Пекло кольору

Я з скаліченої, мертвої пам'яті

Вийму 7 спогадів, а потім і два

Стотисячних, наче і вічних крила;

І смерть ненажерлива тяготітиме ними, простягаючи криваві руки свої і слова.

Вони живуть як у пеклі, Бо пекло прийшло вже до нас, на наші жнива.

Воно не чонрне, і не багряне, воно кольору застиглих намертвó очей,

Воно кольору сліз і невтомних у них ночей.

Воно кольору помираючого на руках, воно кольору жорстоких людських ідей,

Воно кольору коротких фраз,

Воно кольору страху, воно кольору крові Ангелів, що захищають там нас!..

Воно кольору зґвалтованої моєї душі,

Воно кольору байдужої цієї зими.

Пекло виколює нам очі. І серце. Й хребет.

Воно забирає в нас руки і ноги,

Саме воно викладає на найвищій могилі дерев'яний хрест.

Пекло не спить: воно мінує нам поля і дороги.

7 спогадів. 7 утрачених там сподівань. 7 убитих надій. 7 уже марних переживань.

Пекло кольору надії, якої у них нема.

Пекло кольору скупої сльози у них там.

Пекло кольору гільзи і уламків гранати.

Пекло кольору брехливої страти.

Пекло кольору очей убитої горем мати:

За її убитих дітей, яких

доведеться їй і ховати.