Принц на мою голову

Я повільно розплющила очі і з подивом виявила, що лежу на ліжку у своїй спальні, поруч зі мною сидить Алекс, стискаючи мою руку, крутиться лікар у синьому брючному костюмі, трохи вдалині медсестра щось пише в блокнот.

- О, наша красуня прийшла до тями, – усміхнувся дядечко-лікар, – як почуваєтеся, панночка?

- Голова болить, – зізналася я. – А що зі мною було?

- Ви знепритомніли, – відповів лікар. – Причин може бути кілька. Втім у мене є дві більш вірогідних причини: або все це банальна перевтома на тлі пережитого стресу та вживання алкоголю, ось вам і ефект… Або… – лікар дещо зам'явся і невпевнено припустив, – або вагітність, але дуже ранній термін…

- Вагітність? – Здивувалася я. – Не може бути… – Я глянула на Алекса. Але той теж сидів трохи приголомшений й лише міцніше стискав мою руку.

- Ви впевнені? – доктор схилив голову на бік, – коли були останні місячні, пам'ятаєте?

- Так, 18 грудня.

- А цикл який?

- 30 днів.

- Зрозуміло, ну що ж, якщо найближчими днями, нова менструація не почнеться, я порекомендував би вам зробити тест, а поки що відпочивайте та поменше нервуйте.

- Дякую, лікарю!

- Я проведу вас. Дякую, що приїхали, – Алекс підвівся з ліжка, та пішов проводжати бригаду швидкої допомоги.

- На здоров'я. Не хворійте та відпочивайте.

Я чула, як грюкнули вхідні двері, Алекс закривав замки, а я лежала на ліжку, поклавши руки на животик. Новина про можливу вагітність одночасно шокувала й радувала мене. Я вже давно мріяла про малюка, але робота, кар'єра та невдале особисте життя не дозволяли мені радощів материнства.

- Кохана, я приніс тобі чаю, – повернувся Алекс. Він допоміг мені сісти та подав чашку. – Ти так налякала мене.

- Вибач, сама не знаю, як це сталося. Просто голова закрутилася.

- Ти дуже багато працюєш. Так не можна ... Треба берегти себе, особливо зараз, коли ти носиш нашого малюка.

- Що? Ти теж вважаєш, що це вагітність? – Я трохи чашку не впустила.

- Думаю, що так. Ти дозволиш? – Він простягнув свою долоню, поклав її на мій живіт.

- Алексе, якщо це і так, то ти не зможеш нічого відчути, термін дуже маленький.

- Тихіше ... Не забувай, хто я і що перебіг часу в наших світах різний, а значить й період виношування дітей, теж.

- Що? – я перелякано дивилася на нього.

- Так, зірочко моя. У моєму світі пройдуть ті ж дев'ять місяців, як і за ваших вагітностей, але тільки у вас мине всього три…

- Ти хочеш сказати, що зараз вже майже третій місяць вагітності? Але лікар казав, що термін невеликий.

- Магія, – лише посміхнувся чоловік. – Поки ми тут, для всіх це буде нормальна вагітність. Ті самі сорок тижнів…

- В якому сенсі? Стривай... Ти… Ти що знав?

- Здогадувався. Твоя аура дещо змінилася. Та й пригадай, що я говорив тобі про передачу сили при близькості. Я відчуваю тебе, так само, як відчуваю те, що в тебе росте нове життя.

- Неймовірно! – Тільки й сказала я.

- Дивись! – Алекс притиснув руку до мого живота. Від його долоні пішло м'яке ніжно-блакитне світіння, і я побачила себе ніби зсередини, наче при ультразвуку. Усередині мене справді зростав малюк. Вже майже сформувалося маленьке тільце. Він рухав ручками та ніжками, очі були прикриті і тут немов, відчувши, що за ним спостерігають, він злегка штовхнув стінки живота п’ятачками, а я відчула легкий поштовх.

- Він штовхнувся!

- Так! Тепер він знає, що ми його бачимо, він відчуває нас, а ми його. І ти знаєш, ось це диво – найдорожчий подарунок. Він прибрав руку, даючи малюкові спокій, і ніжно доторкнувся до моїх губ трепетним дбайливим дивовижним поцілунком, несучи мене у вихор почуттів, даруючи всього себе, всю свою ніжність, любов, турботу.

Засинала я обійнявшись з коханим, думаючи про те, що нас скоро стане троє, а ще про те, що треба скоріше шукати світ Алекса. Народжувати тут мені не хотілося, тим більше з огляду на деякі особливості моєї вагітності. З одного боку, я була рада, мені випала унікальна можливість народити втричі швидше, але з іншого боку, мені шалено хотілося насолодитися цією часом і затриматися в моєму світі до терміну пологів, але чекати дев'ять місяців звичайної вагітності занадто довго. Віктор за цей період наробить багато темних справ у Ямші.

Наступного ранку я подзвонила на роботу та відпросилася в Анжеліки Юріївни, тепер вже Анджели, пославшись на погане самопочуття. Попросила лише скинути мені мої вчорашні напрацювання електронною поштою. Я вирішила зайнятися цим питанням удома. Вона легко погодилася.

Думки про позапланову, але таку бажану вагітність не відпускали мене, до того ж, організм, нарешті, зрозумів, що в ньому відбулися деякі зміни і поводився абсолютно непередбачено. Я з самого ранку не змогла навіть підвестися з ліжка – перед очима розпливалися різнокольорові плями. Лише після чашки ароматної кави та парочки гарячих бутербродів з шинкою та сиром, приготованих Алексом, мені стало трохи краще, і я змогла пересуватися хоча б по квартирі. Алекс всюди слідував за мною, оберігав як міг, контролюючи мало не кожен мій рух. Я постійно заспокоювала його, доводячи, що мій стан цілком нормальний і зовсім не є хворобою або чимось надприродним. Він наполягав на тому, що саме моя вагітність ненормальна, тому що зовсім не така, як у інших, адже я ношу маленького мага, та ще й терміни зовсім інші, не за земними мірками, тому він буде зі мною кожну секунду, щоб знати, що ані мені, ані малюкові не загрожує небезпека. На цьому ґрунті ми вперше мало не посварилися, проте кожен залишився при своїй думці. Зрештою Алекс все ж таки залишив мене в спокої, вирішивши, що мої втрачені нерви не потрібні нікому, особливо малюкові.

До ноутбука в цей день я так і не дісталася, зате виспалася та надвечір відчувала себе помітно краще. Я змогла прийняти душ і підготуватись до зустрічі з мамою Алекса. Він все ще не міг повірити, що вона жива й всі ці роки жила тут. Принц дуже нервував, а я разом із ним. І ось такий довгоочікуваний дзвінок у двері. Я пішла відчиняти.

- Кріс, дівчинко моя, – жінка ніжно обійняла мене, – як твоє самопочуття?

- Дякую, вже краще, – кивнула я. Скинувши пальто на пуф, жінка обережно взяла мене за руку, і я провела її до вітальні, де ми з цього приводу накрили стіл. Алекс стояв біля вікна й дивився на нас. Ми завмерли на порозі. Анджела все не наважувалася пройти всередину кімнати.

- Мама! – Раптом сказав Алекс і сам підійшов до нас, ледве стримуючи сльози, його голос здригнувся.

- Сину мій! – Жінка рушила йому назустріч і вже за мить вони обіймали один одного. Я спостерігала за ними, змахаючи сльозинки.

- Пробач за все, Алехандро, пробач!

- Мамо, ну що ти таке кажеш! Ти жива, і ти знову з нами, це найголовніше! А той, хто змусив тебе зробити так, буде покараний мною особисто! – уже суворішим голосом додав Алекс, а я помітила, як його долоні стиснулися в кулаки.

- Синочку, ти так виріс, я така рада, що ти знайшов свою пару, ту єдину, яка дарована тобі богами. Це найвища нагорода. Я впевнена, що ви будете чудовими правителями для нашого маленького світу.

- Дякую, мамо! Сідай, – Алекс допоміг мамі влаштуватися на стільці за столом і сам сів поруч.

Вони сиділи, тримаючи один одного за руки й дивлячись у вічі. Я шмигнула за двері до спальні. Не хотіла їм заважати. Вони багато років страждали, хай посидять удвох.

Я лягла на ліжко і тут побачила, що біля подушки щось блиснуло. Простягнувши руку, я намацала ту саму підвіску-зірочку, яку Алекс зазвичай носив не знімаючи. Мабуть, розстебнувся замочок.

Я піднесла медальйон ближче до обличчя, роздивляючись його. Тепер я побачила, що це насправді коло в зірці, в центрі якого нанесена якась руна, а на звороті медальйону, всередині кола, було вигравіруване маленьке серце. Зовсім крихітне. По всьому обідку кола йшов якийсь напис, написаний латинськими літерами: Entrada De Mundo Abierto.

Щойно я прочитала ці слова, як прямо переді мною в повітрі заблищала блідо-блакитна арка. Я й здивуватися не встигла, як невідома сила затягнула мене в портал, що відкрився. Я заплющила очі. Відчуття польоту, миттєво заклало вуха та… бум-с! Я впала м'яким місцем на щось тверде.