ЕМАНАЦІЯ СВІДОМОСТІ

Макару було на похмілля. Голова гуділа, а в животі ніби ворушилося кубло хробаків. Макар поглянув у дзеркало й отетерів – не впізнавши себе. На нього дивилося справжнісіньке чудовисько із фільму жахів. «Невже це я», - подумав він і доторкнувся пальцем до віддзеркалення. Воно відповіло взаємністю. Від холодного скла Макар аж скукожився. «Чортівня якась, мабуть, треба кинути пиячити, раз чорти ввижаються», - про гундосив собі під ніс Макар і злісно дихнув на відображення мерзенним перегаром самогону з часником. «Згинь, нечиста сило», - вирвалося трубним гласом з його лудженої оковитою горлянки. «Ні, реально, це не я». Він ще пам’ятав себе як ідеального, тридцяти п’яти річного чоловіка, що крокував по життю впевненою ходою, доки не зустрів ЇЇ; вертляву, звабливу, жадібну до прикрас і любовних втіх, блондинку Ганнусю, що так, по-зрадницьки, на корпоративній вечірці, наставила йому «рога» з його ж товаришем – і все пішло шкереберть… А зараз на нього витріщилося мерзенне, спаплюжене горілкою, обличчя вуличного волоцюги. Макар озирнувся, позаду нікого не було. «А що як луснути йому, тому чудовиську в дзеркалі, шарабаном», - промайнуло в його нетверезій голові. «Коли в дзеркалі реально я, голові буде боляче, і я відразу переконаюся в згубності свого життя». Макар миттєво луснув, шарабаном з відтяжкою, в чоло віддзеркаленню. Скло дзенькнуло, а Макар лише відчув біль в зашкарублому від цигарок пальцеві. Він інстинктивно потер долонею спітніле чоло, але там гулі не промацувалася. «Ні, це реально не я», - подумав він і хиткою ходою поплентався на кухню. Знайшов під столом недопиту пляшку з оковитою. На булькотів у склянку. Випив. Крякнув. Занюхав черствою шкуринкою хліба і знову впав у хмільну реальність невдалого кохання.