Народжена смертю

За кілька днів Ерін з дракончиком йшли лісом, маючи на меті дістатися Рітру. Стояв погожий весняний день, сонце пробивалося крізь зелене гілля. Ліс жив своїм життям: співали птахи, цокотіли комахи, тварини тихенько шаруділи травою, пробігаючи повз. Дракончик радісно грався своїм дерев’яним птахом, якого Ерін зрештою довирізьбила. На дорозі їм трапилася печера – ідеальне укриття від дощів та несподіваних ворогів. Але зупинятися на ночівлю ще було зарано, тож вони рушили далі. За кілька хвилин Ерін та дракончик знов вийшли на те саме місце.

– Що? Ми ж щойно тут були. Чи може це інша печера? – дівчина злегка нахилила голову на бік. – Та ні, точно та сама. Коло накинули? Щось мені це не подобається…Ходім звідси.

Ерін почухала потилицю та повела малюка геть. Тепер вона уважно стежила за дорогою, щоб точно йти на північ. Але не минуло й пів години, як вони знову стояли біля тієї ж печери.

– Це як розуміти? Не могла я двічі під ряд загубитися! Хто нас за носа водить?! Ану покажись!

Але замість відповіді лунали звичні лісні звуки. Ерін пішла назад, на південь, не бажаючи втретє проходити повз печеру. Та за кілька хвилин стояла на тому ж місці.

– Або ми потрапили в якусь пастку, або хтось дуже хоче, щоб ми зазирнули в гості. Дракончику, тримайся біля мене й не відходь ні на крок.

У відповідь той кивнув й сів Ерін на плече. Та намагання піти геть вкотре не принесли результатів. Вони знов стояли навпроти печери. І знову. І знову. І знову. Ерін залізала на верхівку дерев, щоб роздивитися шлях, перестрибувала з гілки на гілку, аби не йти землею, дракончик злітав до гори, щоб щось знайти, Ерін сварилася, кликала невідому істоту на бій, лишала мітки дорого, та все було марно. Вони знов стояли на тому ж місці.

– Та скільки можна?! Як кличеш в гості, то хоч роби це нормально! Вже он сонце сідає, а ми тут колами ходимо! – вона невдоволено видихнула й почала говорити тихіше. – Так, дракончику, до тієї печери ні лусочкою. А то хтось дуже настирливо нас там чекає. Відійдемо подалі й заночуємо просто неба. Згоден? Гей, дракончику? Ти де?!

Малюка ніде не було видно, а на поклик Ерін він не відповідав. Її розгубленість змінилася страхом. Де він? Що з ним? Коли він встиг відійти? Невже його забрав той, хто влаштував цей «печерний атракціон»? А якщо він нашкодив малому? Якщо поранив його? Якщо йому зараз страшно? Якщо боляче? Якщо він плаче й чекає на неї? Якщо вона його не знайде? Якщо не врятує? Якщо не забере назад? Якщо більше ніколи не побачить? В душі Ерін все захололо. Руки почало колоти від тривоги. Здавалось, її долоні та стопи пронизали сотні тонесеньких голок. Вони викликали пекучий біль, схожий на ранковий мороз взимку. Дракончика нема. Він не відгукується. Що робити? Де його шукати? Як допомогти?

Ерін глибоко вдихнула й протяжно видихнула. Заспокойся. З ним все добре. Якщо цей хтось зачепить малюка хоч пальцем, вона цього так просто не полишить. Йому так хочеться, щоб Ерін зайшла до печери? Тоді вона зайде. Зайде й розбереться з кожним, хто намагається забрати її родину.

Ерін приготувала кинджали й пішла до печери. Вона насторожилася, уважно стежила за кожним камінчиком протяжного тунелю. Але це була найзвичайнісінька печера: темна, прохолодна, у деяких місцях поросла мохом. Дівчину огортала повна тиша. Ерін не чула нічого окрім власного серцебиття та дихання. Навіть її кроки були безшумними. У якийсь момент денне світло повністю зникло з поля зору. Кілька хвилин Ерін йшла у напрузі непередбачуваності та незвіданості. Вона щосекунди була готова до нападу ворога. Або свого власного.

Аж тут дівчина помітила слабке світло попереду й почула журчання води. Вона ще більше насторожилася, повільно підійшла до кам’янистого повороту й притулилася спиною до стіни. Ерін ледь-ледь виглянула з-за каміння.

Її погляду відкрився надзвичайно широкий простір з високою стелею. Безліч спусків та підвищень, вражаючі сталактити та блискучі кристали. Зовсім поряд протікав невеличкий струмок. У центрі всієї цієї краси знаходився величезний плаский камінь. На ньому спиною до Ерін сидів чоловік у чорному одязі, а прямо перед ним палало багаття. Полум’я переливалося у безлічі різнобарвних кристалів та формувало чудернацький візерунок, який віддзеркалювався у воді. Барвисті сонячні зайчики бігали печерою, збираючись у неперевершені світлові картини. Цим захопливим видовищем замилувався б хто завгодно, але не Ерін. Вона прораховувала в голові скільки часу знадобиться, щоб дістатися фігури, як пройти так, щоб не відкинути тіні, як нанести удар найтихіше. Чоловік біля багаття став її мішенню.

– Дуже радий твоїй енергійності, леді Ерін, – промовив знайомий голос й фігура розвернулася до дівчини. Джен ласкаво усміхався, дивлячись на неї золотими очима.

– Де дракончик?! – рявкнула дівчина.

– Не переймайся. Він у повній безпеці. Як щодо невеличкої гри?

– Гри?! То ти вкрав його для цього?!

– Я лиш люб’язно запросив його до себе. Й на відміну від тебе, він з радістю погодився.

– Люб’язно??? Та ти просто зачарував ліс, щоб ми не змогли пройти далі!

– Я тільки змінив деякі просторові координати, аби зазначити точне місце зустрічі. Статистичній більшості мешканців цього континенту не вистачило б наполегливості на п’ятдесят сім спроб уникнути мого запрошення.

– А ось й п’ятдесят восьма. Віддавай дракончика й розійдемось.

– Не варто так лютувати. Він повернеться до тебе, щойно ми зіграємо.

– Та що ти…!

Увесь простір печерної зали заполонив білий дим. Ерін інстинктивно заплющила очі від сильного пориву вітру, а коли розплющила, то побачила, що стоїть на хмарі. От прямо на справжній білій хмарі. Внизу виднівся ліс, у якому вона проходила сьогодні весь день, в далині пролітала зграя птахів, а прямо перед нею стояв дракончик. Він був занадто далеко, щоб Ерін могла дістати його рукою, але тепер він хоча б знаходився в полі зору. Малюк радісно затріпотів крилами, стоячи на такій же білій хмаринці. Ерін полегшено видихнула й покликала його до себе.

– Не порушуй домовленостей, моя леді. Я вже казав, що він повернеться до тебе, щойно ми завершимо гру.

Вона лише зараз помітила, що напроти неї, по інший бік від дракончика, стояв Джен. Він, як і раніше, ласкаво дивився на Ерін, та це її зовсім не радувало.

– Мене не хвилюють твої дивні ігри. Просто не чіпай нас, – невдоволено буркнула дівчина.

Дракончик допитливо дивися то на Джена, то на Ерін. Малюк не міг зрозуміти, чому вона не радіє. Вони ж зараз посеред хмар! Він давно мріяв показати Ерін небо, щоб вона відчула цей приємний вітер, ці водянисті хмари, це задоволення від польоту. Ба більше, їй пропонують пограти! Але обличчя дівчини виражало надзвичайну серйозність.

– Чуєш, що кажу? Відпусти й на тому розійдемось.

– Добре.

Джен клацнув пальцями й Ерін провалилася у хмару. Вона почала падати донизу з шаленою швидкістю. Дракончик одразу кинувся до неї, та не встиг він її вхопити своїми маленькими лапками, які точно не втримали б такої ваги, як Ерін знов стояла на хмаринці навпроти Джена, а посеред них сидів сам дракончик.

– Що це було???

– Я вже казав, що треба уважно ставитись до власних бажань, адже вони можуть раптово здійснитися. Більшість людорів, та й не тільки їх, зазнають поразки саме через невміння формулювати власні прагнення. Хоча зазвичай, у своїх невдачах вони звинувачують реальність, яка виявилась несправедливою до них. Насправді ж вона, подібно цьому ігровому майданчику, лиш безособовий та байдужий спостерігач, який діє за визначеними правилами. Хіба не в цьому полягає суть «справедливості»? Кожен отримує не те, що бажає, а те що може мати відповідно до власних вчинків. От і ти зараз не врахувала, що скупчення води та кристалів льоду не втримають на своїй поверхні 29 трильйонів клітин і 34 трильйонів мікроорганізмів.

На обличчі дівчини виражалось повне нерозуміння.

– До чого тут якісь клітини, мікроорганізми та справедливість? Ти на питання відповідай.

– Запевняю тебе, що причин для хвилювання немає. Я дещо змінив склад та щільність хмар для зручності, адже без мого втручання вони не витримають твою вагу.

Ерін хотіла ще щось сказати, але Джен її випередив:

– Останніми днями ви постійно в дорозі, на полюванні, в сутичках з дикими звірами та бандитами. Вам вартувало б відпочити та розважитись.

– Що? Ти лише для відпочинку все це влаштував? А не міг сказати щось на кшталт: «поспіть трохи» або «посидіть біля багаття»?

– Ви робите це кожного дня. Сон, разом з періодами бездіяльності, – це, безсумнівно, необхідна складова вашого життя, однак вона ні в якому разі не може вважатись «розвагою». Найкращий відпочинок – це розвага, а найкраща розвага – це нова діяльність, що приносить задоволення. Тож чому б не дозволити собі відкритись новому досвіду? Можу присягнутися цією формою, що ти не зможеш пригадати жодного випадку за останні десять років, коли ви дозволяли собі «розважитись».

– Сьогодні.

– Полювання не рахується.

– Сьогодні.

– Змаганнями та тренуваннями також.

– Вчора.

– Гра на флейті, малювання та вирізання з дерева – це звичний тобі спосіб дозвілля.

– Е-е-е-е-е…

– Отож, як щодо невеличкої гри? Переможець зможе загадати будь-яке бажання переможеному.

– Ти ж не заспокоєшся, так?

– Я надихаюся твоєю наполегливістю, – відповів Джен з невеличкою усмішкою, в якій Ерін помітила легкий азарт. Він точно натякав на п’ятдесят сім спроб уникнути його запрошення.

– Спочатку розкажи правила, а тоді я подумаю, – з деякою недовірою промовила дівчина.

– Розумний вибір. Простота цієї гри пропорційна задоволенню від неї.

Біля кожного з них прямо у повітрі з’явилися невеличкі сумки. Джен взяв до рук свою та дістав звідти пухку білу кульку.

– Сніжки чи що? – Ерін нахилила голову на бік.

– Так, але із хмар. У кожного з нас буде необмежена кількість цих, як ти кажеш, «сніжків». Ми будемо по черзі кидати їх одне в одного. Той, хто потрапить в опонента три рази – переміг.

– Вони вибухають?

– Ні.

– Наносять порізи?

– Ні, я потурбувався про те, щоб вони були м’якими та не завдали нікому шкоди.

– Тоді у чому сенс?

– Будь ласкава, конкретизуй питання.

– Якщо вони ніяк нам не нашкодять, не зможуть поранити чи вбити, то у чому сенс цієї «розваги»? Нащо ти задумав це змагання хмарками?

– О ні, я ні в якому разі не хочу влаштовувати дуель за твого друга на смерть. Це не спосіб визначити сильнішого, а просто веселощі. Тобі не треба перейматися за наслідки. Не потрібно тривожитись та чекати на якийсь підступ, – Джен вловив підозрілий погляд Ерін й продовжив. – Я знаю, що ти дуже обережна, особливо у тому, що стосується драконеняти, але це не той випадок, коли потрібно ховати обличчя під каптуром чи шукати в напої отруту перед тим, як зробити ковток. Я не маю на меті шкодити вам. Я лиш хочу пограти. Розумієш, інколи життя це просто життя, а гра – це просто гра. Світ був жорстоким до тебе, та не все на світі жорстоке.

– Якщо хочеш тільки пограти, то це тим паче не має сенсу. Ти ж можеш просто пришвидшити себе, або зробити сильнішим. Переможець вже визначений.

– Окрім справедливості я також розумію сенс «рівності», а тому вже потурбувався про те, щоб обмежити можливості свого тіла та розуму виключно до твоїх власних. Я не використовуватиму нічого зверх цього.

В голові Ерін пронеслися найрізноманітніші варіанти того, що б їй міг загадати Джен: він невинної дрібнички до невимовної жорстокості. Жодне з вигаданих нею бажань не влаштовувало дівчину. Погоджуватися на гру було доволі ризиковано, але разом з тим Ерін розуміла, що просто так звідси не вийде. Вона видала невдоволений звук, що нагадував щось середнє між гарчанням та хропінням.

– Бачу, в тебе більше немає контраргументів моєму запрошенню?

– Граємо. Але лише спробуй не стримати слова.

– О, не хвилюйся щодо цього, леді Ерін. Просто насолоджуйся захоплюючим вечором. Також, висловлюючись твоєю мовою, як «джентльмен», я маю повідомити тебе про правила.

– Правила?

– Кожна гра починається там, де з’являються обмеження. Обмеження – диктують правила.

– Звучить якось не дуже весело.

– Прошу вибачення, однак твоє судження поверхневе і не аргументоване. Можливо, воно зміниться, коли почуєш всі умови. Наша гра не обмежена у часі і триватиме доки переможець не вцілить в опонента тричі. Після кожного влучання ігровий майданчик буде випадковим чином ускладнюватися: змінювати розклад сил, надавати нові можливості та обмеження. За раз можна взяти до рук лише дві кулі. Твій благородний друг виступить в ролі судді та споглядача, доки наша гра не завершиться.

– Прийнято, – буркнула дівчина.

Хмаринка з дракончиком підлетіла догори, а хмари, на яких стояли Ерін з Дженом злилися в одну величезну. Щойно Джен дорахував до трьох, в нього без жодного зволікання полетіла хмаринка й влучила прямо в обличчя.

– 1:0 на твою користь, – сказав він, витираючи лице. – Добре, я дещо не врахував зміну швидкості твоїх дій внаслідок роздратованого емоційного стану. Але надалі я зверну на це увагу.

Як Джен й обіцяв, після першого влучання ігровий майданчик почав змінюватися. З під хмаристої подоби землі, на якій вони стояли, виросли пагорби, поодинокі стіни та піднебесні нори. Ерін хутко окинула поглядом нову місцевість й зиркнула на Джена.

– Годі базікати й покінчимо з цим якнайшвидше!

Дівчина запустила у супротивника наступну хмарку, але той вправно ухилився та сховався за хмарним пагорбом. Він атакував дівчину у відповідь, однак та відскочила вбік та перекотилась у невелику впадину. Вона кинула ще одну хмарку та швидко озирнулась, шукаючи місце, щоб сховатись від нових атак. Метрах у десяти Ерін помітила пагорб та одразу кинулась до нього. Не встигла дівчина добігти до укриття, як відчула легкий удар в спину. Він не був болючим, можливо, лише трохи неприємним.

– 1:1, леді Ерін!

– Зарано радієш! – крикнула вона, ввійшовши в легкий азарт.

Околиці знов почали змінюватися. Одні хмарні перепони зникали, інші виростали на рівному місці. Раптово Ерін відчула, що падає. Несподіваний потік повітря затяг її до тунелю всередину хмари. Дівчина намагалася схопитися за щось, зупинитися, та її з величезною силою пронесло хмарною норою й підкинуло високо вгору. Вона побачила, що їх поле бою перетворилося на кілька палаців з купою веж, стін та підхмарних тунелів.

Джен не знехтував можливістю влучити в легку мішень. Він запустив в черговий сніжок, але Ерін відбила його своїм, а сама приземлилася за стінами одного з палаців.

Тепер хмарки летіли одна за одною, не даючи суперникам перепочити. Стіни були надійним захистом, якщо тихенько сховатися за ними. Але просто сидячи на місці переможцем не стати. Ерін та Джен раз у раз виглядали з-за хмари, послаблюючи тим самим оборону, щоб нанести новий удар. Вони стрибали в нори, аби хутко та непомітно дістатися з однієї частини поля до іншої, й навіть приловчилися кидати сніжки ще до приземлення. А несподівані вильоти з тунелів часто заставали суперника зненацька.

Гра продовжувалась вже кілька хвилин, стаючи все складнішою та швидшою. Тепер Ерін хотілося не тільки закінчити її якнайшвидше, вона прагнула влучити в Джена три рази й показати, що така витівка йому просто так не минеться. У будь-якому іншому випадку дівчина поставила б собі за мету втекти, побити, скалічити або вбити винуватця, що насмілився маніпулювати нею через дракончика, але зараз запал гри непомітно наповнював її серце. Здається, Джен й сам бажав перемогти ані трохи не менше. Дракончик з цікавістю спостерігав за дуеллю Джена та Ерін, радісно тріпотів крилами та часом гарчав, підтримуючи дівчину.

Вони вистрибнули з-за пагорба одночасно. Несподівана поява суперника навпроти не сповільнила рухів жодного з них. Сніжки полетіли в протилежні боки, розминувшись у повітрі.

– 2:1! – крикнув Джен, влучивши в плече Ерін. – Ще один вдалий кидок й перемога моя!

Разом із цими словами поле бою почало стрімко заростати лозами, деревами та квітами. Вони оплели усе, навіть стіни палацу, надаючи йому подоби забутої часом споруди.

– Це ми ще подивимось! – хмикнула дівчина й кинула нову хмарку.

«Такими темпами мені не виграти. Треба змінювати стратегію».

Раптом усі атаки з боку Ерін враз припинились. Джен кинув ще кілька хмаринок, але відповіді не отримав. Він обережно виглянув з-за свого укриття. Дівчини не було видно. Вона здалася? Точно ні. Намагається таким чином його виманити? Можливо. Вичікує вдалого моменту для атаки? Швидше за все. Й що тоді робити? Сидіти тут, поки їй не набридне? Та вона може годинами у засідці чекати. За такий час весь запал гри зійде нанівець. Може тоді швидко підбігти та атакувати раніше за неї? Ні, мабуть, лише цього вона й чекає. А якщо тихенько обійти з іншого боку через пишні кущі та широкі стіни? Тоді можна непомітно дістатися до неї. Так, це оптимальний варіант.

Не встиг Джен вийти з укриття, як почув дивний гуркіт. Підвівши голову, він побачив, що прямісінько на нього падає шмат стіни палацу. Звісно, всі споруди тут – лише імітація справжніх, вони достатньо легкі та ламкі, але такого не очікував навіть Джен. Він чудово усвідомлював, що така атака не завдасть йому шкоди, але бути притиснутим стіною йому не хотілося. Не маючи часу на довгі роздуми, він стрибнув у бік. В цей же момент з тунелю поруч йому в плече прилетіла хмарка Ерін.

– 2:2! – крикнула дівчина.

– Схоже, що моє бажання спрогнозувати кожен твій крок затьмарило бачення власних дій.

– Будеш довго думати – швидко помреш.

– Вважаю, доречніше було б сказати: «Кожній справі має бути міра. Надлишок витрачає можливості даремно, а нестача не створює їх».

– Ну а я що сказала?

Ерін знов атакувала Джена й пірнула у хмару. Ставати легкою здобиччю вона точно не збиралась. Вже добре, що хоч рахунок зрівняла. Тепер їх шанси на перемогу були однаковими. Як Джен, так і Ерін стали більш обережними. Кількість атак зменшилась, а ось точність зросла. Два-три рази вони обидва були надзвичайно близькі до перемоги, але суперник ухилявся в останній момент. Кожен продумував стратегію, яка б принесла перемогу. Ентузіазм гри захопив їх обох. Дракончик то зацікавлено дивився за тим, що відбувається, то ховався в хмарі з головою та починав «плавати» у її товщі.

«А це ідея» – подумалось Ерін.

У Джена полетіли ще кілька хмаринок й знов запанувала тиша. Атаки з боку дівчини припинилися. Джен не збирався два рази потрапляти на один й той же гачок, а тому одразу рушив з місця, змінюючи позицію. Він швидко стрибнув на найближчу «літаючу хмару» й сховався за кроною густого листя дерев. Нових атак все не було. Джен визирнув з-за укриття, але не побачив нікого, окрім дракончика. Він дивився прямо на чоловіка з цікавістю чекаючи, що буде далі.

Трохи все обдумавши, Джен знову змінив позицію й став виглядати Ерін. Та на нього дивились лиш пара блакитних очей малюка. Почекавши, чоловік знов пішов до іншого місця. І ще раз. І ще раз. І ще раз. Він обережно ходив від стін до дерев у пошуках Ерін. Та її ніде не було. Аж тут Джен помітив, що погляд дракончика направлений не на нього. Він дивився кудись за пагорб. Ось воно. Якщо малюк слідкує не за ним, то він має спостерігати за Ерін. Джен швидко дістався потрібного пагорба, та одразу кинув кілька хмаринок! Одна! Друга! Тре…Джен застиг з хмаркою в руці. Ерін там не було. Він озирнувся в повному нерозумінні й перевів погляд на дракончика. Той дивився прямо йому в вічі.

– Друже мій, й де твоя госпо….

Не встиг він закінчити, як Ерін вистрибнула на нього прямо з хмари, на якій той стояв. Схопившись ногами за тулуб, вона повалила його на землю й зарядила хмаркою в обличчя. Пряме влучення. Перемога.

– Родина ми! Він тобі не домашня хмаринка! В сенсі не тваринка він! – сварилася дівчина сидячи на співрозмовнику.

– Прошу вибачення, це був лише жарт з метою виманити тебе, – Джен стер хмарку з обличчя. – Але я не думав, що ти використаєш нашого «суддю», щоб відволікти мою увагу. Та це не заборонено правилами, тож визнаю свою поразку перед силою твоєї кмітливості, леді Ерін.

Раптом усе навколо закрутилося й вже через секунду вони опинилися посеред печери, повної кристалів та журчання струмка. Багаття так само освітлювало широкий простір та віддзеркалювалось сотнями барвистих зайчиків на стінах.

Ерін одразу ж підвелася й підхопила дракончика у міцні обійми. Малюк радісно потерся об її щоку, а потім притулився своїм лобом до її. Це був їх вияв любові. Спосіб нагадати про те, наскільки вони важливі одне одному. Так, це жест драконів, чужий ельфам та людям, але Ерін навчилася такому вияву почуттів, щоб малюк не почувався самотнім, щоб не сумнівався у тому, наскільки сильно вона любить його. Нарешті він в її руках. Вона відчуває його тепло. З ним все добре. Він повернувся до неї.

Дівчина полегшено видихнула й повернулася до Джена, а малюк сів їй на плече.

– Я завжди тримаю слово, тож дракончик знов з тобою. Також я виконаю твоє бажання, у відповідності до нашої домовленості.

– Не поспішай. Спочатку твоя нагорода за цікаву гру.

Ерін зробила швидкий крок вперед та враз вдарила Джена прямо по обличчю. Й це був не просто невдоволений ляпас, а гнівний удар кулаком з усієї сили. Джен аж трохи похитнувся, потер свою щелепу й спокійно зазначив:

– Визнаю, ти маєш на це право.

– Ще раз вкрадеш дракончика, так просто не відбудешся! Будь ти хоч демоном, хоч богом, хоч одним з тих Трьох, що створили світ, я його не віддам! Наступна спроба тобі так просто не минеться!

– Маю зазначити, що я не крав твого друга. Він сам прийняв моє запрошення, та був вдоволений смачним м’ясом з багаття.

Ерін перевела на дракончика запитливий погляд. Той винувато опустив голову.

– Ми ж з тобою домовлялися. Якщо кудись йдеш – кажи мені. Я хвилююся за тебе. А товаришування з незнайомцями може бути небезпечним. Особливо з тими, в кого золото волосся, – Ерін зиркнула на Джена.

– А до чого тут колір? – він поглянув на своє пасмо.

Дівчина хмикнула й перевела погляд на малюка.

– Наступного разу скажи мені, якщо хочеш кудись піти, добре?

Дракончик відчував свою провину перед нею, але ласкавий голос Ерін швидко його заспокоїв. Він активно закивав головою.

– От й добре, а тепер… – вона поглянула на отвір в стелі, через який було видно зіркове небо.

– Пропоную повечеряти. Після такої насиченої гри ви напевно голодні. Минулого разу я сидів біля вашого багаття, тепер запрошую до свого, – спіймавши на собі невдоволений та підозрілий погляд Ерін, він додав: – Сьогодні більше ніяких ігор. Я лиш пригощу вас неотруєною їжею.

Дракончик радісно затріпотів крилами й поглянув на Ерін, ніби просячи її залишитись. Дівчина видихнула, кивнула й сіла біля багаття.

– То що на вечерю?

– Тушкований кардагак з овочами та травами.

Над вогнем стояв темний казанок, з якого доносилися надзвичайно приємні запахи. Чи то Ерін лише зараз звернула на них увагу, чи то пахощі лише зараз рознеслися печерою. Джен та дракончик теж влаштувалися зручніше.

– А поки чекаємо, я б хотів дізнатися твоє бажання.

– Ти і так знаєш про мене забагато. Гадаю, й бажання теж знаєш.

– Я можу лише здогадуватися про те, що потрібно твоїй душі. Не маю наміру пізнати тебе настільки, щоб ти стала абсолютно передбачуваною змінною мого єства. Це буде невимовним проявом неповаги до тебе.

– А я й не планую затриматися в твоєму НЕжиитті настільки довго.

– Це не має значення. Важливо лише те, чого бажаєш саме ти.

– Хочу знати, де мій тато. Хочу знайти його прямо сьогодні й бути поруч.

– Перш ніж виконати твоє прагнення дозволь дещо зазначити. Як я казав раніше, «потрібно бути обережним із своїми бажаннями». Якщо я виконаю його просто зараз, це не принесе тобі ані задоволення, ані щастя в майбутньому. Справжнім злочином з мого боку буде вкрасти той шлях, що очікує вас кожної миті. Подібно тому, як людори не бажають злиття з кимось проти їх волі, так само і я не бажаю забирати твоє життя. Отож, я буду радий почути інше твоє бажання?

– Ну як завжди… – невдоволено видихнула Ерін. В її голові пронеслися картини усіх можливих проблем, до яких може призвести неправильне бажання. Точніше – неправильне його виконання золотоволосими чоловіками. – Просити про те, щоб дракончик став великим та сильним теж не буду. Хто зна, як там твоя магія діє.

– Правильніше сказати – можливості. Не варто зводити їх лише до чародійства.

– Ну хто зна, як ти там наможливлюєш.

– То чого ти хочеш, леді?

– Ти згадував книжку, де про дракончика написано.

– «Величний світ магічних істот» Авіценни. 320 рік за імперським літочисленням.

– Так, ось воно от. Й, гадаю, твої знання цією книжкою не обмежуються. Розкажи, як ростити драконів, як виховувати, чим годувати, щоб нічого не нашкодило, що їм потрібно для нормального розвитку й усі інші дрібниці. Ця інформація і є моїм бажанням.

– Як і будь-яким дітям, драконам потрібні любов, тепло та увага. Просто піклуйся про нього, будь доброю та завжди навчай за власним прикладом.

– Я розраховувала на більш дієву пораду…

– Ця порада найдієвіша з усіх.

У руках Джена з’явились тарілки, які він наповнив вечерею й передав Ерін та дракончику. Дівчина насторожено понюхала їжу, та глянувши на Джена подумала, що йому, як і минулого разу, не має сенсу їх труїти. Усі прийнялися їсти. По вдоволеним очам Ерін та дракончика, Джен зрозумів, що вечеря прийшлася їм до смаку. Можливо, це було найкраще, що вони їли за останні кілька десятиліть.

– А їжа? Ти так й не сказав нічого про неї.

– Маєш рацію, дозволь мені заповнити цю недомовленість. Зазвичай північні темнобронзи харчуються вищими хижаками, такими як: кардагаки, тейї, багури, андротокси, артроплеври, харагани. Велика кількість білку позитивно впливає на ріст юних драконів, тому він їм вкрай рекомендується, а твоєму маленькому другові — особливо. Також, іноді до їх раціону входять й рослинні продукти: фрукти, овочі, трави, горіхи – передусім, у молодих особин. Окрім того, вони не відмовляться від риби. Мускатний горіх для них – отрута. Мигдаль, та листя рівеню – теж. Але якщо їх правильно приготувати, то шкідливий вплив буде нівельований. Однак це все ще не надасть їм користі.

– Ага, ага… – Ерін прийнялася швидко за ним записувати.

– Не варто витрачати на це свої сили, – Джен протягнув Ерін тоненьку, безумовно давню книгу. Її багряну обкладинку прикрашав розкішний, майстерно намальований дракон та напис «Величний світ магічних істот».

– Така маленька… – здивувалась дівчина.

– Тобі немає цікавості у тому, аби перечитувати усю його працю. Ото ж я скоротив її виключно до тих питань, що тебе хвилюють.

– Дякую, – Ерін сховала книгу собі в сумку.

– Зазвичай людори хочуть слави, влади, багатства, вічної вроди або нескінченного життя для себе. Бажання, покликані ощасливити інших, хвилюють їх лиш в останню чергу. Я не вправі засуджувати їх, адже кожне бажання, кожен шлях, кожен вибір, кожне життя та кожна смерть рівноцінні. Тим не менш, мушу визнати, я дещо здивований твоїм вибором. Лиш мудрий знайде щастя в дрібницях, проте він має бути достатньо мудрим , щоб не перетворити щастя на дрібницю.

– Не дрібниці це. У мене є всього два бажання: знайти тата та виростити дракончика. Усе інше не так важливо. Який сенс у славі для того, хто ховається від усього світу? Від монеток лише сумка важчає, а користі майже нема, а правити селом, провінцією чи країною я точно не збираюся. Тоді треба на одному місці сидіти, а в моєму випадку – це точно не варіант. Тата знаходити ти не згодився, дракончика справі випадку твоїх можливостей я не довірю, от й лишається найбільш нагальна потреба: його виховання.

– Нам невідома цінність деяких речей лиш тому, що ми не в змозі скористатись ними за призначенням. А навіть ті, що виконують свою роль, ми не цінуємо, адже вважаємо, начебто вони підвладні нам. Та жодна річ чи істота насправді не належать нам цілковито й повністю. Але разом з тим, кожна з них залежить від нас певною мірою. Ти не бажаєш володіти речами, леді Ерін. Це дозволяє твоєму розуму бачити світ неупереджено. Але чи не хочеш ти бажати для себе, щоб зрозуміти чому цінують ці речі інші? Розуміючи інших ти розумієш себе, а розуміючи себе – розумієш інших.

– Я й так бажаю для себе. Просто виконувати це бажання ти відмовився.

– «Я не казав, що відмовляюсь допомогти їй знайти власного батька, а лиш зазначив наслідки. Відмова означала би порушення моєї обіцянки, що неприпустимо для справжнього «джентльмена» і, тим паче, для мене. Однак, якщо я скажу про це, вона точно загадає здійснення саме цього прагнення. І тоді замість щастя, в життя втілиться її найбільший страх. Чи маю я право виконати бажання й покласти гіркий край цій неперевішеній історії, нитки якої щойно почали сплітатись у витвір мистецтва? Забрати увесь цей шлях, який має вона пройти самостійно, було б невимовним проявом зневаги. Лиш вона має право написати кінцівку власної казки, тому мій вибір – не допомагати їй забрати його у себе самої», – подумав Джен, але не промовив вголос.

Ерін, не помітивши його задумливості, продовжувала:

– А щодо дракончика, мені ж буде легше, якщо він не отруїться якимись грибами. Та й знання щодо його виховання полегшать мені життя.

– Та чи справді це так?

– Годі вже. Мені стало нудно. Нумо про щось інше.

Як забажаєш, моя леді.