День двадцятий перший: Банка світляка
Крапочки, крихітні на дні. Стінки ж банки виблискують. Сонячні промені проходять крізь неї, злегка заломлюючись. Зошит, що лежить перед нею, залитий світлом. Ручка шкрябає нею повільно. Очі дівчини мружаться. Вона постійно поправляє окуляри пальцем. На ній сіра сорочка та жилетка кольору старого паперу. Рука її то сіпається до штори, то опускається. Дівчина кусає губи, блукаючи поглядом, зупиняючись то на банці, то на зошиті, то завмираючи та вдивляючись у вікно.
Ручка сіпається, і чорнило заливає обережно виведені літери. Там, надворі швидко рухається цятка. Обличчя дівчини блідніє, вона починає нервово сіпати ворот сорочки.
Чується кроки. Дівчина здригається та обертається до дверей. Дивиться на них, ледь дихаючи. Ручка заливає аркуш чорнилами, а вона цього не помічає.
Двері розчахуються. Там стоїть хлопчик, яскраво посміхаючись.
— Як там мої світлячки?
На дні банки лежать чорні цяточки. Очі хлопчика округлюються, він відкриває рота.
— Я їх відпустила.
Обидва мовчать. Дівчина потупила голову, а хлопець застигнув розгублений біля дверей. Тоді він раптом різко проходить і хапає банку.
— Пробач, — вона бурмоче.
Хлопець фиркає, а тоді вилітає кулею з кімнати.
Дівчина потупила погляд. По щоках і носу стікають сльози. В окулярах же грає сонце.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!