Принц на мою голову

Додому ми повернулися дуже втомлені, але й дуже задоволені. День удався на славу.

- На добраніч, Кріс, – Алекс легенько поцілував мене в губи та пішов у вітальню.

- Приємних сновидінь, – я лагідно йому посміхнулася та зникла за дверима своєї спальні.

Цей хлопець мені подобався дедалі більше. Я лежала в ліжку зі щасливою усмішкою на обличчі, а поряд, за стінкою, спала людина, яка стала дорогою моєму серцю. Я не загадуватиму про те, що буде потім, коли він повернеться додому, головне, що зараз мій принц поруч зі мною.

Вранці наступного дня я прокинувся від наполегливого дзвінка у двері, розплющила очі та знову примружила їх, ховаючись від яскравого сонця.

- Кого несе в недільний ранок? – Невдоволено пробурчала я і, накинувши малиновий шовковий халатик поверх піжами, пішла відчиняти.

- Женько? – я ошелешено дивилася на високого чорнявого хлопця в потертих джинсах й чорній шкіряній куртці, що стояв на порозі та тримав у руках шикарний букет червоних троянд.

- Що не чекала? – весело спитав він і підморгнув мені.

- Чесно кажучи, ні…

- Ти що, мені зовсім не рада? – здивувався Женька. – Може, хоч пустиш? Стільки не бачилися!

- Ну, заходь, коли прийшов, – я пропустила його всередину квартири і зачинила двері. – Звідки ти взагалі взявся?

- З Амстердама, – усміхнувся той. – Квіти візьми, – простяг він мені букет. – Для тебе старався. Знаєш, як складно знайти о восьмій ранку в Києві шикарний букет квітів?

- Та невже? – не повірила я. – У підземках їх завжди повно.

Женька лише зітхнув.

- Не чекав я такого прийому... Не чекав, – Женька нервово смикав свої пальці, то з'єднуючи їх разом, то розводячи вбік.

- А чого ти чекав? – Я провела його на кухню та вказала рукою на диванчик у куточку, але хлопець залишився стояти в дверях. Я поставила квіти у вазу на підвіконні і, спершись на нього, повернулася до Женьки, що нічого не розумів. – Чи ти думаєш, що всі ці два чортові роки я чекала на тебе? Ревіла в подушку і гризла лікті? – Я майже зірвалася на крик.

Найменше зараз я хотіла його бачити. Женька кинув мене два роки тому, нічого не сказавши, просто одного прекрасного дня від нього прийшла смс: «Не шукай мене більше і не дзвони. Ніколи. Я відлітаю, як надовго – не знаю. Обставини змусили. Вибач, що ось так. Повернуся, я сам тебе знайду. Завжди кохав та кохаю лише тебе. Але так треба. Ще раз пробач!"

Я не можу сказати, що відчувала неземні почуття до нього, але тоді я кілька місяців приходила до тями. Я не могла повірити в його брехню, його зраду. Все, що він робив та говорив, було лише грою, гарними словами. Ніколи не думала, що можна ось так гарно прикидатись.

- Кріс, – підійшов до мене Женька майже впритул.

- Не підходь до мене, – я висунула руки вперед. – І не чіпай мене, будь ласка.

Чорт забирай! Ну навіщо він прийшов? Чому саме зараз? Саме сьогодні? Я так хотіла цей день знов провести з Алексом. Ось гад! Весь настрій мені зіпсував!

- Кріс, хто там? – До кухні зайшов Алекс. На ньому були тільки спортивні штани, явно мої, бо ледве діставали до середини гомілки. Дивно ще, як він у них вліз, він начебто щільніший за мене буде. Абсолютно голий торс. Він виглядав шалено привабливо та сексуально. На його шиї висів гарний срібний медальйон у вигляді п'ятикутної зірки.

Женька обернувся та витріщився на мого принца.

- Алексе, – видихнула я, протиснулася між столом і застиглим Женькою, підійшла до нього і притулилася до сильних грудей. В його обіймах я почувала себе захищеною.

- Хто він такий? Він тебе образив? – Погладжуючи мене по спині запитав Алекс.

- Ні. Тобто так. Тільки це давня історія.

Женька нарешті відмер і простягнув Алексу руку.

- Євген.

- Алехандро, – відповів мій принц.

- Іноземець, чи що?

- Начебто, – кивнув Алекс. – Що ти робиш у квартирі Кріс? Що тобі потрібно? Дівчина явно дала зрозуміти, що тобі не рада.

- Зате вона явно рада тобі, – сердито засміявся Женька. – Мда-а, Кріс, я не думав, що ти на гарненькі мордочки кидаєшся ...

- Заткнися! – прогарчав Алекс. – І покинь приміщення! Швидко! – Його слова пролунали як грім. Залізний холоднокровний тон. Я бачила, як Женька стиснув грудочку й дуже обережно пішов до виходу.

- Мила, присядь, я сам його проведу, – він допоміг мені сісти на дивані, а сам пішов за Женею.

Я чула, як Алекс щось пояснював Женьці на сходовому майданчику, чула, як прийшов ліфт, зачинилися вхідні двері. Мене трусило, і по щоках котилися сльози.

- Маленька моя, – Алекс опустився переді мною, встаючи на коліна. – Він більше не потурбує тебе. Не плач, я поряд, – і сильно притис мене до себе.

Я відчула міцні справжні обійми. Рідні обійми. Отак би й сиділа і не відпускала нікуди його.

- Дякую, що ти є, – прошепотіла я.

- Дурненька, це тобі спасибі, що ти з'явилася в моєму житті. – Алекс легенько поцілував мене в маківку. – Давай краще поснідаємо та сходимо ще кудись. Ти мені, до речі, обіцяла телефон.

- Було діло, – посміхнулася я. – Вчора ми так його й не купили. Тоді, справді, давай снідати й знову до міста, цього разу в тебе буде екскурсія торговельним центром. Впевнена, ти такого не бачив у своєму світі.

- Ваш світ не перестає мене дивувати, – неохоче випускаючи мене зі своїх обіймів, відповів принц, – я піду переодягнуся.

- Давай, – я дивилася на нього з усмішкою. Мої спортивні штани виглядали на ньому страшенно привабливо, а мої бажання помчали зовсім в іншому напрямку. Довелося навіть головою мотнути, щоб прогнати грайливі думки. Квапити події мені не хотілося зовсім. Судячи з поведінки Алекса, він дотримувався тієї самої думки. Тому поспішив швидко піти з кухні, спіймавши на собі мій вивчаючий погляд.

- Нам знову доведеться їхати на метро? – спитав принц, увійшовши до кухні. Сьогодні він обрав темно-синю сорочку та джинси.

- Взагалі-то, я думала знову центром пройтися, але якщо ти не хочеш, можемо по району походити, тут теж безліч великих магазинів.

- Ні-ні. Навпаки. Це дуже цікава річ. І мені б хотілося знову покататися на підземному поїзді, – Алекс почав допомагати мені накривати на стіл.

За сніданком я попросила його подумати, що йому ще треба з речей. Коштів у мене було не так багато, але дещо я могла дозволити собі купити для нього. Впевнена, що не всі мене зрозуміли б правильно, а хтось, може, навіть засудив. Але це мені на голову принц звалився, справжнісінький принц, і я хочу зробити для нього те, що в моїх силах.

Алекс довго чинив опір, чудово розуміючи, що живе за мій рахунок і навіть висловився, що завтра ж піде шукати роботу, адже це його доля утримувати жінку, а не навпаки. Врешті-решт я запитала його про те, як він ставиться до творчості, на що мені було дано відповідь, що він чудово малює.

- Тоді я знаю, як ти можеш мені допомогти, – я загадково посміхнулася йому.

- І в чому ж буде моя допомога?

- Я вже тиждень працюю над одним проектом і ніяк не можу знайти оптимальний варіант макета для замовника, все, що я йому показую, він відхиляє. Клієнт дуже вигідний нашій фірмі, він постійно робить у нас замовлення реклами, але цього разу треба щось феєричне, щось таке, що змусить покупця звернути увагу на продукцію його фірми. Крім того, це не просто макет для візитки чи проспекту, ця реклама буде на всіх білбордах та сітілайтах країни.

- Розповідай по суті, що в нього за продукція, і як він хоче, щоб вона виглядала, – в очах Алекса сяяв живий інтерес.

- У нього косметична фірма. Потрібно щось особливе, на зразок того, що придбавши цю лінію косметики – будеш королевою.

- Ідею зрозумів. Тепер про те, що я мушу зробити?

- Для початку намалюй задумку на аркуші паперу олівцем. Я потім перенесу до комп'ютера. Ти поки що все одно не знаєш, як ним користуватися.

- Добре. Ось завтра цим і займуся, а зараз ходімо до торговельного центру на екскурсію! – Усміхнувся мені Алекс.

- Чудово! Якщо ти зможеш допомогти мені з цим замовленням, я буду безмежно вдячна. У мене, щиро кажучи, вже всі ідеї закінчилися.

- Зате в мене їх багато, моя зірочко, – він накрив своєю рукою мою, і я відчула, як по тілу розливається хвиля ніжності та щастя. – Та й не можу я без діла сидіти. А тут хоч душу відведу, на посаді спадкоємця престолу нема часу займатися творчістю.

У торгівельний центр ми обидва йшли окрилені. Я раділа тому, що тепер у мене є помічник у розробці нового макета, а Алекс у передчутті нових вражень.

Торгівельний центр зустрів нас сяючими вогнями, релаксаційною музикою та суєтою. Людей, як і зазвичай у неділю, тут було дуже багато. Скляні магазинчики рясніли різноманітністю одягу, взуття, косметики, аксесуарів. Мені було легше тут орієнтуватися, все ж таки я тут не вперше, тому, взявши свого принца за руку, повела відразу на третій поверх, до чоловічого відділу. Він дуже здивувався, що ескалатор є і тут, а не тільки в метро.

А ось у магазині він, наче маленька дитина, розглядав кожну дрібничку. З особливим трепетом та інтересом. Очі розбігалися від достатку вибору, але оскільки купити весь магазин не було ні можливості, ні потреби, я сама обрала йому спортивний костюм для дому, кросівки, пару футболок та нижню білизну. Останньому він зрадів більше, ніж решті разом узятому.

Далі ми вирушили до магазину мобільного зв'язку вибирати йому телефон.

Спочатку я хотіла купити йому найпростіший кнопковий варіант, але подумавши, що все ж таки потрапив Алекс у технічний світ й просунуте століття технологій, я обрала йому недорогий смартфон із сенсорним екраном. Благо, їхній вибір величезний. Сильно наворочений нам й не потрібен. Сім-карту тут же нам підключили, і вже через п'ять хвилин Алекс став володарем сріблястого «самсунгу», а я отримала честь бути єдиним контактом у записнику телефону, не рахуючи номерів оператора та служб екстреної допомоги.

- А що як нам зараз пообідати? – Запропонував Алекс, як тільки ми вийшли на вулицю.

- Тоді обирай: кафе, де були вчора, чи шукаємо інше місце?

- Так, туди ж! Мені дуже сподобалася ваша кухня.

- Ходімо! Чесно кажучи, я теж хочу їсти, трохи втомилася від шопінгу.

- Зовсім я тебе замотав, – Алекс притиснув мене до себе, обнявши за плечі. Я йшла поряд з ним та посміхалася, почуваючись найщасливішою на планеті.