Архейн: Руїни життя

Чутно стукіт копит. На якусь мить забув як дихати. Здається ще трохи і помру. Всі звуки затихають і чутно лиш моє серце биття та знаю я, що вони десь поблизу. Час тягнеться задовго, страх обіймає, я немов та статуя кам'яна. На кущ впала чиясь тінь, я відсахнувся назад, щось вкусило мене за середній палець.

– А-а-а-а-а-а-а!!! – Немов ошпарений вискочив із сховку, махаючи правою рукою, щоб та чорна штука відчепилась. Я гадав, що все минулося та підвівши погляд завмер. Гостре лезо меча торкається МОЄЇ шиї.

– Допоможіть - це слово шепотом зривається з моїх вуст їм на сміх.

Відчуваю немов у горлі ком і єдине, що можу– це глянути у вись.

"Будь ласка... Я хочу жити" – це німе благання після котрого сльози виступають.

"Куди ж поділася моя колишня сміливість? Невже перед обличчям смерті зникла? Ха. Дурень я. "

   Одна мить і кінець. Вистріл. Душа покидає тіло, труп на землі,  вершники намагаються заспокоїти своїх скакунів. Ще один вистріл,  моє тіло стає ватним і я падаю, поблизу мерця. Його очі скляні. Здається ось-ось задихнусь. В голові паніка, я вже нічого не розумію, не бачу і не чую.

– Ідіоте, не тупи, а біжи!

" Що?"

Я розплющую очі. Переді мною труп і стріла. "Барвінок !" Озирнувшись довкола бачу Гору і того чоловіка.

– Гей ! Піднімай свою дупу і біжи ! – ці слова стали спусковим гачком. Після них мене немов підмінили. Я  вже не чув нічого, а в голові було лиш одне  " Біжи". І я біг, падав, підіймався і знову біг.

– Від цього малого одні проблеми, еге ж здоровило ?

– Мг – байдуже відповів Гора.

– Стрільцю, скільки стріл ще є ?! – у відповідь  було випущено дві стріли і вбито двох рицарів.

– Це були останні... – вимовив стривожено чоловік – Велетню, ти швидко бігаєш ?

Той лиш підняв брову не розуміючи до чого це запитання.

– Я їх затримаю, а ви з другом тікайте.

– А !? – зіниці розширились. Це дежавю, тільки на це й раз тікатиме він, а не хтось інший. Цього разу рятують його, а не він... Ті давні спогади, котрі похоронити намагався, немов, давнє марево знову ожили. 

" У руках міцних сокира, позаду колись названий друг свою шкуру рятує. А попереду борці закону. Самонадіяно кидаюсь у бій..."

– Відмовки не приймаються.

"Це марево зникло так само раптово, як і з'явилось."

Я глянув на того виснаженого, ледь живого чоловіка.

"Послухати його чи залишитись?"

– Це була не пропозиція, а наказ чи ви не знаєте, що накази глави не можна порушувати!? – його голос був суворим і серйозним. Я  покірно розвернувся і побіг, хоч і знав, що прирікаю його на вірну смерть.

– Ну, що один на один ? Чи ви всі одразу ? Хм... Скільки ж вас тут ? Один, два, три, десять, одинадцять, двадцять і всі на одного чоловіка? Ач, які рицарі зараз пішли мені на потіху – з посмішкою промовив чоловік.

– Відкрите знущання і зневажливе ставлення у такій недоречній ситуації. Мені здається чи ти збожеволів чоловіче ?

– Я і щоб збожеволів?! Ну чого ж ви образились це ж просто констатація фактів? Хоч і маю визнати це підносить мою самооцінку.

– Ти...

– Дай вгадаю " Ти поплатишся за свої слова". Але головне дивитися, щоб ви самі не поплатились за свої злодіяння )

– Вбийте його. Негайно!

– Так, сер. – вони побігли на чоловіка.

– Я вам не раджу цього робити, дітки. – усі завмерли на місці і запитально глянули одне на одного. А чоловік мовив далі – Адже, як вам уже відомо я голова повстанського угрупування. І маю потрібну інформацію вашій хазяйці. То ж як би вам не хотілось ви не вб'єте мене.

– Капітане ?– запитав один із рицарів.

– Заарештувати.

– Не так швидко – він приставив свій меч до шиї.

– Чого це ви всі завмерли ?! Він цього не зробить !

– Сер, ви упевнені ? Якщо він вб'є себе, то у нас будуть неприємності...

– А якщо він втече, то наслідки будуть, ще гіршими.– промовив інший рицар.

– В нас і так будуть неприємності, бо інші в'язні втекли – рицар глянув на чоловіка – але якщо ми доставимо його живим, то...

– То що ?! Нас всеодно покарають!

– Але ж не так суворо.

– Покарання є покаранням !

– А якщо не покарають ?

– Та цей божевільний точно вб'є себе !

– І як його відмовити ?

– Ем...

– Та потрібно зненацька напасти.

– Ага, щоб його не стало!

– Хлопці...

– Тоді, варто напоумити. Життя ж таке прекрасне.

– Ви вважаєте, якщо людина божевільна, то вона обов'язково дурна ?

– Послухайте....

– Гріх не спробувати.

– Ой, не згадуйте про гріхи, віру і бога.

– Та як так можна ?!

– В мене немає звички поклонятись і возвишати неіснуючого бога.

– Зараз не до цих розбірок...

– Шкода тебе, дитя та пам'ятай, що ти можеш від Бога  відвернутись та Бог ніколи не відверниться від тебе. Як до нього повернешся, то все простить і ще й благословить.

– Головне, щоб її високість простила, бо в'язень втік.

– Головне, щоб вас він простив, бо грішимо разом. 

– Та як тобі язик повернувся таке говорити ?! Я–набожна людина! Що дня молюсь, за можливості до церкви ходжу і сповідаюсь.

– І знову грішиш.

– Та ти...!

– Закрийте вже нарешті свої пельки !!! – всі замовкли та глянули на молодого рицаря вісімнадцяти літ – І зверніть увагу, на те що цей повстанець утік !

– Твою ж...

– Чому ти нам раніше не сказав ?

– Ха, ви серйозно !? Я намагався та ніхто не чув !

– Значить погано намагався.

– А може хтось погано чув ? Та зараз не до цих розбірок. Що нам робити ?

– Генерале, що нам робити ? – а у відповідь суцільна тиша – Генерале ? Де, генерал?!

– Гадаю, нам слід розділитися на декілька груп і почати їхні пошуки.

– Так і зробимо.

                                    *********

Гарна зелена галявина на котрій ростуть волошки,  ромашки, клеома та лаванда. Около поляни пару диких яблунь росте. Довкола лиш тиша польова, котру порушують птахи із бджолами. Вітерець з останніх сил заграє із листям дерев ведучи їх у тан. Та цю тишу гайову зруйнував дзвін меча, а красу поляни вбила дуель. Всі квіти зламані та затоптані у землю. Обоє супротивники виснажені, сонце безжально припікає, повільно по тілу стікає піт, їх мучає спрага та вони б'ються з останніх сил.

– Генерале, хіба ви не втомились від цієї гри ? 

– Замовкни ! Твої розмови це єдине що втомлює.

–А ми б непогано поладнали за інших обставин.

– З якого це дива?

– Ми вже більше години знайомі, а дратую вас я тільки зараз – це хороший знак.  До речі беручи до уваги правила етикету і те як довго ми знайомі, то вже час нам прощатись.

– Ви підете звідси тільки зімною у в'язницю.

– Генерале у вас досить специфічні смаки.

– Як ж я хочу тебе заарештувати.

– Так в чому проблема? Заарештовуй, звісно якщо зможеш. )

– Із яким ж задоволенням я тебе катуватиму.

– Мріяти не шкідливо.

      Із даля почувся страшний грім. Синє небо де-не-де вкрите чорними хмарами. Здійнявся сильний вітер, котрий гілля гне і ламає. Знову пролунав грім та на цей раз ще голосніше й поблизу. Зненацька пішов дощ, а точніше злива. Було важко розгледіти місцевість. Кожен рух був інтуїтивним. Один невірний  крок чи рух призведе до поразки – вони це  знали. І це лякало обох, бо це нагадувало гру у карти.  Все залежить від розрахунку і удачі та їм властиво зникати, тому усе залежить лиш від карти, котра випаде.