Марафон: Паралелі

Тьма виїдає очі й не дає роздивитися навіть на крок наперед. Але вона сміливо ступає у незвідане. Може відчути хіба легкий, солодкий аромат довкола. Він не піддається опису — він м'яко проникає під шкіру, наповнюючи усе єство ізсередини. Вона стає невагомою від того запаху. Зринає увись, відриваючись ступнями від темряви. Летить. Лине ближче до тепла. Обережно протягує до нього долоню, ніби може торкнутися променів, які починають прорізати тьму над нею.

Раптом її тіло подається уперед, потім — назад й починає крутитися, немов у танці. Висхідним вихором продовжує свій шлях ближче джерела цього божественного аромату й тепла. На мить заплющує очі й насолоджується.

Аромат огортає її з усіх боків. Сильнішає. Вона повільно розплющує очі. Усміхається.

Її погляду відкривається він — квітковий вирій. Місце, куди потрапляють усі квіткові душі, аби зранку прорости із землі знову й побачити сонце.