Д-3. Лісовими стежками
Тут, серед густої зелені, де листя шелестить своїми солодкими оповідями, де тіні тягнуться тонким гіллям уперед, а повітря холодним подихом огортає тіло, я завжди знаходжу відповіді на свої питання. Можливо, це лише ілюзія, але коли ти ступаєш на цю стежку, вона обіцяє вивести тебе на світло.
Але іноді ця обіцянка оманлива. Лісові стежки — це майстерно створені пастки, де кожен крок може стати останнім. Особливо вночі, коли місяць виблискує між гілок, а шум лісу перетворюється на шепіт монстрів, які ховаються у темряві.
І коли ти вже втомився блукати лісовим безмежжям, коли світло місяця зникає за хмарами, а простір довкола заповнює тільки шелест листя над головою, з'являється та частина лісу, яку ти ще не бачив. Там, де дерева стоять так близько одне до одного, ніби стіна, там, де темрява змішується зі смутком, а мовчання — з таємницею. І ти знаєш, що тут ховається щось лячне, щось, що ніхто не мав коли-небудь знайти.
Але ти продовжуєш іти вперед, бо ліс тягне тебе до себе. Кличе. Затягує.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!