен еліксир відновлення. Додай, нехай біжить додому.

- Добре пані. – кинув той і зник.

Трохи постояли так. А потім повільно покрокували у напрямку будинку, де мешкало майбутнє подружжя.

- Навіщо витрачаєш на мене свою охорону? А раптом щось станеться. Хто тобі допоможе? – тихо мовила подруга, тримаючись за мою руку.

- Ти ж знаєш. Я сама можу за себе постояти. А то лише для заспокоєння нервів Тада. – відповіла я, підтримуючи знесилену жінку.

До оселі дійшли в мовчанці. Я посиділа з приятелькою, поки не прийшов Тім з енергетиком. Допомогла напоїти подругу тою речовиною. Повечерявши з друзями, пішла.

А вдома чекала розмова з чоловіком. Шпигун мене здав коханому, тож довелося докладно розповісти про нашу невеличку пригоду. Вислухавши, коханий заспокоївся і вечір пройшов у невимушеній атмосфері.

***

Минуло два дні

Ми з Тадом вдруге стояли у натовпі біля собору, чекаючи на молодят. Яскраво світило сонечко. Сезон мряки закінчився. Настало посушливе, хоч і не надто спекотне літо.

Моя увага перемкнулася на оточення, адже на площу повільно заїхала карета. Звідти вилізли винуватці свята й взявшись за руки неквапливо рушили до собору. Натовп розступився, пропускаючи їх. Люди створили для них коридор та з кожним кроком, хтось вигукував вітання.

Поступово пара дісталася пункту призначення, перед дверима, якого стояла наша компанія. Звідкись з натовпу виринув Єжи та прилаштувався поруч, ліктями проштовхавшись на передній ряд. Він обережно тримав кошичок з червоненькими квіточками, ховаючи той під плащем.

Наречені наближалися. Уже можна розгледіти їхні святкові образи приправлені усмішками на обличчях. Ядвіга вбрана у сердолікового кольору сукню, подолом якої розбігалися старанно вишиті зелені паростки. Вони звивалися, наче наповзаючи на виріб, який шовком стікав з її плечей. У складній високій зачісці, між каштанового волосся виблискувала нитка дрібних бузкових камінчиків. Рука затягнута у новомодну полотняну рукавичку трималася за супутника. Тім – у костюмі шоколадного відтінку, щедро прикрашеному складним сріблястим орнаментом. А також, у новенькому капелюсі з сизим пером закріпленим натертою до блиску пряжкою з зображення його герба.

Молодята порівнялися з нами й настав час взяти участь у гаморі. Гучно привітали друзів, побажали їм усього найкращого. Прослідкувавши, як ті заходять у важкі двері величної будівлі, я озирнулася. Поруч стояв Єжи, тримаючи кошик, та водночас, підтримуючи Ярину, котра розгублено притискала долоні до обличчя. Дівчина прийшла подивитися на шедевр, та почувши коментарі панянок про вбрання нареченої, ледь не розплакалася. Швачка набула визнання й, сподіваюся повірила у свій неабиякий талант.

Вона забрала долоні, видихнула й подивившись на мене промовила:

- Невже це правда? Невже мої роботи комусь подобаються?

- Чиста правда. – підтвердила я: - Глянь лишень на заздрісні погляди міщанок і захопливу реакцію панянок. Сьогодні ти знайшла майбутніх замовниць.

- Я ж казав, в тебе усе вийде. – приєднався Єжи.

- Про що це ти?

- Про Яринину ідею відкрити власну майстерню. – пояснив друг.

- Ідея хороша і я тебе цілком підтримую. Допоможу чим зможу. – мовила я.

- Час спливає. Вже скоро. – перервав нас Тад.

- Так. Так… - промовили хором. Яра відійшла у бік. Єжи віддав нам кошика й теж пропхався у спокійніше місце.

Влаштувалися біля дверей і приготувалися зустрічати новоспечене подружжя. Ті не забарилися. Минуло менш ніж п'ять хвилин, двері розчахнулися й з собору вийшли молодята. Одразу ж обсипали тих квітами. Тім відмахнувся від квітки, що летіла в обличчя, та підхопивши дружину під руку, повів ту до карети. Все, церемонію завершено. За дві години банкет.

Провівши молодят до транспорту, натовп почав поволі розходитися. Дехто пішов готуватися до святкування, хтось у справах. Ми з Тадом попрямували додому. Збиратися на бенкет.

Прихопивши подарунки, рушили на весілля. Дійшовши до таверни, продерлися крізь гамірну юрбу поблизу входу та зайшли всередину. Винуватців свята іще не було. Гості тільки починали прибувати. Зайняли місця, домовлені заздалегідь, та почали чекати.

Я оглянула залу. По кутах стояли вази з пишними букетами. Навколо вікон – гірлянди з дрібних квіточок сплетених між собою, наче готували до вінка. Та ще й оздоблені яскравими стрічками. Зі стелі звисала якась чудернацька композиція з живих велетенських квітів та стрічок. Усе у біло-голубій гаммі. Ідеально.

Гості все прибували й прибували. От прийшли батьки Двіги. Отам уже всідалися нечисленні родичі Тіма. В кінці довгого прямокутного столу вмостилися Єжи з Ярою. Поряд, особиста служниця Ядвіги. Трохи пізніше, додалися кілька знайомих. Пришкандибав і старий алхімік, пан Лукаш.

От, нарешті, з’явилися молодята й урочистості розпочалися. Присутні шуміли, частувалися й щиро вітали нову родину. І, звісно ж, надарували тим купу усякого непотребу. Найдивнішим, проте найпрактичнішим виявився наш з Тадом подарунок. Вручили молодятам шкатулку з крупними монетами. Наказали витратити гроші на організацію спільного відпочинку. П’ятсот золотих вистачить. Менш практичним був дарунок швачки. Ядвіга привселюдно оголосила про знижку на майбутні сукні для нареченої.

Далі відвідувачі все більше і більше пили, співали пісень й всіляко шанували молодят, аж поки не забули причину веселощів.

Розійшлися близько опівночі. Йдучи темним містом в компанії коханого я думала про те, як змінилося моє життя, і яким стало оточення. То вже не ті друзі, що допомогли мені з переселенням. Це уже інші люди. Більш серйозні й стримані. Але суворість зробила їх кращими.

***

Дні проносилися за днями. Життя змінювалося. Робота кипіла. Й не лише у нас. Друзі своєю чергою розгорнули широкомасштабну діяльність.

Тім створив таємну організацію, котра опікувалася переселенцями з мого рідного світу. Масштаб дослідження збільшився, й уже із сотню підготованих іншосвітців походжали вулицями Алерина й ближніх містечок. Він керував їхньою підготовкою, навчивши перед тим полянців, котрі забажали взяти в тому участь. Переселенців тренували за налагодженою схемою. Перевіреною на нас із Єжи, до речі.

Ядвіга ж зайнялася питаннями освіти полянських підлітків. Почувши від мене про приватні навчальні установи мого світу, вона загорілася бажанням створити тут заклад на кшталт школи для молодих панянок. Там вивчали різноманітні дисципліни, здобували навички управління й комунікації, а також, дівчата мали навчитися самооборони .

Уроки самозахисту були частими та докладними. Дівчат вчили не тільки добре бігати, щоб втекти від нападника, а й на елементарному рівні володіти зброєю, аби ті могли відбитися. Спершу приятелька звернулася до мене з пропозицією вчителювання. Та я відмовилася. Ледь вистачало часу на одну ученицю, а там по два-три заняття на день. Тому довелося їй шукати іншу наставницю. Я познайомила її з колишньою воїтелькою та дружиною мого садівника. Жінка погодилася вчителювати. Швидко втягнулася й стала однією з найкращих наставниць.

У Януша та Ліанни народився первісток. Червонський писав, що вони добудували літню резиденцію, й вкотре запрошував нас погостювати. Та все відкладали. Постійно знаходилися дрібниці, які слід владнати.

Нарешті, за рік, ми з Тадом знайшли час на спільний відпочинок. Як і обіцяв коханий, вирушили у його мисливський будиночок глибоко у лісі. Володіння коханого розташовувалися набагато далі від столиці, ніж мої. Тож покаталися дорогами Полянії. Та воно того вартувало.

Густий ліс шумів над головами. Хатинку на мальовничій галявині оточували кущі запашних квітів. Неподалік дзюркотів струмок. Поряд протікала річка, до якої треба було спускатися лісовою стежкою. Хвилин п'ятнадцять ходу. Дика місцина. Нікого навкруги не має. Лише звір зрідка прошмигне у хащі.

Там розслабилися, насолоджуючись можливістю побути наодинці. Й це принесло свої плоди. За всим цим, я геть забула про контрацепцію. Тому, наприкінці відпочинку завагітніла. В результаті цього, народилася наша єдина спадкоємиця. Тому поїздку в Улінію довелося відкласти, поки Агнешка не підросла. Там і в Тіма з Ядвігою народився син.

В гості до іноземних друзів потрапили, за п’ять років, коли малеча підросла й ми змогли взяти їх з собою. Зустрівши нас, Ліанна одразу ж вмовила усіх вирушити до літнього палацу.

Кінець весни. Стояли теплі сонячні дні. В Улінських степах уже спекотно, але тут, у маєтку оточеному садом, іще трималася прохолода. Наша компанія сиділа на терасі, споглядаючи за дітьми, котрі гасали садком під наглядом няні, і попивали вино. Базікали про усе на світі, й про краєвиди водночас.

Мені дійсно припали до душі Улінські степи, повз які проїжджали. Вони нагадували мою Батьківщину. Тож, я погодилася з Тадом, Улінія схожа на Полянію. Відмінності є. І часом значні. Однак, тут почуваєшся, наче в гостях у кращого друга. Усе, здається, знайомим чи подібним до звичного. До того ж сякі-такі знання Улінської мови, які я набула завдяки вчительці, яку до мене направила Ліанна, допомогли доволі комфортно почуватися.

А нащадки, ті швидко здружилися й уже гралися у купі. Мовні проблеми їх не надто хвилювали. Маленький улінський принц чудово розумів майбутнє полянське вельможество, а ті відповідали йому взаємністю.

Так провели ще одну чудову відпустку. А потім іще одну. Діти росли. Й з кожним роком ставало зрозуміліше, що наша Агнешка більш схильна до спілкування з сином Тіма та Ядвіги – Яном. А принц постійно розпитує про молодшу сестричку спадкоємця Полянського престолу. У такий спосіб, у підлітковому віці розбилися на парочки й на кожному заході намагалися більше приділяти уваги об’єкту симпатії.

Ярина все ж відкрила свою майстерню. Клієнт побіг щойно оголосили про старт роботи. Столичні модниці жадали якнайскоріше дістати розкішні й незвичайні сукні. Єжи активно допомагав дружині. Приймав замовлення, доки та працювала над черговим шедевром.

Настали спокійні часи. В кожного з нас справа життя процвітала. Дні минали за днями, безповоротно забираючи моменти. Усі ті перипетії назавжди залишилися у спогадах. В нашому житті вирувала сіра буденність. Лиш час від часу пригадувалася пара буремних років. Та попри все, я відчувала себе по-справжньому щасливою, адже знайшла свою затишну місцину у цьому холодному світі.